|
ОСОБЛИВОСТІ СТАРОУКРАЇНСЬКОГО СИНТАКСИСУ
Історичний синтаксис вивчає зміни в синтаксичній системі мови в діахронії. Завданням історичного синтаксису є відтворення давніх синтаксичних конструкцій, виявлення причин і тенденцій розвитку у синтаксичній системі української мови. Синтаксичні зміни відбувалися в тісному зв’язку з морфологічними змінами. Так, наприклад, із втратою граматичного значення двоїни відбилися зміни у способах вираження підмета, присудка, додатка, означення. Замість форм двоїни стали активно вживатися форми множини.Із зміною категорії істоти – неістоти пов"язано те, що форми знахідного відмінка однини й множини назв істот почали збігатися з формами родового відмінка, тому прямий додаток в назвах істот збігся за формою з родовим відмінком.Іменні прикметники в староукраїнській мові виступали не тільки у функції іменної частини складеного іменного присудка, але й у функції означення, а розвиток займенникових форм прикметника привів до того, що ці форми з часом витіснили іменні прикметники у ролі означень. Іменні прикметники тепер вживаються у функції частини складеного присудка. Просте речення У найдавніших пам’ятках староукраїнської мови представлено прості односкладні й двоскладні речення різних типів. Існувало кілька типів односкладних речень. Серед односкладних речень найбільш поширеними були безособові. Присудок у них міг виражатися: 1) безособовим дієсловом: ѩко же пишетсѧ въ лѣтописании грѣческемъ; 2) дієсловом минулого часу середнього роду: нивы иныѩ ледомъ подрало, а иныѩ водою подмыло; 3) слова лзѣ, нелзѣ, жаль, нѣсть, подобѣ: жаль бо ему мила брата Всеволода; 4) іменником, нечленним прикметником чи пасивним нечленним дієприкметником у Д. в. з допоміжним інфінітивом (быти): быти намъ рабомъ и много всѧчески пострадати от Рюрика; 5) прислівником: лѣпше бы смертъ ниже кнѧженіє; 6) формами было, будет із запереченням: не бысть ту брата Брѧчаслава; 7) дієприкметником сер. Р. на -о: возъ оукрадено. У староукраїнських пам’ятках використовувалися інфінітивні речення. Быти грому великому, ити дождю стрѣлами съ дону великаго. При інфінітивах в такого типу реченнях нерідко вживався давальний відмінок особи, яка повинна була виконати певну дію, хоча міг і не використовуватися давальний відмінок суб’єкта дії. Функціонували також означено-особові та неозначено-особові речення. Порівняно з іншими типами односкладних речень рідше використовувалися називні речення. Вони могли на початку текстів ділового зміну вживатися як привітання чи побажання. Цей тип синтаксичних одиниць складають заголовки: Правьда роусьская. Широко представлене в староукраїнській мові двоскладне речення, в якому підмет міг бути як простим, так і складеним: Простий підмет виражався: 1) іменником в називному відмінку: иде Вольга по земли; 2) субстантивованим прикметником чи дієприкметником: а погании губѧть землю руськую; 3) числівником: єдинъ же ископа ѩму, 4) займенником: се ѩ Всеволодъ далъ ѥсмь. Складений підмет виражався: 1) іменником в називному відмінку з іменником в орудному відмінку з прийменником съ: Стослав же съ Рюрикомъ и со инѣми помочьми влегоша во Днѣпръ противоу половцемъ; 2) сполученням числівника або прислівника числового значення з іменником: и погыбе много бещисла людии. Всі типи підмета успадкувала сучасна українська мова. У староукраїнській мові розрізняли простий та складений присудки: Простий присудок виражався: 1) дієсловом теперішнього часу: по мнѣ идеть полкъ; 2) дієсловом майбутнього часу: подъступимъ заутра в лодьѩ; 3) дієсловом минулого часу: Вольга же бѧше в Києвѣ; в тоже времѧ половци напили сѧ бѧхоуть коумыза; 4) дієсловом умовного, наказового способів: поиди кнѧже с нами в дань. Складений присудок складався з іменної частини, яка могла виражатися: 1) іменником у формі Н. в.: азъ ѥсмь мужь его; 2) іменником у формі О. в.: судиславъ бысть чернцемъ; 3) нечленним прикметником чи дієприкметником у Н. в.: всѧ землѧ наша велика и обилна; 4) числівником: рюрикъ патый быс; 5) займенником: се моє, а то моє же; 6) прислівником: бо ихъ мало. У староукраїнській мові вживалися речення, поширені другорядними членами. Додатки виражалися іменниками чи іменними частинами мови, що стояли в непрямих відмінках: родовому: Не съставить бо ся корабль без гвоздии; давальному: ...да пишют к великому князю нашему; знахідному: Имяху бо обычаи свои и законъ отець сыоихь; орудному: златом бо мужеи добрихь не добудень; місцевому: о нем же преже сказахом. Означення найчастіше були виражені прикметниками (як іменними, так і займенниковими), а також іншими частинами мови, що змінювалися за родами, числами й відмінками. В ролі обставин виступали в давнину прислівники, а також поєднання повнозначних слів, які перебували на межі переходу до прислівникових словосполучень. У простому поширеному реченні могли бути: 1) однорідні члени речення: своєго никтож не хулить но хвалить; 2) прикладка: иди к Василкови тезу своєму. Се вѣтри, Стрибожи внуци, вѣють съ моря стрѣлами на храбрыя плъкы Игоревы; 3) дієприкметникові звороти: не ваю ми храбрая дружина рыкаютъ, акы тури,ранены саблями калеными на полѣ незнаемѣ? 4) звертання: а поєди брате постерези землѣ роускоѣ; 5) вставні слова і речення: первоє ростову идохъ сквозѣ вѧтичѣ. ѩрославъ же се якож реком любимъ бѣ книгамъ. У староукраїнській мові складно було диференціювати складнопідрядні й складносурядні речення. Але основні засади розмежування різних типів складних речень уже, за свідченням пам’яток давнього періоду, уже були сформовані. У цей час уже існували складні речення різних типів зв’язку: складносурядні, складнопідрядні й безсполучникові. Безсполучникові складні речення: трубы трубѩть въ Новѣградѣ; стоять стязи въ Путивлѣ, Игорь ждеть мила брата Всеволода. Складносурядні речення, як і в сучасній українській мові, поєднувалися сполучниками сурядності, вони поділялися: а) єднальні сполучники (и, а, да): и приспѣ осень и помѧну олегъ конь свои; б) протиставні (а, да, но,и, ато): оуже мнѣ мужа своєго не крѣсити, но хочю вы почтити наутриѩ предъ людьми своими. в) розділові (или, любо): аще боудешь нога цѣла или начнеть храмати. У староукраїнській мові складнопідрядні речення не набули ще такого оформлення, яке могло б бути засобом чіткої ідентифікації цього типу синтаксичних одиниць. Пам"ятки свідчать, що були речення із сполучниками а, и, частини яких за змістом підпорядковувалися одна одній: Видѣхь великь звѣрь, а главы не имѣеть. У межах окремих складних речень були можливими поєднання і старих (сурядних) зв’язків, і нових (підрядних): Аже соколь кь гнѣзду летить, а вѣ соколиа опутаевѣ красною дивицею. Л.Якубинський вважав складнопідрядні речення такими, що розвинулися із складносурядних. У староукраїнській мові складнопідрядні речення ще не мали досить розвиненої і диференційованої системи сполучників. Тому деякі сполучники (яко, оже) часто з’єднували з головним реченням і означальні, і додаткові, і причинні, наслідкові, мети тощо, наприклад: дивно имѧ (мені) дружино, оже лошадми жалуєте (підрядне підметове); кнѧзи же здумавше вси не крѣпко бьют сѧ дружина ни половци. оже с ними не ѣздимъ сами (підрядне причинне);поидевѣ на нь. оже и проженевѣ (підрядне мети). 1. Підрядні речення підметові з’єднувалися за допомогою займеників къто, чьто: Кто ми ближни тотъ добръ. Хто убьтъ лося або вепра або свинью, тотъ на замокъ даетъ плече. 2. Підрядні речення присудкові в пам"ятках трапляються рідко. 3. Підрядні додаткові приєднуються за допомогою яко, къто, чьто, оже, аже, абы, како, где: Рюрикъ же поча доумати с мужми своими. како бы дати волость всеволоду. Изѧславъ блюда того. Абы сѧ не снѧлъ с Володимеромъ галичьскымъ. Слышалъ єсмь. аже ѩрославъ идеть на новъгородъ со всею силою своєю. 4. Підрядні причини (яко, зане, занеже, понеже, бо, оже, оли): даю землю свого всго. братоу своємоу мьстиславоу. а тобѣ не дамъ, оже мене не не слушаешь. отца своего. Не мози и держати въ градѣ. оли то створѧть ти зло. ѩко и сде. 5. Підрядні речення місця (где, кде, куда, камо): Куда хочєсть туды поидєть. Камо туръ поскочѧше, своимъ златымъ шеломомъ посвѣчивая, тамо лежать поганыя головы половецкыя. 6.Підрядні часу (яко, когда, коли, оли, донеле, донележе, доколѣ, како, єдва, одва): Коли пожреть синицѧ орла, коли каменія въсплавлетъ по водѣ и коли иметь свиніѩ на бѣлку лаѩ ти, тогды безумныи уму научитсѧ. Толи не боуди мира межи нами. оли же камень почнеть плавати. а хмель грѧзноути. 7.Підрядні мети (яко, да, аби, что, ат, оже, даби, щоби, щоб): На то всє послали єсмо. сєи нашь ѧрлыкъ. и с нашєго пєчатью золотою. абы то крѣпко было. Свѣдомо чинимъ всѧкому симъ нашимъ листомъ кому ж будєть того потребно.иж бы добрє вразумѣлъ. 8.Підрядні способу дії (яко, як, неже, нежели, ниж): Братіє і дружино луце жъ бы потѧту быти, неже полонену быти. 9.Підрядні наслідкові (яко, оже, або, иже, так що): И сталася буря великая на мори, аж ся лодя покривала волнами. Мы ихъ сказнили. такъ што опѧть нє будутъ намъ покостити. 10. Підрядні умовні (оже, аже, аче, іже, а лі, коли, паки лі (коли ж): иже ли не поидеши с нами то мы собѣ будем. а ты собѣ. Коли боудешь межи нами оусобица не воевати лѧхомъ роуское челѧди ни роуси лѧдьскои. 11. Підрядні допустові (хотя, хоть, яко): Хоть би еще десять разъ такъ великое было войско. Нога бы ихъ не войшла. 12. Підрядні означальні (оже, что, гдѣ, идеже, коли, который, який, яко (іже, еже, єже): І узрѣша... свинью великую, котораѩ бѧше вразиласѧ въ возникы новгородьскыѣ. А потрава онимъ всякій звѣрь, що есть на свѣтѣ.
|
|
|