|
Політика польської адміністрації на українських землях.
- Внутрішня політика Польщі була спрямована на поглинення «східних кресів» - західноукраїнських та західнобілоруських земель. Поглинення мало бути поетапним: спочатку державним, а вже потім - етнічним. - Державна колонізація означала підпорядкування непольського населення установам, обов’язкам і правилам, які існували в усій Польщі, а також витіснення на периферію суспільного життя або й цілковиту ліквідацію організацій, створених українцями на попередньому історичному етапі. - Етнічна полонізація була розрахована на тривалий період і передбачала передусім вплив на дітей. - Національні відносини в Польщі найбільше загострювала колонізаційна політика, спрямована на утворення в Західній Україні своєрідної «п’ятої колони» - так званих осадників. - Ухвалений сеймом ще в липні 1919р. земельний закон передбачав створення сильних, придатних для інтенсивного виробництва селянських господарств що ґрунтувалися на приватній власності. - Держава зобов’язувалася скуповувати поміщицькі землі, ділити їх на дрібні ділянки (парцели) й про давати через банк охочим. Це була звичайна схема аграрної реформи ринкового типу. - Однак у 1920р. сейм затвердив закони, які значною мірою спрямували аграрну реформу в бік планомірної колонізації кресів польськими осадниками. - Основою промисловості залишалися сировини галузі - нафтоозокеритна й лісова, а також із перероблення сільськогосподарської і мінеральної сировини. - За даними перепису 1931р., більшість найманих робітників працювала в сільському господарстві.Підприємства належали здебільшого польському або іноземному капіталу. - Кращі позиції українці мали тільки в кооперації. Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі.
УНДО - центристська політична сила - Польща не була тоталітарною державою. Діяльність політичних партій незаборонялася, якщо вонане суперечила законам. -Однак ліворадикальні (комуністи) і праворадикальні (націоналісти) політичні течії не бажали обмежувати себе рамками польської конституції і діяли в підпіллі. -На поверхні українського політичного життя залишилися націонал-демократи. -Від 1925 до 1939р. провідною політичною силою серед українців у Польській державі було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). - На установчому з’їзді в липні 1925р. головою а УНДО став Д. Левицький. -УНДО ставило за мету утвердження державнихправ українського народу, забезпечення його праважити власним життям, не підпорядковуючись наказам з Варшави або з Москви. - За умов зростання загрози з боку нацистської Німеччини панівні кола Польщі визріли до компромісу в національному питанні. -Польський уряд обіцяв припинити антиукраїнську, а УНДО - антиурядову пропаганду. -Надій на Велику Україну після Голодомору більше не було. Від поліпшення відносин, названих «нормалізацією», виграли обидві сторони, - Однак місцеві чиновники під гаслом «зміцнення польськості на кресах» поводилися на українськихземлях як завойовники.
КПЗУ - ліворадикальна опозиція - Після захоплення Польщею західноукраїнських земель, Комінтерн підпорядкував місцевих комуністів політично й організаційно Комуністичній робітничій партії Польщі. - Під час підпорядкування в КПСГ стався розкол. Знов-таки під впливом Комінтерну в червні 1923р. відбулося об’єднання місцевих комуністів у Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). - Незважаючи на скромну чисельність (близько 4 тис. членів у середині 30-х років), вона була політично активною. - Найбільшого впливу на маси комуністи досягли на зламі 20-30-х років, коли Польща переживала глибоку економічну кризу. - Щоб використовувати легальні форми боротьби, керівники КПЗУ створили Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання (Сельроб). - Влітку 1930р. набули нових форм протести селян проти тяжкого податкового обкладання. У Львівському, Станіславівському, Тернопільському й Волинському воєводствах комуністи підняли селян на збройну боротьбу. - Кульмінацією селянського руху стало Ліське повстання в червні-липні 1932р. У ньому брали участь близько 30 тис. селян. Націоналістичний рух - Організаційне оформлення націоналістичної течії в українському визвольному русі започаткували січові стрільці. - У 1920р. вони створили Українську військову організацію (УВО). Організацію очолив колишній командир січових стрільців Євген Коновалець. - У лютому 1929р. у Відні виникла Організація українських націоналістів (ОУН). Разом з УВО її утворили студентські угруповання - Легія українських націоналістів, Союз української націоналістичної молоді, Група української національної молоді та ін. - ОУН не була політичною партією парламентського типу. З одного боку, вона виникла як політичний рух з власного ідеологією, яку ще потрібно було розвивати. З іншого боку, вона становила суворо законспіровану організацію військового типу. Військова організація постала з УВО. - Є. Коновалець та його однодумці вважали терор корисним для досягнення поставлених цілей. - Найбільш відомою терористичною акцією ОУН стало вбивство у Варшаві в червні 1934р. польського міністра внутрішніх справ генерала Б. Перацького. У своїх відозвах націоналісти наголошували, що його було знищено у відплату за пацифікацію 1930р. Безпосередньою реакцією влади було рішення про створення, всупереч чинному законодавству, концентраційного табору в Березі Картузькій. - Упродовж 1935-1936рр. у Варшаві та Львові відбулися гучні процеси над учасниками замаху на Б. Перацького і членами Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. - Варшавський і львівський процеси сприяли популяризації ОУН серед української молоді. - У травні 1938р. радянський агент убив Є. Коновальця. Провід українських націоналістів очолив Андрій Мельник. - У 1940р. ОУН розкололася на дві самостійні, навіть ворогуючі між собою фракції. Одну очолив Андрій Мельник, іншу - Степан Бандера.
Пацифікація (від лат. расіfісo - умиротворяю) - офіційна назва репресій щодо населення Західної України, проведених урядом Польщі восени 1930р.
Євген Коновалець - один з організаторів Української військової організації (УВО, 1920), співзасновник Організації українських націоналістів (ОУН, 1929), перший голова її Проводу. Убитий радянським агентом у Роттердамі (Нідерланди). Степан Бандера - член ОУН (1929), від 1933р. - голова Крайової екзекутиви (виконавчого органу) ОУН на західноукраїнських землях. Організатор низки замахів, зокрема вбивства у 1934р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького. У 1934-1939рр. ув'язнений. Очолив опозицію до А. Мельника, яка призвела до розколу ОУН. Від 1940р. - голова Революційного проводу ОУН. Ініціатор Акта відновлення Української держави (30 червня 1941р., Львів), за відмову скасувати його ув'язнений німцями у Заксенгаузені до 1944р. Убитий агентом КДБ у Мюнхені. Андрій Мельник - один з організаторів Української військової організації (УВО, 1920), від 1938р. - голова Проводу українських націоналістів, після розколу ОУН (1940) очолював фракцію мельниківців.
|
|
|