ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Культури північної лісової зони: маглемозе. Північні рибалки.

На бореальному відрізку мезоліту Європи прослідковуються три типи культур: маглемозе, советерр-тарденуаз і монтадьєн.

Центр культури маглемозе охоплює західну Прибалтику, Північне море й частину Англії. Вона була створена мисливцями й рибалками, які першими освоїли полювання на дичину, яка водилася в незайманих північних лісах – лося, зубра, благородного оленя, дикого кабана й т.д. і відкрили для себе достаток риби й водоплавних птахів у численних озерах, залишених льодовиком, що відступив. Завдяки тому, що маглемозці мали звичай селитися на берегах озер або в болотистих місцях, збереглися винятково багаті матеріали, які є свідченням високого рівня їхньої культури.

На півночі Європи виникло цілий ряд нових багатих екологічних зон. У фіордах, лагунах і затоках людина почала інтенсивно освоювати морські ресурси. У Конгемозе (Данія) процвітало морське рибальство: ловили тріску, вугільну рибу й камбалу, полювали на тюленя. Стоянка Старий Карр у Йоркширі датується першою половиною й серединою VIII тис. Вона лежить на березі давнього озера. Економічна територія стоянки визначається в 30-100 кв. км. Основне заняття населення – полювання на благородного оленя, переважно на дорослих самців, протягом півроку, з жовтня по квітень. Олень давав мешканцям Старий Карра не тільки основну їжу, але й матеріал для виготовлення одягу, знарядь праці й зброї.

У Скандинавії полювання на велику дичину (дикого коня, бізона, гігантського оленя, дикого бика й лося) як основу економіки зберігалося в першу половину пребореального періоду.

Судячи зі знайдених на стоянках тваринних останків і по самих стоянках, тут люди міняли місце проживання залежно від сезону. Тому житла, які вони будували, були не занадто міцними: в очеретяних трясовинах на березі озера споруджувалися помости із хмизу, придавлені каменями, як на стоянці Старий-Карр у Північно-Східній Англії; на цих помостах зводилися курені зі шкур або інші легкі будівлі. У болотах Данії, на стоянці Омосен, знайдені залишки невеликих хатин зі сплетеними із гнучких прутів стінами, нижні кінці прутів були уткнуті в ґрунт, а верхні зведені разом і утворювали дах житла. Дерево використовувалося досить різноманітно – з нього виготовляли рукоятки для сокир і тесел, ратища стріл і луки, весла й човни. Човни й весла цього часу – найдавніші відомі свідчення про існування водного транспорту; особливо слід зазначити дві знахідки, що відносяться до неотермального періоду, – дерев’яне весло зі стоянки Старий-Карр (за радіовуглецевим датуванням – 9488 ± 350 років тому) і прекрасно зроблений видовбаний човен з Пессе в голландській провінції Дренте (8270 ± 275 років тому).

У виробництві кам’яних знарядь праці маглемозе зустрічаються дві традиції: мікролітична й макролітична. У останній виготовлялися сокири й тесла, хоча й нешліфовані, але досить ефективні для рубання дерев і спорудження хатин і човнів. Набагато ширше, ніж мешканці півдня, носії культури маглемозе використовували кістки і роги. Їхньою улюбленою зброєю були стріли з наконечником із зубчастого осколка рогу або кістки, прив’язаним до ратища; вони робили також рогові й кістяні рибальські гачки без шипа, в’язальні голки з вушком, прорізні леза й рукоятки для кріплення кремінних вкладишів, наконечники мотик, муфти для кріплення сокир і тесел.

Маглемозці також займалися декоративним мистецтвом, у тому числі наносили антропоморфні знаки, що нагадують розписані гальки азільців і мають, імовірно, магічне значення. Серед інших візерунків присутні сітка, найпростіші шеврони, трикутники, що перехрещуються й зубчасті лінії. Їх видряпували або висвердлювали на поверхні кістяних знарядь, рогових жезлів або бурштинових амулетів. Крім того, від маглемозців збереглися фігурки тварин, вирізані з кусків янтарю, іноді – з геометричним візерунком, вирізьбленим на поверхні.

Якщо носії культури маглемозе своїм процвітанням були зобов’язані полюванням у незайманих лісах, то інші мешканці Північної Європи звернулися до багатств морського узбережжя. На південному заході Балтійського регіону найдавніші прибережні поселення були затоплені морем, але вдалося простежити, що шляхи первинного освоєння берегової зони пролягали по узбережжю Західної Швеції й навколо берегів Норвегії, де особливо багаті пам’ятки були виявлені в давній провінції Фосна, і далі до арктичного узбережжя північної частини Норвегії, на територію сучасного фюлька Фіннмарк. На жаль, про цих рибалок, які першими заселили майже весь південний край Скандинавського півострова, свідчать лише кам’яні вироби. До кінця епохи мезоліту людина вперше досягла Ірландії й Шотландії, свідченням чого є господарські купи й майстерні по обробці кременю в прибережних печерах і на обмілинах по обох берегах Північної протоки.

Одночасно, у період найбільшого відступу льодовика, коли середня температура на рівні моря була істотно вищою від характерної для нашого часу, високорозвинена приморська культура, названа за пам’яткою Ертебелле, поширилася по берегах Ютландії й островів Датського архіпелагу. У господарстві носіїв цієї культури, черепашкові купи якої нагадують відносно пізні купи сміття в Патагонії, помітно відчувається вплив відтворюючого господарства, що почав впроваджуватися в Центральній Європі. Цей вплив характеризується не тільки в поширенні грубої, формованої стрічковим способом кераміки або в поліпшенні техніки обробки робочого краю кремінних сокир, але й у прагненні до підвищення життєвого рівня, що стимулювало вирощування злакових культур як доповнення до полювання й збирання.

Советерр-Тарденуазька культура була поширена на території Англії, Франції й Голландії, Німеччині, Нижньої Австрії, Угорщині й Словаччині, Румунії й Молдавії. Це переважно мікролітична традиція. Населенню властива більша рухливість. Поселення носять в основному короткочасний характер. Основа господарства – полювання на велику дичину і збиральництво. Поширення советерр-тарденуазьких комплексів навряд чи варто вважати великою міграцією. Скоріше мова може йти про проникнення окремих груп населення на північ і північний схід з Південної Франції.

Культура монтадьєн, імовірно, відноситься до пребореального й бореального періодів. Характерні поселення в скельних печерах. Культурні шари багаті черепашками молюсків. Населення полювало на зубра, оленя, кабана, зайця й кролика. Кремінні вироби цієї традиції зустрічаються всюди в Середземномор’ї.

Для мезолітичних поселень атлантичного періоду уздовж Атлантичного й Північноморського узбереж Європи характерні черепашкові купи. Основне заняття мешканців таких специфічних поселень – полювання на великих тварин, рибна ловля і збирання молюсків. Рибальство велося за допомогою сіток, залишки яких знайдені на території ФРН і Данії.

Як і в палеоліті, основним осередком соціальної організації суспільства в мезоліті залишалася громада мисливців-збирачів, що нараховувала від 30 до 100 чоловік і складалася з окремих нуклеарних сімей. Така громада, очевидно, була екзогамною, тобто шлюби між її членами були заборонені. Припускають, що громада була патрилінійною і патрилокальною. Громади мезоліту – це малі групи людей, які вели досить рухливий спосіб життя. Вони пересувалися з однієї зони в іншу залежно від пори року й сезонного достатку засобів існування. Рівність членів, – характерна риса таких громад. Становище члена в громаді залежало тільки від статі і віку. Засоби існування перебували в общинній власності.

Вивчення поселень у різних частинах мезолітичної Європи показує, що вони були, як правило, дуже невеликими й відповідно мали мале число мешканців. Так, у південній Франції розкопаний ряд мезолітичних поселень у печерах і скельних навісах (Кова дель’Есперит, Бельфон, Шатонеф-Ле-Мартіг) площею від 11 до 140 кв. м. Число їхніх мешканців не перевищувало 6-18. Більшість мезолітичних поселень на Середньоєвропейській рівнині, між Ельбою й Одером, були сезонними. Великих поселень більш-менш постійного характеру було дуже мало. Одне з них (Юнсдорф-Автобан, Німеччина) в одну фазу існування нараховувало від 8 до 15 малих землянок площею 3,5-8 кв. м. Вважається, що таке поселення могло мати від 40 до 100 мешканців. Підраховано також, що на просторі між Одером і Ельбою існувало одночасно близько 15 таких поселень, де могли жити від 600 до 1500 чоловік із густотою одна людина на 30-80 кв. км.

Оскільки мезолітичне населення експлуатувало протягом року різні екологічні зони усередині своєї економічної території, система поселень варіювалася залежно від сезону. Очевидно, громада то розділялася на більш дрібні групи, що складалися з декількох сімей, то знову збиралася разом у більш сприятливі й багаті їжею сезони.

Загальна кількість населення в Європі в період мезоліту, безсумнівно, збільшилася, якщо судити по збільшенню кількості поселень, особливо в бореальний і атлантичний періоди. Однак громади часу мезоліту, здається, були меншими, ніж у верхньому палеоліті. Це залежало від характеру господарської діяльності. Властиве мезоліту полювання на поодиноких тварин уже означало, що людські колективи могли стати меншими.

На Піренейському півострові стіни багатьох скельних притулків покриті барвистими розписами, що включали сцени полювання, збирання їжі й військових сутичок. Раніше всі вони вважалися епіпалеолітичними, але до епіпалеоліту були віднесені лише лінійні геометричні зображення, а більш натуралістичні ‒ датовані часом з V тис. до н.е. У трьох печерах виявлена свого роду стратиграфія: зображення в натуралістичному стилі нанесені поверх лінійних. Сумніви викликають сцени війни й боїв, оскільки немає ніяких даних про військові зіткнення в епіпалеоліті. Ці розписи скоріше є виключеннями. Інші сцени – зображення мисливців, що стріляють із лука в гірського козла або благородного оленя, збирання меду диких бджіл – могли відноситися до мезоліту.

Досить схематичні зображення людей і тварин, хатин, геометричні малюнки знайдені в Паризькому басейні. Барельєф, вирізьблений на оленячому розі, відкритий у мезолітичному горизонті одного із гротів на півночі Італії. У Данії на пам’ятках маглемозе зустрінуті кістяні, рогові й бурштинові вироби з натуралістичними й імпресіоністичними зображеннями. У південно-західній Норвегії знайдені такі малюнки, виконані на мильному камені.

До пізнього мезоліту Південно-Східної Європи або навіть до особливого періоду ,,протонеоліту” можна віднести так звану культуру Лепенські Вір, відкриту в районі дунайських Залізних Воріт. Вона існувала вже в той період, коли на півдні Балканського півострова сформувався неоліт з відтворюючою економікою, постійними поселеннями, міцно побудованими житлами, більш високим рівнем соціального розвитку. Мешканці Лепенського Віру й аналогічних подунайских пам’ятників у Сербії й Румунії зробили ряд прогресивних кроків у напрямку неоліту, але не змогли самостійно досягти неолітичного щабля розвитку. Економіка цієї культури вийшла за межі привласнюючого господарства, хоча досить інтенсивного й високорозвиненого. Основою економіки залишалися рибна ловля на Дунаї і полювання, що стало більш спеціалізованим, ніж у ранньому мезоліті. Єдиною свійською твариною був собака, який служив не тільки помічником на полюванні, але й джерелом м’ясної їжі. Звертає на себе увагу поява мотикоподібних знарядь для обробітку землі і кам’яних ступ.

На поселенні Лепенські Вір люди жили в міцно побудованих трапецієподібних в плані будинках стовпового типу з обмазаними вапном підлогами. Площа будинків коливалася від 5,5 до 30 кв. м. Одночасно існувало близько 20 будинків, у яких могли жити до 100 чоловік. І характер будинків, і розміри поселення, і кількість його мешканців – все це більше відповідає неоліту, ніж мезоліту.

Істотні зміни фіксуються в ідеологічних уявленнях мешканців Лепенського Віру. Про це говорять такі особливості, як поява спеціальних жертовних місць, можливо святилищ, культ черепів, величезні моноліти – культові зображення людей-риб, знайдені тут майже в кожному з будинків.

Населення Лепенського Віру, що нагадує в антропологічному відношенні верхньопалеолітичних кроманьйонців, у другій фазі починає демонструвати ознаки грацілізації, можливо під впливом припливу нового середземноморського населення з півдня. У верхньому шарі Лепенського Віру знайдені залишки неолітичної старчевської культури південного походження. Нове населення належало до іншого, середземноморського, антропологічного типу.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти