Охарактеризувати урок вивчення нового матеріалу,методику його проведення.

Передбачає сприймання знань, усвідомлення, осмислення на основі встановлення внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків, запам'ятовування, узагальнення, систематизацію, готовність до практичного застосування. Особливості структури: організація класу; перевірка домашнього завдання; актуалізація та корекція опорних знань; ознайомлення учнів із темою, цілями та завданнями уроку; мотивація учіння; сприймання та усвідомлення школярами навчального матеріалу; осмислення взаємозв'язків між його елементами; узагальнення і систематизація знань; підведення підсумків уроку; повідомлення та пояснення домашнього завдання. Урок засвоєння нових знань має таку структуру:

1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності.

3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення.

4. Узагальнення і систематизація знань, застосування їх у різних ситуаціях.

5. Підбиття підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок засвоєння нових знань спрямований на вивчення нового матеріалу, що має великий обсяг інформації, яка потребує значних витрат часу на опрацювання. Тому всі інші етапи скорочені в часі, а то й відсутні, наприклад, перевірка домашнього завдання. Під час проведення такого уроку основний акцент ставиться на самостійному засвоєнні знань учнями під керівництвом учителя. Важливим завданням такого уроку є свідоме оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій.

31Формування в учнів самоконтролю та самооцінки.Самоконтроль та самооцінка виступають важливим засобом розумового і морального самовдосконалення особистості. їхня роль зростає у зв'язку із зростанням необхідності розширення масштабів самостійної роботи з метою надбання нових знань в умовах безперервної освіти.Навички самоконтролю у процесі навчання, як правило, спеціально не формуються, а виникають як побічний продукт під впливом інших чинників і перебувають у прямій залежності від сформованості навчально-пізнавальної діяльності учня. Обов'язковим компонентом будь-якої спрямованої діяльності є контрольні дії, з допомогою яких учень зіставляє процес і результат своєї діяльності з її цілями та вимогами до неї. Показником сформованості самоконтролю є усвідомлення учнем стратегічної основи розв'язання завдання і способів реалізації цієї стратегії. Навички самоконтролю доцільно почати виробляти з молодших класів (самоперевірка правильності написання слів, виявлення помилок у розв'язанні прикладів тощо. Засобом формування у школярів самоконтролю є використання колективних (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку вчителя. За таких умов з допомогою вчителя здійснюється розбір, наприклад, розв'язаної на дошці задачі, виявляються допущені помилки, здійснюється колективне їхнє виправлення.Учителю слід пам'ятати, що з метою виховання в учня здатності до самоконтролю, необхідно детально ознайомлювати його з вимогами до виконання навчальних завдань, альтернативними (по можливості) способами їхнього виконання, прийомами самоконтролю та шляхами їхнього удосконалення.Самооцінка - це потяг учня до об'єктивного оцінювання власних навчальних здобутків на основі, з одного боку, критичного ставлення до своїх здібностей і можливостей, а з іншого, на основі повторного поглибленого проникнення у сутність об'єкта пізнання. Педагогічні спостереження засвідчують, що учні по-різному оцінюють досягнутий рівень у навчанні. Одні його завищують, інші, навпаки, занижують. Дослідження психологів (Б.Г.Ананьєв, ЛЛ.Божович, А.І.Липкіна та ін.) дають підставу стверджувати, що з підвищенням успішності учня стає точнішою його самооцінка. Однак нерідко трапляються випадки, коли здібні учні переоцінюють під впливом частих захвалювань свої можливості. Самооцінка перебуває у прямій залежності від вікових змін учнів. Наприклад, молодші школярі часто оцінюють не стільки результати своєї діяльності, скільки зовнішній вигляд, ставлення до себе вчителя, акуратність і т, п. Дорослішаючи, вони реальніше оцінюють свої справжні успіхи. В основному самооцінка складається під впливом двох чинників: 1) оцінки вчителя; 2) зіставлення учнем результатів своєї навчальної діяльності з навчальними досягненнями однокласників.Позитивно впливає на формування самооцінки пропозиція вчителя учню перед тим, як віддати виконане завдання наставнику на перевірку, самому оцінити свою роботу і виставити відповідний бал. Дослідження засвідчили, що систематичне застосування такого прийому в процесі навчання поступово приводить до відносного збігу оцінки учня з оцінкою вчителя. Сприяє розвитку об'єктивного самооцінювання учнів взаємоконтроль між ними, який вибудовується в атмосфері доброзичливого ставлення до досягнень однокласників. Допомагає цьому також взаємо рецензування відповідей, яке спирається на складений попередньо вчителем план.

32.Комбінований (змішаний) урок.Спирається на такі формальні ступені навчання: а) підготовку до засвоєння нових знань, умінь, навичок, досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу; б) засвоєння визначених навчальною програмою компонентів змісту освіти; в) закріплення, корекцію та систематизацію їх; г) застосування на практиці в умовах стандартних та нестандартних ситуацій. Структура такого типу уроку має переважно такий вигляд: повідомлення теми, цілей і завдань уроку; мотивація учіння школярів; перевірка, оцінка та корекція засвоєних попередньо знань, умінь та навичок; актуалізація та корекція опорних знань учнів; сприймання, осмислення, узагальнення та систематизація нових знань; закріплення їх як на репродуктивному, так і на продуктивному рівнях; корекція їх у випадку потреби; підведення підсумків уроку; повідомлення та пояснення домашнього завдання.Зрозуміло, що структурні варіанти розглянутих типів уроків умовні й піддаються зміні залежно від творчого почерку вчителя, особливостей поставлених ним цілей та завдань.

33.Теорія змісу освіти та навчання.Зміст освіти - система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.Відповідно до Закону України "Про освіту" система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.Завдання освіти повинні відповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціально детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.Сучасна дидактична теорія пропонує таку систему критеріїв добору змісту основ наук: цілісне відображення у змісті освіти завдань формування основних якостей особистості шляхом представлення у навчальних програмах усіх основних теорій, законів і понять, основних видів діяльності; висока наукова і практична значущість змісту, який включений в основи наук (навчальна програма повинна містити найуніверсальнішу та найінформативніші елементи змісту, важливі для розкриття сутності теорій, законів і основних понять); відповідність складності змісту реальним навчальним можливостям учнів певного віку; відповідність обсягу змісту навчального матеріалу часу, який необхідно затратити на його вивчення, вилучення з цією метою з навчальних програм менш важливих питань, урахування міжнародного досвіду побудови змісту середньої освіти; відповідність змісту навчально-методичній і матеріальній базі сучасної школи; гуманізація змісту освіти, яка передбачає забезпечення особистісної значущості засвоєння знань для кожного учня, реалізацію принципу природовідповідності у навчанні.

34.Базовий,шкільний,типовий плани.Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рівня загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освіти, основоположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає цілісне уявлення про структуру загальної середньої освіти через інваріативну і варіативну складові; окреслює освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання; визначає гранично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. .На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.Навчальний план - документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет.Навчальний план має бути спрямованим на всебічний розвиток особистості учня, забезпечувати потреби суспільства у вихованні підростаючого покоління, враховувати рівень розвитку вітчизняної і зарубіжної науки, рівень розвитку учнів, їх навчальних можливостей, потреб та інтересів, здобутки національної культури, національні традиції. Як правило, він містить державний і шкільний компоненти змісту освіти.Державний компонент змісту освіти.Його розробляє Міністерство освіти і науки України.Він покликаний забезпечити соціально необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок, охоплюючи такі предмети і курси:"Суспільствознавство""Людина і світ". "Мова і література""Культурознавство" "Природознавство""Математика""Фізична культура і здоров'я""Технології".Шкільний компонент змісту освітиОхоплює вибірково-обов'язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи. У середній загальноосвітній школі на це передбачено 71 год. на тиждень (20,1% навчального часу). Шкільний компонент повинен враховувати регіональні особливості й умови, в яких працює школа, зокрема, мову національностей у місцях їх компактного проживання відповідно до Закону України "Про освіту".Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники.Підручник - книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.У навчальному процесі підручник виконує такі функції: а) освітню, що полягає в забезпеченні процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань, у формуванні в них пізнавальних умінь; б) розвивальну, що сприяє розвиткові учня, його перцептивних, мнемонічних" розумових, мовленнєвих та інших здібностей; в) виховну, що сприяє формуванню світогляду в учнів, моральних, естетичних та інших якостей і рис особистості школяра; г) управлінську, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях; ґ) дослідницьку, яка спонукає учня до самостійного вирішення проблем, навчає методів наукових пошуків.Навчальний посібник - книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін., які сприяють зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплюють навички самостійної роботи.

35.Цілі та мета навчання.Цілі навчання - перший елемент дид.с-ми.Відповідає на питання "чому вчити?".За тлумачним словником Мета-це те,що хтось намагається здобути,а цільь-те до чого прагнуть.Ціль-кінцевий результат д-сті,тому це поняття за обсягом менше ніж мета навчання і входить у мету як її складова.ціль,поняття вужче за змістом а тому конкретніше.Ціль навчання це кінцевий результ.спільної д-сті вчителя,учнів вираж.у точних однознач.категоріях і поняттях.Х-ки цілей:1)діагностичність-вимагає точного образу ознак цілей.що дозволяє здійснити їх діагностику.2)ієрархічність-цілі постав.сусп.визнач.цілі навч.на різних предметах курсу,явища,поняття.цілі навч.конкретизуються у поняттях,які х-ють досвід накопичений суспільством у різних видах д-сті-знання,уміння ,навички,сособи творч.д-сті та емоцінно-оцінні норми.Традиційно у вітчизняній педагогічній науці та практиці виділяють три основні групи взаємопов'язаних освітніх цілей: 1) навчальних; 2) розвивальних; 3) виховних. Насамперед їх ураховує вчитель, готуючись до навчального заняття, та обов'язково зазначає в конспекті уроку.Навчальні цілі відображають: а) яким обсягом знань, умінь та навичок учень повинен оволодіти на уроці; б) на якому рівні: репродуктивному, конструктивному чи творчому; в) яким чином вони застосовуватимуться. Навчальна ціль може визначатися на один урок, а інколи - на кілька, пов'язаних однією темою. Наприклад, для досягнення цілі під час вивчення теми: "Засвоєння навичок правопису префіксів пре-, при-1 можна поставити завдання засвоєння правил правопису префіксів пре-, при-, а на наступному уроці - формування навичок застосування отриманих знань і використання їх у нестандартних та змінених умовах. Розвивальне навчання спрямовується на розвиток і саморозвиток особистості школяра. Вимагає переорієнтації процесу навчання з предметного на процесуальні та мотиваційні аспекти освіти. Розвивальне навчання-це таке навчання, наслідком якого є якісні зміни в інтелектуальній, емоційно-вольовій і дійово-практичній сферах учня. Розвитку різних психічних функцій та якостей особистості слугують різні методи навчання та особливості змісту освіти.Виховні цілі спрямовані на формування світогляду, моральної, трудової, правової, художньо-естетичної, екологічної культури - усіх рис, властивих для представника розвинутого цивілізованого суспільства. Йдеться не про виховання як специфічну педагогічну діяльність, яка має свої методи і прийоми, принципи, засоби впливу на вихованця, загальні та конкретні цілі. Йдеться про процес виховання засобами змісту освіти, який реалізується у процесі навчання. Він має певну специфіку, оскільки регламентований тим обсягом навчального матеріалу, який вивчається на уроці, /для визначення виховних цілей уроку, крім змісту навчання, враховуються вік і поведінка учнів, їхня підготовленість в освітньому і виховному плані. Вчитель зважає також на індивідуальні особливості тих школярів, які потребують особливої уваги у вихованні.

36.Категорії вираження ЗУН.цілі навч.конкретизуються у поняттях,які х-ють досвід накопичений суспільством у різних видах д-сті-знання,уміння ,навички,сособи творч.д-сті та емоцінно-оцінні норми:знання-перевірений сусп.-іст. практикою і засвідчений резул.пізнання дійсності ,адекватне її зображення у вигляді уявдень,понять,суджень і теорій.Уміння-знання дії,навички-автомат.уміння.Уміння пояснюють як засновано на знаннях готовність людини використати певну д-сть.Навички здійсн.без участі свідомості,але під її контролем.Уміння й навички бувають практичні і інтелектуальні.

37.Дидактичні принципи (принципи навчання) - це вихідні положення, що, визначаючи зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей, забезпечують його ефективність.Дидактичні принципи у процесі навчання тісно взаємозв'язані, хоча не всіх їх однаковою мірою дотримуються під час проведення конкретного навчального заняття. Як правило, виділяються якісь головні. Інші мають підпорядковувальне значення. З висуненням нових соціальних замовлень школі та реальних змін у змісті й методиці навчально-виховного процесу ці принципи розвиваються, уточнюються. З'являються нові.У вітчизняній педагогічній науці прийнято виділяти такі дидактичні принципи: 1) природовідповідності; 2) науковості; 3) виховуючого навчання; 4) розвивального навчання; 5) наочності; 6) зв'язку теорії з практикою, навчання з життям; 7) доступності; 8) систематичності й послідовності; 9) системності; 10) самостійності й активності учнів у навчанні; 11) свідомості та міцності засвоєння знань, умінь та навичок; 12) індивідуального підходу до учнів; 13) оптимізації навчального процесу (Ю.Бабанський); 14) спрямованості навчального процесу на розв'язання взаємозв'язаних завдань освіти, виховання і розвитку (В.М.Галузинський, М.Б.Євтух); емоційності навчання (В.І.Помагайба); У зв'язку із соціально-економічними змінами в країні в останні роки визначені принципи: 1) демократизації; 2) гуманізації та духовності; орієнтації на національні вартості (О.Вишневський, О.Кобрій, М. Чепіль). Ці ж автори у зв'язку з необхідністю виховання нової людини, здатної до індивідуальної творчості, обґрунтовують принципи: 1) орієнтації на самостійну творчу діяльність; 2) проблемності (задачності).

38.Счасні технології навч.Слово "технологія"у буквальному перекладі означає "вчення про майстерність".Зв'язок його з педагогікою викликав тривалі дискусії, у результаті якої з'явилася ціла "мозаїка" доволі загальних різнотипних визначень. У новому і ширшому розумінні це - систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхам обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти"Особистісно орієнтована технологія навчанняЦентром особистісно орієнтованого навчання є особистість дитини, її самобутність, самоцінність. У процесі його спочатку розкривається суб'єктивний досвід кожного, а потім узгоджується зі змістом освіти.Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні.Важливість групової організації навчальної праці полягає у створенні нею можливостей для співпраці, налагодженні міжособистісних стосунків, спільному пізнанні навколишнього світу.Групова навчальна діяльність - форма організації навчання В об'єднаних загальною навчальною метою малих групах учнів за опосередкованого керівництва вчителем і його співпраці з учнями.За групової організації навчальної праці вчитель мас змогу керувати навчальною роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі, та які регулюють діяльність учнів.Технологія розвивального навчанняЦя технологія ґрунтується на уявленні про розвиток дитини як суб'єкта діяльності. Відповідно головною метою навчання вважається забезпечення розвитку дитини.Розвивальне навчання - спрямованість змісту, принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей школярів (сприймання, мислення, пам'яті, уяви та ін.).Головною його метою є формування активного, самостійного, творчого мислення учня, поступового переходу на цій основі до самостійного навчання.Технологія формування творчої особистості.У процесі реалізації цієї технології важливо не регламентувати діяльність учня, організовуючи процес навчання так, щоб у ньому були елементи творчості, які передбачають комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни. Стимулюють творчу діяльність учнів вдалий підбір творчих завдань, використання ігрових моментів та ін.Технологія навчання як дослідження.Використання у навчанні дослідницьких прийомів та методів сприяє глибокому засвоєнню учнями знань, формуванню у них умінь і навичок, вихованню інтересу до пізнавальної, творчої діяльності.Сутність цієї технології полягає у забезпеченні освітньої підготовки учнів у процесі систематичних навчальних досліджень. Метою застосування дослідницьких технологій в навчанні є набуття учнями досвіду дослідницької роботи в пізнавальній діяльності, об'єднання розвитку їх інтелектуальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого потенціалу, формування на цій основі активної, компетентної, творчої особистості.

39.Категорії вираження цілей навчання.Творча діяльність. Застосування знань у типовій ситуації — необхід­не, але недостатнє для повного їх засвоєння. Мало ймовірно, щоб у своєму житті людина зустрічалася тільки з ситуаціями такими самими або майже такими, як і навчальні. Безумовно, будуть і такі ситуації, які мало схожі або навіть зовсім нові, і ці ситуації необхідно буде розв´язу­вати. Якщо людина не буде готова психологічно до їх розв´язання, чи не володітиме хоча б загальними способами їх розв´язання (назвемо ці ситуації нетиповими, нестандартними), то її розвиток, а в кінцевому Результаті й розвиток людської культури, розвиток соціального досвіду просто припиниться.Творчістю називають процес створення людиною об´єктивно чи суб´єктивно якісно нового за допомогою спеціальних творчих проце­дур. До них належать такі, як самостійне перенесення раніше засвоєних знань і умінь у нетипову ситуацію, бачення проблем, бачення нової функції об´єкта і його структури, бачення альтернативи способу вирі­шення проблеми і самого рішення.Деякі вчені вважають, що процес творчості відбувається в кілька етапів, фаз, стадій. Виділяють у ньому: бажання, знання, уміння і такі фази.Перша фаза - народження ідеї. Ця фаза розпочинається з інтуїтив­ного пошуку ідеї (проблиску). У кінці цієї фази маємо лише принцип, гіпотезу, задум.Друга фаза - розроблення плану, схеми, деталізація і конкретиза­ція ідеї, намагання зрозуміти всі наявні зв´язки, послідовність окре­мих етапів, моментів. Подальша робота з об´єктом творчої діяльності вже не вимагає ніякої творчості. Це логічне оформлення ідеї пошуку. Третя фаза - конструктивне або просто практичне виконання за­думу.Формування досвіду здійснення творчої діяльності пов´язане з розвитком здібностей людини.Для розвитку творчих задатків учнів велику користь дають так звані конструкторські задачі, розраховані на тривалий час виконання. Одна з їхніх особливостей полягає в тому, що вони здебільшого можуть мати декілька розв´язків, справедливість яких не завжди очевидна. Регуляр­не застосування їх приводить до розвитку здібностей школярів, до інтуї­тивної здогадки. Крім того, створюють у них важливу психічну уста­новку: знання потрібні не для того, щоб їх запам´ятати, а для пояснен­ня незнайомих явищ, з´ясування механізму їх перебігу, для отримання нових знань.У розвитку творчих здібностей школярів велике значення має їх активність. Тому потрібно використати всі засоби, щоб перейти від творчих вправ до стимулювання творчої активності учнів. Цьому спри­яють екскурсії на виробництво, домашні завдання дослідницького і конструкторського характеру, факультативні заняття, а також творча діяльність у гуртках, виступи з доповідями, конструювання приладів, досліджування явищ природи і техніки, участь у роботі МАНу. Особливе значення для розвитку творчих здібностей учнів має гра­мотна реалізація школою базового навчального плану, особливо його шкільного, варіативного компоненту. Складові емоційно-оцінних норм. Відображення у свідомості люди­ни її ставлення до дійсності, яке виникає в разі задоволення або неза­доволення вищих потреб протягом тривалого часу — це почуття. Та­ким чином у структуру культури, яка передається молодшому поколі­нню, входять не тільки знання, вміння і навички, а й емоційно-оцінні норми. їх серцевиною є ставлення до себе, до інших, до суспільства, до природи.Вивчаючи літературу чи історію, аналізуючи той чи інший художній твір, описуючи того чи іншого героя або історичний факт, раціональна! сфера, сфера мислення людини не повністю залучена до роботи. Адже загалом мову ведуть про речі добре відомі учням з їхнього побуту, з їхньої практики, життєвого досвіду.Читаючи той чи інший історичний твір про ті чи інші військові дії учні-старшокласники без особливих розумових напружень охоплюють уявою фрагменти бою, їхніх знань і життєвого досвіду достатньо,´ щоб все це уявити. Але річ не в тому, щоб засвоїти ту чи іншу інформацію. Йдеться про те, що кожен ставить себе на місце цих учасників дій.Звичайно, тут спрацьовують емоції, почуття, що як інструмент впливають на вироблення власного учнівського ставлення до ветеранів війни, до тих, хто загинув у цій війні, почуття ненависті до загарбників іт.д.Зрозуміло, що такі ситуації, як описано вище, передусім забезпе­чують передачу емоційно-оцінного досвіду старших, вироблення емо­ційно-оцінного ставлення до тих чи інших подій, фактів, явищ.

40.Категорії вираж.:характеристик особистості. Навчання - один із шляхів освіти люди­ни, і воно передбачає не тільки передачу досвіду, накопиченого попе­редніми поколіннями у вигляді знань, умінь, навичок, досвіду творчої діяльності та емоційно-оцінних норм. Навчання - один із шляхів фор­мування особистості. Очевидно, що навчання пов´язане не тільки з "надособистісними" характеристиками, якими є названі вище, а й з особистісними.Особистість - це результат біологічного і соціального розвитку людини в їх єдності. Основу особистості становить її структура, тобто відносно стабільний зв´язок і взаємодія всіх боків особистості як цілісного утворення. Як провідний компонент структури особистості виділяють спрямованість. Це складне особистісне утворення, воно виз­начає всю поведінку особистості, ставлення до себе й оточення. Спря­мованість виявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності та поведінки, і у світогляді. Другою складовою структури особистості є знання, уміння і навички, які накопичуються у процесі життя і пізнавальної діяльності. Третя складова — індивідуально-типологічні особливості, які проявляються у темпераменті, характері, здібностях. Названі вище компоненти скла­дають систему, а особистість є системною властивістю цієї системи.Характеристики особистості. Як впливає з викладеного вище, цілі і навчання виражаються також у таких поняттях: потреби, інтереси, ідеали, переконання, мотиви, світогляд, темперамент, характер. Навчання як шлях зміни особистості, як розвиток та виховання, зводиться д змін компонентів структури особистості, кожного окремо або всіх разом та до зміни зв´язків між ними.Мотив — те, що спонукає людину до діяльності і надає їй осмисленості.Темперамент — сукупність індивідуальних особливостей особистості, які характеризують динамічний та емоційний боки її діяльності і поведінки. Виділяють такі типи темпераменту: флегматик, холерик, меланхолік, сангвінік. Основними компонентами темпераменту є загальна психічна активність, моторика, емоційність.Темперамент накладає відбиток на темп і ритм діяльності та поведінки, інтенсивність психічних процесів, на швидкість їхнього виникнення і на стабільність. Властивості темпераменту, як і властивості не­рвової системи, не є абсолютно незмінними, вони проявляються не з моменту народження, а розвиваються в певній послідовності. До конкретних властивостей темпераменту вчені відносять особ­ливості емоційно-вольової сфери: активність, стриманість, емоційне збудження, швидкість виникнення і зміни почуттів, особливості на­строю, швидкість включення у нову діяльність, особливості уваги, пра­цездатність та ін.Якщо у характері особистість розкривається з боку її змісту, то у темпераменті - з боку своїх динамічних проявів.Характер — індивідуальне поєднання стабільних особливостей лю­дини, які зумовлюють типовий для даної особистості спосіб поведінки у певних життєвих умовах і обставинах. Характер пов´язаний з темпе­раментом, який виражає його зовнішній бік, накладаючи своєрідні вимоги на ті або інші його прояви. Характер виникає і формується у суспільстві. Знання характеру людини дає змогу передбачити, як вона буде діяти в тих чи інших ситуаціях. За С. Рубінштейном, суть тих "внутрішніх умов", через які залом­люються всі зовнішні впливи, і створює індивідуальність особистості. Формування характеру розпочинається з дитинства і залежить від того мікросередовища, з яким дитина вступає у взаємозв´язок. Великого значення для формування позитивних рис характеру має система ви­мог, яка постійно ускладнюється з боку дорослих.Здібності - індивідуальні особливості особистості, які забезпечу­ють успіх у діяльності і легкість володіння нею. Задатки — це генетичні анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які є індивідуаль­но-природною передумовою формування і розвитку здібностей.Світогляд — система поглядів на світ, характеризується науковістю, системністю, логічною послідовністю, доказовістю, ступенем узгодже­ності і конкретності, зв´язком з діяльностю і поведінкою. Переконання — важливий осмислений мотив поведінки, який надає всій діяльності людини особливу значущість і спрямованість. Це сис­тема усталених принципів. Ідеал — це образ, яким керується особистість у даний час і який виз­начає план її самовиховання.

41. Диференційоване навчання — це така організація навчального про­цесу, при якій створюються умови, які дають змогу кожному учневі розкрити всі свої потенціальні навчальні можливості. Навчання, у ході якого усім дітям ставляться однакові вимоги, нехтує індивідуальними особливостями дітей. Нині розрізняють зовнішню, профільну і внутрішню, рівневу ди­ференціацію. Зовнішня диференціація проявляється в існуванні різних типів шкіл, які дають принципово відмінну освіту: елітну і масову. Зовнішня диференціація — це така організація навчально-виховного процесу, при якій врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється у спеціально органі­зованих класах, групах, школах. Тобто комплектування цих шкіл, класів, груп учнями здійснюється на основі певних критеріїв. Такими критеріями є задатки, нахили, здібності, майбутній професійний інте­рес. Нині зовнішня диференціація проявляється у широкій мережі гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл, класів з поглибленим вивчен­ням предметів, профільних класів, класів з випереджальним розвит­ком, класів вирівнювання, класів за рівнем знань, факультативів, курсів за вибором. Це без сумніву, — позитивні моменти в житті сучасної школи. Загальна схема здійснення диференціації, як свідчить світова прак­тика, така: у перші 3-4 роки після закінчення початкової школи на­вчання відбувається за загальною програмою із загальноосвітніх пред­метів і разом з тим цілеспрямовано виявляються здібності кожного учня. На цій основі визначаються напрями освіти, що відповідають об´єктив­ним даним про учня, його бажанням і бажанням його батьків, а також виявленому професійному інтересу. У наступні 3-4 роки учні вибира­ють профільні навчальні предмети, навчальні курси, які вони вивча­ють поглиблено. Тобто зовнішня диференціація — це поділ учнів за різними типами шкіл, усередині шкіл - за потоками чи класами, все­редині класу — за групами, а далі — індивідуальна робота з кожним кон­кретним учнем.Позитивним кроком уперед є впровадження в практику роботи школи Базового навчального плану. Він є тим нормативним докумен­том, який регламентує діяльність школи з реалізації профільної дифе­ренціації. План передбачає створення класів із поглибленим вивчен­ням предметів і профільних класів. Проте у шкільній практиці мали місце класи, які створювалися, укомплектовувалися із учнів з однако вою успішністю, з однаковим рівнем знань. Виникали, таким чином, класи "трієчників", "середні" класи тощо. Внут­рішня диференціація — це дидактична диференціація. У центрі уваги школи мають стояти інтереси дитини і її здібності. Було встановле­но великий вплив середовища, оточення на успішність та інтелект учня. Блум, відомий американський психолог, писав, що те, чому може навчитися певна людина — цьому можуть навчитися майже всі люди, якщо будуть забезпечені відповідні умови їх навчання, а Є.Пар-кхерст вважала необхідним пристосування темпу роботи у школі до можливостей кожного учня. Учень повинен мати свободу засвоюва­ти знання з оптимальною для нього швидкістю, відповідно до його здібностей.

42.Розвивальне навчання — це особливе навчання і ця особливість зу­мовлена, по-перше, що в його основу покладено закономірності розу­мового розвитку, і по-друге, тим, що це навчання орієнтоване на роз­виток учня не опосередковано, а прямо.Коли стверджують, що звичайне, предметне навчання розвиває, тобто вносить позитивні зміни у пам´ять, мислення, у розвиток уяви,, мови, то мають на увазі не прямий, а опосередкований вплив навчання на зазначені психічні процеси.Хоча потрібно визнати, що навчання може бути побудоване і так, що воно не тільки не розвиває ці процеси, а й сприяє їхньому регресу. Розвиток — це не тільки і не стільки ріст. Як правило, під ростом розуміють кількісні зміни, збільшення якихось ознак людської особи­стості. У фізичному розвитку, наприклад, ріст виявляється у зростанні організму, у збільшенні розмірів його окремих органів, маси тіла, м´я­зової сили, швидкості руху.У психічному розвитку ріст, кількісні зміни виявляються У збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, у зростан­ні кола уявлень, знань про навколишній світ, словникового запасу ди­тини, обсягу її уваги, сприймання, пам´яті.Навчання — процес, у ході якого забезпечується передача соціаль­ного досвіду молодшому поколінню. Як з´ясували вчені, досвід як еле­мент людської культури може бути виражений через знання, вміння, навички, елементи способів творчої діяльності, емоційно-оцінні нор­ми. Розвивальні цілі мають охоплювати розвиток загальних та спеціаль­них пізнавальних здібностей людини та формування культури розумо­вої праці. їх сформулюємо у такому вигляді: - Сформувати та розвинути вміння порівнювати.- вміння аналізувати.-вміння здійснювати узагальнення, класифікацію, абстрагування.- Виробити вміння виокремлювати головне у прочитаному. - Розвивати спостережливість. - Розвивати спеціальні здібності - Розвинути образну та смислову пам´ять.

43.Системно-модульне.Для педагогічної науки значно важливішим є розуміння поняття "модуль" як змістової одиниці вимірювання інформації. Оскільки інформацію переносять повідомлення, то їх цінність (міра інформації) залежить від тезаурусу, яким володіє приймач цієї інформації. Таким приймачем, як правило, є людина або прилад. Отже, конкретна інфор­мація пов´язана з досвідом конкретної людини. Ці міркування дають підстави для висновку, що модуль — не змістова одиниця інформації, яка вже засвоєна людиною, яка циркулює у свідомості людини і яка робить певний внесок у фонд тих знань, які має людина про даний об´єкт пізнання. Одне слово, модуль - це змістова одиниця вже зас­воєної Інформації.Оскільки модуль - змістова одиниця інформації, то вона є части­ною цілого, яка робить певний внесок у формування цього цілого і ви­конує певну функцію в конструюванні цього цілого. Ця частина, фун­кціонуючи як автономна змістова одиниця, може бути використана людиною у її пізнавальних чи практичних діях, а може бути викорис­тана і в поєднанні з іншими змістовими частинами, утворюючи ціле. Проте ціле - завжди система, а тому модуль - це елемент системи пев­ного рівня ієрархії. Іншими слонами, якщо модуль - змістова одиниця засвоєної людиною інформації, то форма організації цієї інформації у ціле - система. Ті