Істинною метою мистецтва, на думку італійців, мало стати відтворення живого людського тіла. Усе інше, за словами Мікеланджело, порожня забава, яку можна надати меншим талантам. «Для мистецтва потрібне одне, - говорив Челліні, - уміти чудово виписати чоловічий і жіночий торс». Людське тіло представлено в їхніх картинах здоровим, енергійним, атлетичним. Воно схоже з античним тілом Греції. Кожний м’яз, суглоб, хвилястий вигин тіла вивчений до найдрібніших подробиць, переданий з надзвичайною досконалістю.

Італійській школі були чужі зображення жорстокості і всього, що здатне викликати жах

Проторенесанс

Симптоми проторенесансу в образотворчому мистецтві не означали знищення готичної традиції. Часом ці традиції просто сповнювалися більш життєрадісних та світських засад при збереженні старої іконографії та традиційного тлумачення форм. Готичне мистецтво позбавлялося драматичної напруги, ставало граційним, дещо манірним, усміхненим або меланхолійним. Візантійська ікона стала приємно-світською. Саме ця, почасти проторенесансна, почасти готична течія панувала у XIV ст.

У проторенесансі була й інша, історично більш рання течія, яка рішуче протистояла готиці. Її представниками були скульптори – Нікколо Пізано і Арнольфо ді Камбіо.

Нікколо Пізано працював ще у середині XIII ст., коли європейська готика була у повному розквіті. Але він надавав перевагу рельєфам на римських саркофагах. Надихаючись римською пластикою, Пізано подолав безплотність готичних фігур, в яких під одягом не відчувалося тіла, та «заспокоїв» їхню підвищену експресію. Найвідоміші твори цього митця – скульптури для кафедри пізанського баптистерія.

Однак єдиним митцем, якого в образотворчому мистецтві Проторенесансу можна поставити поряд із Данте, бувДжотто. Нове відчуття людської гідності виражено у фресках Джотто майже з такою самою силою, як у «Божественній комедії». Цьому видатному художникові належать розписи церкви в Ассізі, присвячені життю Франциска Ассизького, а також фрески у падуанській Капелі дель Арена і в церкві Санта Кроче у Флоренції. Падуанські фрески презентували цикл євангельських оповідей про життя Ісуса Христа, а флорентійські також присвячені Св. Франциску.

Раннє Відродження

У добу кватроченто вражає щедрість, багатоманітність художньої творчості, що полилася наче з рогу достатку. Архітектура, скульптура і живопис у цю добу переходять з рук ремісників до професійних майстрів. Художник своєю творчістю стверджує свою власну індивідуальність у мистецтві

Художників високо цінували. Члени родини Медичі були меценатами й справжніми шанувальниками мистецтва, особливо Козімо Медичі та його онук Лоренцо. Римські папи, герцоги, іноземні королі змагалися за честь запрошувати італійських художників до свого двору.

Зачинателями мистецтва Раннього Відродження вважаються троє митців: Мазаччо, Донателло, Брунеллескі. Флорентієць Мазаччо - художник мужнього енергійного стилю. Він помер дуже молодим, але встиг зажити слави основоположника живопису кватроченто своїми розписами у капеллі Бранкаччі. У цьому ансамблі він досяг небувалого до нього, майже скульптурного відчуття міцних фігур.

У його фресках - еволюція, яку пережив живопис з часів Джотто. У картинах відчувається реалізм, що виявляється у фарбах, у знанні анатомії, перспективи. Є ще деяка скупченість в угрупуванні, але в той же час задній план розроблений ретельніше і природніше. Архітектурні правила, симетрія в розташуванні частин картини приймають більш живі форми.

Діяльність Мазаччо (справжнє ім’я Томмазо ди Джованні ди Симоні Кассаї) мала велике значення для історії італійського живопису. У його картинах відчувається благородність, витонченість, гармонія тонів.

Разом з живописом в Італії процвітала і бронзолитейная скульптура. Скульптори перевершували живописців знанням анатомії. Становище змінилося тільки після Верроккьо, який був одночасно і скульптором, і живописцем. Андреа дель Верроккьо (1435-1488) був учителем великого Леонардо да Вінчі, і перші пізнання з анатомії знаменитий учень отримав від нього. Картина Верроккьо «Хрещення Ісуса Христа» становить особливий інтерес.

Скульптор Донателло прожив довге життя і здійснив нововведення майже в усіх жанрах і різновидах пластики. Він створив тип круглої статуї, що стоїть самостійно і не пов’язана з архітектурою. Донателло заснував школу майстрів рельєфу, що вкривав фризи ренесансних будівель. Він був автором кінного монумента кондотьєра Гаттамелати і портретів-бюстів, які нагадували римські портрети.

«Св. Георгій» - мармурова статуя в церкві Ор-Сан-Мікеле у Флоренції, одна з кращих робіт Донателло (справжнє ім’я Донато ди Никколо ди Бетто Барді, 1386-1466). Зображення безстрашного воїна сповнене шляхетності й відваги, поворот голови і уся постать виражають рішучість. З плеча вільно спадає плащ, що прикриває частину грудей і ліву руку. Не захищене щитом тіло облягає панцир.

Завдяки вивченню античних пам’ятників, Донателло досяг досконалості в передачі тілесних форм

Бронзова статуя Гаттамелати в Падуї роботи Донателло чудова не лише досконалістю техніки, але живою і монументальною передачею фігур вершника і коня. Голову коня можна прийняти за античний твір. Лицар є витвором епохи Відродження - у ньому вперше виконане завдання зображення зовнішнього вигляду.

Сандро Боттічеллі (справжнє ім’я - Алессандро Філіпепі; 1445-1510). У його творчості є поширеним зображення Мадонни в урочистій обстановці. У картині „Коронування Мадонни” немовля Христос в одній руці тримає гранат, а іншою водить руку Мадонни, яка пише в розгорненій книзі початок пісні-подяки. Троє хлопчиків тримають книгу і чорнильницю, а два ангели піднімають вінець над головою Мадонни.

Філіппіно Ліппі(1457-1504), учень Ботічеллі, писав невеликі картини. У Флоренції знаходиться його робота «Муки апостола Петра». Фігура проконсула свідчить про вивчення античних пам’ятників.

Третім зачинателем мистецтва раннього Відродження вважається архітектор і скульптор Брунеллескі. Він створив архітектуру за духом цілком світську, вишукано просту, з гармонійними пропорціями. У його спорудах ніби зовсім зникає відчуття ваги каменю, спротиву матеріалу.

Мазаччо, Донателло і Брунеллескі працювали у першій половині XV ст. у Флоренції. Флорентійська школа XV ст. залишалася провідною. Вона була лабораторією художніх ідей, які підхоплювали й переробляли інші школи. Флоренція, її мистецтво виховали справжніх новаторів – техніків, художників. Вони прагнули наслідувати природу, однак їхні твори не були простими її копіями.

Надзвичайно великого значення майстри флорентійської школи надавали рельєфності, яку вважали одним із наріжних каменів ренесансної художньої програми, пов’язаної з перебудовою системи художнього бачення. По-новому відчувати світ – означало по-новому його бачити. Людина доби Відродження хотіла освоїти світ як реальну арену своїх дій.

Мистецтво Фландрії

Мистецтво Фландрії 1. Живопис Перша буржуазна революція, що ставила метою звільнення народу від владицеркви, розділила країну на дві частини: південь (Фландрія, сучаснаБельгія) і північ (Голландія). Величезний соціальний і духовний підйом,пережитий Фландрією в період революції, зіграв вирішальну роль врозквіті культури. Не випадково через все мистецтво проходить темастихійної життєвої сили, всевладної, безмежної; відчуваються відгомінгероїчної епохи. На початку XVII ст. архітектура сприймає риси і формиіталійського бароко: декоративне оформлення фасадів, що граютьсамостійну роль, із застосуванням скульптур, пластичної орнаментації.Наприклад, церква св. Карла Барромея в Антверпені (1614-1621гг.),архітектор П.Хейсенс (церква Іль Джезу). Скульптура поєднує в собі народну традицію і італійську пластику бароко(багато які майстри працювали в Італії). Представники: Франсуа Дюкенуа, Лукас Файдхербе... Загалом в мистецтві Фландрії було переважання живопису, що визначаєшляхи розвитку скульптури, архітектури, художньої промисловості.Представники: Антоніо ван Дейк (1599-1641). Характерна зовнішня эффектність, бароковапатетика, внутрішня експресія, духовна сила, велика реалістичність ідостовірність. Наприклад, “Портрет Ф.Снайдера". Неперевершеним Майстром епохи став Пітер Пауль Рубенс (1577-1640). Вінорганічно втілив спадщину італійського Відродження: єдність світу,прославлення людини як центру світобудови; нової культурної епохи: вищийдинамізм, пластичність, різкість, розімкнутість композиції, страждання ігоре в тематиці, монументальність, декоративність, урочистість;національні традиції: реалізм. Був творцем парадного портрету, творцем алізм. Був творцем парадного портрету, творцемкласичного типу. Наприклад: “Полювання на левів", “Персей і Андромеда",“Вакханалія"... “Треба бачити Рубенса, треба Рубенсом жити, треба Рубенса копіювати, боРубенс - Бог". Делакруа. Фламандське і голландське мистецтво XVII ст. як два полюси світовідчуття доби У результаті революції у XVII ст. Нідерланди поділилися на дві частини: на Голландію і Фландрію (сучасна Бельгія), що залишилася під владою Іспанії. Центральною постаттю фламандського мистецтва цього періоду був Пітер Пауел Рубенс (вірніше Рюбенс, 1577—1640 pp.). Його живопис дуже характерний для бароко, але має свої національні особливості: насамперед, переважання почуття над безпристрасністю, цілковита відстороненість від містики та екзальтації, фізична сила, почуттєвість, часом навіть неприборкана, захоплення природою. Рубенс прославив національний тип краси. Діва Марія і Магдалина — світлокосі, волоокі, пишнотілі. Христос і на хресті здається атлетом. Усі композиції ніби в русі. Навіть античні сюжети митець вибирав динамічні: викрадення Юпітером своїх коханих, амазонки в борні... Його приваблюють вакханалії з насолодою сп´яніння, полювання на левів з їх нестримним запалом та інші образи класичної давнини, що набувають земної достовірності і суто фламандського "обличчя" ("Персей та Андромеда"). У 20-ті pp. Рубенс створив 21 картину для прикрашення Люксембурзького палацу — сцени з життя французької королеви Марії Медічі (на її замовлення), в яких історичні особи змальовані поруч з античними божествами, реальні події уживаються з алегоріями. В останнє десятиріччя музою художника стала його юна дружина Олена Фоумен. Він малює її на прогулянці разом з собою, у саду, з дітьми, одягненою й оголеною. Рубенс славить жінку як символ життя. У Рубенса було багато учнів. Найвідоміший з них — Антоніс Ван Дейк (1599—1641 pp.). Небайдужий до родової аристократії, художник у портретах та автопортретах завжди наголошував на аристократизмі, тендітності, вишуканості, нервовій експресії, витонченості форм. У нього багато сюжетів міфологічних і християнських ("Сусанна і старці", "Св. Ієронім" та ін.), які він вирішує у ліричному плані. Однак головним жанром Ван Дейка став портрет. Останнє десятиріччя він жив у Англії, де Карл І пожалував йому звання головного королівського живописця, дав рицарське звання. На віддяку Ван Дейк створив галерею парадних портретів англійської придворної аристократії. Блискуча майстерність оберегла його від грубих лестощів (портрет Карла І на полюванні, портрет Томаса Уортона та ін.). Главою фламандської школи після Рубенса став Якоб Йорданс (1593—1678 pp.). Тверезий реаліст, він кохався у побутовому жанрі, шукав свої образи в селянському середовищі. Наприклад, у "Святі бобового короля" зображено таку картину: столи вгинаються від наїдків, обличчя вилискують від насолоди. Живопис Йорданса соковитий, вільний. Знаменитим майстром фламандського натюрморту був Франс Снейдерс (1579—1657 pp.). В його картинах купами лежать на столах чудово зображені дари землі й води. Такі натюрморти прикрашали багаті інтер´єри, тому вони великі за розмірами — на відміну від голландських (знамениті "Крамниці" Снейдерса: "Рибна крамниця", "Фруктова крамниця" — створені для єпископського палацу). Жанровий живопис у Фландрії репрезентує дуже талановитий художник Адріан Броувер. Невеликі картини зображають селян і міський плебс, сільського лікаря, фламандську школу. Художник продовжив традиції Брейгеля. Стиль його віртуозний, артистичний. Великі за розмірами, але дрібнофігурні композиції Давида Тенірса присвячені сільським святам просто неба, з танцями, трапезами, розмовами. Духовна атмосфера Голландії, яка щойно визволилася від національного гноблення, сприяла розвиткові філософії, природничих наук, математики. Протестантизм (кальвінізм як його форма) повністю витіснив католицьку церкву, духівництво не відігравало такої ролі, як у Фландрії і тим більш в Іспанії або Італії. Лейденський університет був центром вільнолюбства. Відсутність багатого патриціату і католицького духівництва означала, що голландським художникам замовляли роботи в основному бюргери, магістрат, вони оздоблювали не палаци і вілли, а скромні житла або громадські будинки — тому картини були невеликі за розміром. Храми не прикрашалися вівтарними образами, були архітектурно прості, бо кальвінізм відкидав навіть натяк на розкіш. Головне досягнення голландського мистецтва XVII ст. — станковий живопис. Об´єкти спостереження і зображення художників — людина і природа. Природа є дійсністю сама по собі. Ця ідея, яка набула в Новий час широкого світоглядного значення, вперше втілилась у Голландії (а взагалі в Новий час наука стає провідною формою свідомості). Слід пам´ятати також, що мистецтво вже відійшло від поняття вічності (ікона) і прийшло до поняття часу, що стало умовою реалістичного живопису. Побутовий живопис став одним з провідних жанрів, творці якого дістали в історії найменування "малих голландців" — їхні сюжети нехитрі (хоч і відображають різноманітний світ), картини невеликі. Вони знаходять поетичну красу у звичайному, буденному, вміють одухотворити світ матеріальних речей. Голландський натюрморт — художнє втілення найважливішої теми голландського мистецтва, теми приватного життя звичайної людини. Один з найвизначніших портретистів цієї доби — Франс Гальс (Халс; близько 1585—1666 pp.). Він створює багато групових портретів — зображень стрілецьких гільдій (корпорацій офіцерів для оборони та охорони міст). Бюргери хотіли бути увічненими, і художник мусив пам´ятати про повагу до кожної моделі. Приваблює у цих картинах відображення ідеалів молодої республіки, почуття свободи, рівноправності, товариськості. З полотен на глядача дивляться енергійні, впевнені у собі і в завтрашньому дні люди ("Стрілецька гільдія св. Адріана", "Стрілецька гільдія св. Георгія"). Звичайно вони зображені на дружньому застіллі. З цих приватних осіб завдяки манері художника — широкій, упевненій, з насиченими, інтенсивними кольорами (жовтим, червоним, синім тощо) — створюється мистецький документ епохи. Багато безшабашного завзяття, натиску, невгамовної енергії і в індивідуальних портретах з рисами жанрової картини. У пізніх портретах це зникає. Так, в ермітажному чоловічому портреті при всій імпозантності і навіть чванливості його героя проглядають втома і сум. В іншому портреті (чоловік у крислатому капелюсі) ці риси ще більш підсилені. У цей пізній період Гальс досягає вершини майстерності — колорит його картин стає монохромним (звичайно темний, чорний одяг, з білим комірцем і манжетами, темно-маслиновий колір фону). Живописна палітра лаконічна, але грунтується на дуже тонких градаціях. У пейзажному жанрі (тут зображалася не природа взагалі, а типово голландський пейзаж — знамениті вітряки, пустельні дюни, канали з човнами на них, ковзанярі) найвидатнішим майстром був Якоб ван Рейсдаль (1628—1682 pp.), художник невичерпної фантазії ("Лісове болото", "Водоспад", "Єврейський цвинтар"). Старанно змальовуючи натуру, Рейсдаль водночас досягає монументальності. Про невибагливість сюжетів голландців свідчить анімалістичний жанр Альберта Кейпа — "Захід сонця на ріці", "Корови на березі струмка"; Пауля Поттера — "Собака на цепу". Блискучого розвитку досягає натюрморт, який найчастіше зображає так звані "сніданки" (Віллем Хеда — "Сніданок з ожиновим пирогом", Пітер Клас — "Натюрморт зі свічкою"). Голландці називали натюрморт "still liven" — "тихе життя", а не "nature mort" — "мертва природа". Колорит звичайно стриманий і вишуканий. Уповільнений ритм життя, порядок, старанність, вивіреність розпорядку дня — ці цінності голландського побуту перейшли і в картини (Габріель Метсю — "Сніданок", "Хвора і лікар"). Багато уваги приділялось інтер´єру. Особливо любив зображати їх Пітер де Хох — кімнати з напіврозчиненим вікном, покинутою мітлою або забутими черевичками... Його "Дворик" — це ніби застигла мить життя, так само поетичного, як і буденного. Нове в жанровий живопис вносить Ян Вермеєр, відомий в історії мистецтва як Вермеєр Делфтський (1632—1675 pp.). По суті він проклав дорогу імпресіонізму. "Дівчина, яка читає листа", "Кавалер і дама біля спінета", "Офіцер й усміхнена дівчина", види Амстердама або Делфта — ці картини сповнені тиші й спокою. Та головне в них — передача світла і повітря. Художник умів створити ілюзію розчинення предметів у світлоповітряному середовищі, що й визначило його славу у XIX ст. Вермеєр робив те, чого ніхто ще не робив у XVII ст., — малював з натури ("Вуличка", "Вид Делфта"), і це, по суті, перші зразки пленерного живопису. Він поєднав широкий пензель з дрібним мазком, але пізній його стиль став гладким, з ніжною гармонією голубого, жовтого, синього, об´єднаних дивовижним перлинно-сірим ("Голова дівчини"). Підсумком живописних досягнень голландського мистецтва XVII ст., вершиною його реалізму стала творчість Ханса ван Рейна Рембрандта (1606—1669 pp.). Перша його відома картина — "Урок анатомії". Як титулований голландець XVII ст. Рембрандт не боявся реалістичних деталей, як великий майстер умів уникати натуралізму. Слідом за багатьма іншими художниками Рембрандт пережив кілька творчих етапів, пов´язаних і зі ступенем майстерності, і зі світовідчуттям, і з подіями життя. Його картини щасливого періоду — кохання до юної дружини (романтичні портрети Саскії та автопортрети в розкішному і фантастичному вбранні, з сяючими обличчями, з радістю буття) — намальовані у стилі бароко. Це складні ракурси, динамізм, феєрія світу, багатство кольорових нюансів, світлотіньове моделювання, яке стане згодом головним серед його виражальних засобів. На рубежі раннього періоду створено одне з найзнаменитіших полотен художника — "Нічний дозор" — груповий портрет стрілецької роти капітана Банінга Кока. Вимоги "жанру" (точніше замовників) — "репрезентація" кожного з портретованих — не було дотримано. Художник розширив рамки жанру, подаючи швидше історичну картину: він показав, як загін виступає в похід. Стрільці по-різному поводяться — одні збуджені наступними діями, інші стримані, спокійні. Стан перемоги громадянського духу, значущості події передано світлотінню — вихід людей з-під густих тіней арки на яскраве сонячне світло. Згодом картина сприймалась як героїчний образ епохи республіканської Голландії. Однак самі замовники — бюргери середини століття — не прийняли картину: не всі обличчя персонажів можна впізнати, живописні прийоми нетрадиційні, безглуздою здалася глядачеві поява у цій сцені сторонніх, особливо маленької дівчинки у золотаво-жовтому платті. З цієї картини починається конфлікт і розрив Рембрандта з патриціанськими колами. 40—50-ті роки — пора високої майстерності художника. Він звернув свій погляд на принадливість і поетичність повсякденного життя; навіть у сюжетах зі Священного Писання змальовував звичайний побут, простих людей, глибоко розкриваючи їх психологічний стан ("Святе сімейство"). Останні шістнадцять років життя найбільш трагічні для Рембрандта, але це пора його шедеврів. Образи цих років надзвичайні не тільки монументальністю характерів й натхненністю, вони глибоко філософські і високоетичні. Гранично прості зображення людей, завжди цікавих за душевним складом. Іноді це портрет-біографія ("Портрет старого в червоному"). Найбільшого психологізму Рембрандт досяг в автопортретах, яких дійшло до нас близько ста. Останнім груповим портретом стало зображення старійшин цеху сукнарів — так званих синдиків, де Рембрандт показав не тільки різні типи, а й передав відчуття духовного союзу, взаєморозуміння людей, об´єднаних однією справою і завданнями, що не вдавалося навіть Гальсу. Головними виражальними засобами для Рембрандта були не лінії й маси, а колір і світло. Композиція побудована здебільшого на рівновазі кольорових звучань. У колориті переважали відтінки червоного і коричневого, що немовби спалахували зсередини. Колір інтенсивний, барви наче випромінюють світло. Складна взаємодія кольору і світла створювала певне емоційне середовище, яке підсилювало психологічну характеристику образу. Найкращим полотном Рембрандта (й епілогом творчості) можна вважати картину "Блудний син". Тут передано стільки почуттів, стільки тонких душевних порухів — потрясіння, щастя від повернення втраченого, всепоглинаюча батьківська любов, але водночас і гіркота втрат, приниження, сором, каяття... Дивовижна колористична єдність жовтогарячих і червоних тонів, фону й образів — це все єдиний живописний потік. Графічна спадщина Рембрандта не менш значуща, ніж живописна. Це в основному біблійні та євангельські сюжети, але малюнки часто і жанрові. Офорти сповнені філософського змісту, вони присвячені таємницям буття, трагізму людської долі. У них часто звучить співчуття знедоленим, демократизм світосприймання ("Сліпий Товіт", "Зняття з хреста", "Поклоніння пастухів" та ін.). Як офортист Рембрандт не має собі рівних у світовому мистецтві. Рембрандт залишив після себе 2000 малюнків. Технічно блискучі, бездоганні малюнки демонструють його еволюцію: від складності композиції і старанного виписування деталей — до класично ясної простоти. Одне з чудових явищ літератури XVII ст. — творчість англійського поета Джона Мільтона (1608—1674 pp.): поеми "Втрачений рай" і "Повернений рай", трагедія "Самсон-борець". У "Втраченому раї", використовуючи сюжет міфу про боротьбу Бога і сатани, Мільтон показав, з якими труднощами просувається людство вперед: пізнає істину, перемагає несправедливість. Образ бунтівного сатани, чи Самсона, який розриває ланцюги, та ін. — предтечі образів романтичної літератури. Мільтон заклав також основи публіцистики й політичної поезії. 15.Мистецтво Франції XVIII в.У XV столітті, коли в Італії вже були створені твори, що затверджували нову епоху в художній культурі Європи, Франція ще палахкотіла у вогні міжусобних пожарищ. Тільки у другій половині цього століття починає відбуватися поступове об'єднання країни і закладатися основа французької школи живопиши. Вона формується, з одного боку, під впливом мистецтва Півночі, зокрема Бургундського герцогства, з іншої - Італії. Справжнім родоначальником національного мистецтва нового часу став Жан ФУКЕ (1420-1481) . Він працював в Турі в ту пору це була резиденція французьких королів - і ввібрав кращі віяння, що йдуть з Півночі і з Півдня. Цінна спадщина Фуке в області живопису портрети. До XVI сторіччя закінчується об'єднання країни. Франція поступово стає однією з найсильніших держав Європи. Король Франциск I запрошує до свого двору великих італійських майстрів: ученого, мислителя, інженера і живописця Леонарда та ВИНЧИ і скульптора Бенвенуто ЧЕЛЛИНИ. При їх участі в долині Луари перебудовують і створюють наново чудові замки, оточені пареннями (Блуа, Амбуаз, Шамбро, Шенонсо, Азі ле Рідо і заміська резиденція королів - Фонтебло) . Яскравими представниками мистецтва французького Відродження стали скульптори Жан ГУЖОН (1510-1568) і Жермен ПИЛОН (1536-1590) . Кращими майстрами живописного і олівцевого портрета XVI в. були Жан КЛУЕ Молодший (1475-1541) і його син Франсуа КЛУЭ (1505-1572) . Яскраву сторінку є образотворче мистецтво Франції XVII сторіччя. У нім можна прослідкувати різні протиборчі напрями. Придворні художники, обслуговуючі королівський двір, церкву і дворянство, працювали в пишній салоновій манері. Проте розвивалося і інше, реалістичне мистецтво. Одним з найбільших французьких реалістів був гравер Жак КАЛЛО (1592-1635) - інтерес, що проявив, до життя і побуту простих людей. Одночасно з Калло працювали і інші майстри реалістичного напряму, наприклад, Луї ЛЕНЕН (1593-1648), що присвятив свою творчість простим людям. Провідним стилем французької художньої культури XVII в. став класицизм. Цей стиль виник під впливом ідей про відповідальність особи перед суспільством, ідей цивільного служіння людини інтересам нації, його моральної доблесті і етичної чистоти. Він складався під впливом тих ідей, які володіли в цей час кращими умами Європи. У образотворчому мистецтві Франції вождем класицизму був живописець Никола ПУССЕН (1594-1665), що прославляв достоїнства героїчної особи, волю і розум людини. Фундаментом і суттю теорії класицизму став раціоналізм, що спирався на філософію Декарта. Головними критеріями художньої правди і краси були проголошені розум і думка. Вимоги розуму зобов'язували мистецтво до логічності, ясності, композиційної стрункості.Друга половина XVII в. - час остаточної державної централізації Франції. Царювання Людовика XIV (1643-1715) стало торжеством необмеженої королівської влади. Всі види мистецтва, від монументального живопису до витворів прикладного мистецтва, служили єдиній меті: оточити двір ореолом величі і пишності. Крилата фраза Людовика XIV "Государство - це я" виражала суть його устремлінь і в області мистецтва. Щоб зручніше було управляти художньою творчістю, в другій половині XVII в. створюються різні академії: наук, живопиши і скульптури, архітектури, написів, музики і танцю і т.п. Провідне значення в мистецтві Франції тієї пори набуває архітектура. Саме у архітектурі класицизму ідея абсолютизму знайшла своє найбільш яскраве втілення. Тому діяльність більшості художників зосереджувалася на оформленні і прикрасі міських і заміських резиденцій, що будувалися у той час. Найбільш типовим і величним пам'ятником епохи абсолютизму у Франції грандіозний архітектурно-декоративний ансамбль Версаля. Все це було створено під керівництвом архітекторів Луї ЛІВО (1612-1670), Ф. д'ОРБЕ, Жюля АРДУЭНА-МАНСАРА (1646-1708) і майстра садового мистецтва Андре ЛЕНОТРА (1613-1700) .У Парижі в цю епоху споруджуються величні архітектурні ансамблі: Вандомськая площа, площа Перемог, ансамбль Собору інвалідів, королівський палац Лувр. Прикраса і оформлення проводилася під керівництвом Шарля ЛЕБРЕНА (1619-1690) "першого живописця короля", що зосередив в своїх руках керівництво всіма видами образотворчого мистецтва.Вплив французького мистецтва "великого століття" в Європі був величезним. Але і в XVIII в. воно не втратило свого значення і продовжувало диктувати смаки і моди всім столицям - від Мадрида ка Петербургу і від Риму ка Стокгольма. Завданням мистецтва нового століття стає задоволення вимог ширшого круга публіки. На зміну історичному жанру в живопис приходять нові жанри: портрет, пейзаж, побутовий жанр. Після смерті Людовика XIV починається захід французького абсолютизму і його культури. Надмірності, показна розкіш придворного життя утілилися в мистецтві в стилі рококо. Для живопису часів регентства і довгого царювання Людовика XV найбільш типовим майстром був Франсуа БУШЕ (1703-1770) . Абсолютно протилежні устремління і ідеали виражали правдиві, реалістичні полотна Жана Батисту Сімеона ШАРДЕНА (1699-1779) . Він відображав життя простих людей Франції. Улюбленими його жанрами були побутовий жанр і натюрморт. Серед видатних скульпторів XVIII в. найяскравішим портретистом був Жан Антуан ГУДОН (1741-1828) . Він працював в другій половині XVIII в., коли у французькому мистецтві все виразніше звучало прагнення до простоти і природності. 16. МИСТЕЦТВО АНГЛІЇ XVIII СТОЛІТТЯУ більшості країн Європи XVIII століття було бідніше художнімицінностями, ніж XVII століття, а в деяких, як у Голландії, Фландрії, Іспанії, образотворче мистецтво «галантного» століття опустилося дорівня посередності. Англія була винятком: у цій передовійєвропейській країні, на півтора століття раніше Франції здійснилабуржуазну революцію, національний геній рано і блискуче проявився влітературі, але пізно - у пластичних мистецтвах. Тільки в XVIII столітті Англія висунула живописців всеєвропейського масштабу. До цього часупослеренессансное мистецтво в інших країнах вже пройшло великийісторичний шлях і значно прогресувала теорія, естетична думка. І в самій Англії філософія мистецтва випереджала його практику, що повідомилоособливий відбиток англійської мистецтва. Воно з'явилося на світ вже досить «Розумним», що думають, що спирається на фундамент естетики, на досвідлітератури і театру.«Літературна» країна, Англія цінувала в мистецтві програмно, цінуваларозповідь, побудований на матеріалі сучасності (міфологія тут ніколи небула в пошані) і містить моральні висновки. Знаменитий англійський гуморуберігає від надто прісного моралізаторства, від дріб'язкового дидактизму. Чи неменше цінувалися в мистецтві психологія і характер. Згодом все цесинтезувалося у Діккенса, геніального навіть у своїй сентиментальності,піднесеної пафосом любові до людей і незрівнянним гумором. «Діккенсівського»початок задовго до Діккенса формувалося в англійській літературі; можнапомітити його і в перші успіхи образотворчого мистецтва англійців. Самена англійському грунті з'явився вже в першій половині XVIII століття предтечамайбутнього критичного і сатиричного реалізму в живописі - Вільям Хогарт.Проте в цілому образотворче мистецтво Англії XVIII століття не пішлошляху розповідність. Оповідання було надано літературі, а живопис,надолужуючи згаяне, вдосконалювала свої власні можливостіголовним чином у жанрі портрета. Нагадаю, що портрет і ранішекультивувався в Англії, беручи початок від Гольбейна і Ван Дейка. Укріпленийлітературою інтерес до психології підтримав цю традицію. Плеядапортретистів другої половини XVIII століття є гордістю англійськоїмистецтва. Досить назвати двох найбільших, які були у відомомусенсі антиподами, - Рейнолдса і Гейнсборо.Томас Гейнсборо (1727-1788)Томас Гейнсборо народився в маленькому, типовому для Східної Англіїмістечку, який колись знав часи розквіту, але потім замовк на березіріки в оточенні лук і дібров. Сімейство Гейнсборо було типовимсімейством поважних купців. Батько торгував сукном, справи його потрохуприходили в занепад, як у багатьох інших напередодні великої Промисловоїреволюції. І тільки Томас, молодший, дев'ята дитина в сім'ї виявивсянетиповим. Замість того щоб придивлятися до роботи батька, він, прогулюючишколу, малював все, що бачив навколо, - дерева, зелені огорожі, яри,скелі, пастухів, селян, коней, собак, поросят і кішок. Значно пізніше,став знаменитим художником, він назве ці дитячі забави «школою верховоїїзди ». Коли хлопчикові виповнилося 13 років, родич відвіз його в Лондон ідобудував до срібних справ майстра. Ні в якій іншій країні Заходу, засловами сучасного історика Арнольда Тойнбі, один-єдиний місто такНЕ затьмарював всі інші, як Лондон. Населення країни було менше, ніж у Франції, Німеччині чи навіть Італії, а Лондон вже наприкінці XVII століття ставнайбільшим містом в Європі. У ньому вирувало культурне життя, працювали 17театрів, наукові товариства, існувала потужна художня школа - цілийсвіт, незалежний і впливовий, не останнє місце в якому займалимеценати, покровителі талантів. Один з них і помітив здібного хлопчика,забезпечивши Томасу можливість навчатися в Академії св. Мартіна (Королівська Академія мистецтв буде створена тільки через тридцять із гаком років).Все змішалося в художній культурі Англії того часу - залишкипринципів і традицій бароко, диктувало урочистий «великий стиль»;занесене з Франції рококо, витончене, декоративне, але неглибоке;класицизм з його організованістю форм, ідеалізованої природою, сувороїієрархією мистецтв, в якій улюблені Гейнсборо пейзаж і портретзаймали нижчий щабель; сентименталізм, що закликали до «природнимпочуттів »; народжувався гострий, сатиричний реалізм.картинних галерей і музеїв в Англії ще не було, доступ до приватнихколекціям мав не кожен, але існувало чудове англійськевинахід - аукціони, де виставлялися картини на продаж. Вже в ті рокипрацював знаменитий аукціон Крісті. З його засновником, колишнім моряком Джоном Крісті, пізніше подружиться Гейнсборо і залишить нам його портрет. На аукціоннихвиставках і відбивалася боротьба художніх думок і смаків.Юний Томас Гейнсборо вбирав могутню живопис Рубенса і Ван Дейка,тонку реалістичну живопис «малих голландців», реалізм Хогарта, звивинирококо, але в зрілі роки не копіював виграшні прийоми, а з їхньою допомогоюнамагався передати стан і рух природи, характер людини.На початку шляху, змушений заробляти на життя, він виконуєдекоративні роботи, пише маленькі пейзажі. Одна з найбільш ранніхпідписних картин зображує бультер'єра Бампери на тлі пейзажу, а наобороті рукою художника зроблена поважна напис: «Чудово розумнийпес ».Скоро Гейнсборо помічають і починають цінувати колеги, сам Хогартзапрошує його до участі в оздобленні дитячого притулку, і він пише виглядлондонського госпіталю «Чартерхаус» - потужні цегляні стіни, важкістьяких розплавлена червонуватих в теплих тонах і не пригнічує, що йдевглиб мощена бруківка, нерівно освітлена і тому грає всімавідтінками, які здатний додати цегли й каменю сонячний промінь, у самомусвітлому плямі маленькі чорні фігурки дітей, ліворуч - дерева, а над ними --прорив у небо, піниться хмарами.За цієї роботи, виконаної в 1748 році, коли Гейнсборо був 21 рік,видно, як зароджувалися особливості його майстерності. При неминуче длязображення архітектурних форм математично точному побудові композиціїтут вже присутні рух, захопливе глядача, при замкнутомупросторі вже зроблена спроба прориву, створення форм грою тіней ісвітла. Людські фігурки - ритмічні точки - вже намагаються житивласним життям.У зрілого Гейнсборо ми не знайдемо ні міських архітектурних пейзажів,ні навіть зображення впізнаваних конкретних місць. Незважаючи на необхідністьзаробляти, він відмовлявся писати топографічно точні види помість,які прагнули мати англійські сквайр.Замовлень «для душі» домогтися Лондоні не вдавалося, і Гейнсборо переїхавв невелике портове місто Іпсвіч, де було трохи менше суперників. Першим,хто запросив його до себе, був місцевий поміщик, який бажав ... пофарбувати вікна ідвері. Проте справа поступово налагоджувалося - в Іпсвіч художник написавблизько 80 портретів, продемонструвавши чудовий дар миттєво і точносхоплювати схожість.Довгий час головним у творчості Гейнсборо вважався портрет, хочасамому художнику завжди був ближче пейзаж. «Мене нудить від портретів, писаввін другові, - страшенно хочеться піти в якусь милу село, де яміг би писати пейзажі ...». Однак абстрактних пейзажів тоді не цінували, атому не замовляли і не купували, мода на них прийшла лише наприкінці XVIIIстоліття. Може бути, необхідність писати портрети заради грошей в поєднанні здушевною потребою писати пейзажі і привели Гейнсборо до одного з йогоголовних художніх відкриттів - створення пейзажного портрета, де людинаі природа зливалися воєдино.Величезну роль у творчості художника зіграла його рідкіснамузикальність. Якимось дивом Гейнсборо зумів перенести свою любов домузиці та її тонке розуміння в живопис - у портрети, де легка грасвітлих плям, кучеряві лінії створюють враження тільки що пролунавмелодії; в пейзажі - з їх ритмічної перекличкою. «Ліс Корнаро» ( «Ліс Гейнсборо »), написаний в 1748 році, - підсумок ранньої творчості художника. Поточна під хмарним небом меж могутніми деревами звивиста дорогапронизана сріблястим світлом. Селяни на дорозі вже не просто маленькіфігурки, але частина природи, гідна художнього зображення. Упейзажах, створених в Іпсвіч, сріблясті тони поступаються місцем більш теплим - Червонуватим, помар

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 Следующая