Педагогічна діяльність В.І.Вернадського розкривається у її змісті, що включає теоретичні та практичні аспекти. Аналіз змісту педагогічної діяльності В.І.Вернадського за трьома основними напрямами - науковим, організаційним та громадським - дозволив структурувати головні ідеї вченого щодо вищої школи і показати практику їх реалізації на особистісному, державному і громадському рівнях.

Науково-педагогічна діяльність В.І.Вернадського пов'язана з періодом його викладання в університетах: Московському (1890-1911рр.), Петербурзькому (1912), Київському (1918), Таврійському (1920), Празькому Карловому (1922), Сорбонні (1923), а також у громадських вищих навчальних закладах. Як показало дослідження, основною рисою педагогічної діяльності вченого є поєднання наукової і освітньо-виховної творчості. Це простежується в усіх видах науково-педагогічної діяльності В.І.Вернадського на університетських кафедрах, зокрема таких: 1) Розробка методології наукового і навчального пізнання. На науковій основі він показав цілісну картину світу в єдності природи, людини і суспільства, розробив теоретико-методологічні основи науково-дослідницької роботи, суттєво удосконалив методи наукового пізнання; 2) Оновлення змісту університетської освіти. Учений вніс зміни в основи курсу мінералогії, розробив нові засади курсу кристалографії, поклав початок нової науки - геохімії, привніс принцип історизму в основу викладання предметів, займався питаннями історії загальнонаукових проблем; 3) Написання підручників і посібників. Їм була властива насиченість великим фактичним матеріалом у поєднанні з детальним аналізом та глибокими узагальненнями, висвітлення теоретичних положень у відповідності до останніх надбань науки, виклад історії проблеми, розгляд всіх наявних підходів до її вирішення і аналіз отриманих результатів, чітко продумана логічна структура, лаконічна мова викладу матеріалу; 4) Лекційне викладання. Лекції вченого вирізняла виключна змістовність, зв'язок із його науково-дослідною роботою, широта і новизна поставлених у них проблем, уміння надавати прогностичного характеру відібраному матеріалу, збуджувати пізнавальний інтерес студентів, захоплювати їх світоглядними і моральними ідеями. Особливо важливим є те, що організація і виклад матеріалу не лише знайомили з принциповими питаннями змісту, але й навчали прийомам самостійного опанування основами знань; 5) Удосконалення навчально-матеріальної бази та технології викладацького процесу: створення нових та налагодження науково-дослідної роботи наявних навчальних кабінетів і лабораторій, упорядкування навчальних приміщень, оснащення їх новими приладами і дослідницьким обладнанням, поповнення бібліотеки науковими виданнями, упорядкування фонду наочних матеріалів, виготовлення дидактичних посібників; 6) Збагачення форм та методики викладання. В.І.Вернадський першим у Росії обґрунтував необхідність уведення до програми підготовки студентів природознавчих відділень мінералогічних екскурсій, розробив методику їх проведення, на практичних заняттях змістив акценти з діяльності викладача на організацію самостійної роботи студентів, переглянув систему оцінювання навчальних досягнень студентів у напрямку її конкретизації та гуманізації; 7) Формування авторської наукової школи. Свідоме зосередження В.І.Вернадським зусиль на розробці методології і засвоєнні методів наукового пізнання, великий талант ученого сприяли утворенню його наукової школи. Методи його керівництва науково-дослідною роботою: активний інтерес і уважне ставлення до роботи самостійно мислячих студентів, забезпечення умов для свободи думки й висловлювань, вимогливий підхід до роботи, абсолютна зосередженість і дисципліна праці; демократичний стиль взаємин у системі "викладач-студент", використання великого потенціалу особистого прикладу.

Організаційно-педагогічна діяльність В.І.Вернадського була спрямована на конструювання і відстоювання нової моделі організаційного устрою вищих закладів освіти і проведення заходів по її практичному втіленню. В основу діяльності вищої школи ним покладені цілі та принципи, що підпорядковані вирішенню проблем індивідуального зростання окремої людини, соціокультурного розвитку країни, задоволення потреб науки. Ідентифікація архівних і літературних джерел дозволила виділити такі головні ідеї вченого щодо організації вищої освіти: 1). Університетський устрій вищої школи. Переваги його бачив у тому, що такий тип організації вищої освіти утверджує в суспільстві пріоритет наукового знання, дає молоді набагато ширшу світоглядну підготовку, тому категорично заперечував ігнорування загального значення університету, виступав проти заходів, спрямованих на девальвацію сутності вищої освіти, утилітаризацію її функцій; 2). Автономія вищих закладів освіти. Розширення прав університетських рад, передача повноти виконавчої влади обраному правлінню, що забезпечує утвердження свободи наукової творчості, свободи викладання та навчання, унеможливлює ідеологічний диктат в освіті, втручання держави у внутрішнє життя школи. Установлення принципу самоврядування він протиставив державній авторитарності, жорстким урядовим регламентаціям і бюрократичним перепонам, що стримували темпи наукової роботи та позбавляли освітньо-виховний процес необхідного змісту; 3). Розширення мережі вищих закладів освіти та їх ефективний розподіл у відповідності до народонаселення та потреб економічного зростання регіонів. В.І.Вернадський відстоював ідею децентралізації при відкритті науково-освітніх установ, оскільки у стимулюванні національних культурних проявів бачив резерви інтенсифікації наукової роботи. Учений уважав, що уникнути випадковості у розміщенні вищих шкіл можливо шляхом створення відповідних економічних планів та програм, їх державної підтримки. Він схвально ставився до створення будь-яких центрів наукової і навчально-виховної роботи, як за державною, так і за громадською ініціативою; 4). Розширення аспектів діяльності вищих шкіл. Педагог ставив питання про необхідність створення університетів нового типу, що поєднували б завдання наукової і професійної освіти, підтримував ідеї створення педагогічних інститутів при університетах, схвалював відкриття богословських факультетів, сприяв заснуванню народних університетів; 5). Необхідність державної підтримки наукової роботи вищих шкіл та свободи наукової творчості. В.І.Вернадський уважав, що у справі створення та реформування науково-освітніх установ доцільно йти шляхом державної організації, але державна ініціатива та допомога не повинні переходити межу, де починається регулювання та обмеження творчої наукової роботи, яка "жодних рамок не терпить"; 6). Колегіальні форми вирішення питань освіти та науки. Освітньо-виховні питання не можуть цілковито віддаватися на розсуд поставлених на державну службу посадовців, вироблення стратегії реформи має бути винесене на розгляд освітян та науковців із залученням до обговорення широких кіл громадськості. Він неодноразово висловлював пропозиції про скликання з'їзду представників вищих навчальних закладів для підготовки реорганізації вищої освіти і про створення професійних об'єднань.

В.І.Вернадський, обіймаючи посади по управлінню освітою та наукою, а саме - помічника ректора Московського університету (1905), члена Комісії з реформи вищої школи (1917), голови Комісії по вчених установах і наукових закладах (1917), завідувача відділом вищої школи при Міністерстві народної освіти Тимчасового уряду (1917), голови Комісії по вищих учбових закладах і наукових установах України (1918), ректора Таврійського університету (1920), вирішував проблеми вищої освіти на колегіальних засадах, з позицій компетентності та професіоналізму.

Громадська діяльність В.І.Вернадського була зумовлена політизацією університетського питання в кінці ХІХ- на початку ХХ століття і необхідністю у зв'язку з цим активізації громадської думки. Нами виділені такі складові громадсько-педагогічної діяльності В.І.Вернадського: 1) Публіцистична творчість. Проблемам вищої освіти вченим присвячено понад тридцять записок, доповідей, нарисів і статей, що не втратили свого значення до сьогодні. Вони яскраво ілюструють важливі сторінки історії вищої школи. Висловлені в них ідеї та пропозиції -це базова основа для розкриття його педагогічних поглядів, які мають характер перспективної дії та неминуще значення; 2). Уведення освітньої проблематики у зміст політичної діяльності. Перетворення країни в цивілізовану демократичну державу він пов'язував з поширенням загальнолюдських цінностей, чому, на його думку, сприяє цілеспрямована просвіта, саме тому в політичній діяльності головну увагу приділяв проблемам освіти: ним редагований спеціальний розділ програми кадетської партії, основні її положення пропагувалися на сторінках газет та журналів, проводились у Державній Раді; 3) Підтримка громадських культурно-просвітницьких організацій. Учений був активним членом ряду громадських товариств, які проводили лінію на демократизацію освітньої справи, підтримував проекти створення громадських та приватних вищих шкіл, зокрема жіночих, що будувалися за принципами доступності, гуманізму та свободи; 4) Правозахисні дії. В.І.Вернадський ставав на захист заарештованих з політичних міркувань студентів, підтримував акцію протесту професорів Московського університету проти реакційної урядової політики, ініціював утворення професійного об'єднання академічних діячів для протистояння адміністративному свавіллю у вищій школі, в умовах репресій наукової інтелігенції у 30-их роках звертався з листами-протестами до високих інстанцій.

Предыдущая 9 10 11 12 13 14 15 161718 19 20 21 22 23 24 Следующая