ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Політика польської адміністрації на українських землях.

- Внутрішня політика Польщі була спрямована на поглинення «східних кресів» - західноукраїнських та західнобілоруських земель. Поглинення мало бути поетапним: спочатку державним, а вже потім - етнічним.

- Державна колонізація означала підпорядкуван­ня непольського населення установам, обов’язкам і правилам, які існували в усій Польщі, а також витіс­нення на периферію суспільного життя або й цілко­виту ліквідацію організацій, створених українцями на попередньому історичному етапі.

- Етнічна полонізація була розрахована на трива­лий період і передбачала передусім вплив на дітей.

- Національні відносини в Польщі найбільше за­гострювала колонізаційна політика, спрямована на утворення в Західній Україні своєрідної «п’ятої колони» - так званих осадників.

- Ухвалений сеймом ще в липні 1919р. земельний закон передбачав створення сильних, придатних для інтенсивного виробництва селянських господарств що ґрунтувалися на приватній власності.

- Держава зобов’язувалася скуповувати поміщицькі землі, ділити їх на дрібні ділянки (парцели) й про давати через банк охочим. Це була звичайна схема аграрної реформи ринкового типу.

- Однак у 1920р. сейм затвердив закони, які значною мірою спрямували аграрну реформу в бік планомірної колонізації кресів польськими осадниками.

- Основою промисловості залишалися сировини галузі - нафтоозокеритна й лісова, а також із перероблення сільськогосподарської і мінеральної сировини.

- За даними перепису 1931р., більшість найманих робітників працювала в сільському господарстві.Підприємства належали здебільшого польському або іноземному капіталу.

- Кращі позиції українці мали тільки в кооперації.

Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі.

УНДО - центристська політична сила

- Польща не була тоталітарною державою. Діяльність політичних партій незаборонялася, якщо вонане суперечила законам.

-Однак ліворадикальні (комуністи) і праворадикальні (націоналісти) політичні течії не бажали обмежувати себе рамками польської конституції і діяли в підпіллі.

-На поверхні українського політичного життя за­лишилися націонал-демократи.

-Від 1925 до 1939р. провідною політичною силою серед українців у Польській державі було Українсь­ке національно-демократичне об’єднання (УНДО).

- На установчому з’їзді в липні 1925р. головою а УНДО став Д. Левицький.

-УНДО ставило за мету утвердження державнихправ українського народу, забезпечення його праважити власним життям, не підпорядковуючись нака­зам з Варшави або з Москви.

- За умов зростання загрози з боку нацистської Німеччини панівні кола Польщі визріли до компромісу в національному питанні.

-Польський уряд обіцяв припинити антиукраїнську, а УНДО - антиурядову пропаганду.

-Надій на Велику Україну після Голодомору більше не було. Від поліпшення відносин, названих «нормалізацією», виграли обидві сторони,

- Однак місцеві чиновники під гаслом «зміцнення польськості на кресах» поводилися на українськихземлях як завойовники.

 

КПЗУ - ліворадикальна опозиція

- Після захоплення Польщею західноукраїнських земель, Комінтерн підпорядкував місцевих ко­муністів політично й організаційно Комуністичній робітничій партії Польщі.

- Під час підпорядкування в КПСГ стався розкол. Знов-таки під впливом Комінтерну в червні 1923р. відбулося об’єднання місцевих комуністів у Комуністичну партію Західної України (КПЗУ).

- Незважаючи на скромну чисельність (близько 4 тис. членів у середині 30-х років), вона була полі­тично активною.

- Найбільшого впливу на маси комуністи досягли на зламі 20-30-х років, коли Польща переживала глибоку економічну кризу.

- Щоб використовувати легальні форми боротьби, керівники КПЗУ створили Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання (Сельроб).

- Влітку 1930р. набули нових форм протести селян проти тяжкого податкового обкладання. У Львівсь­кому, Станіславівському, Тернопільському й Волин­ському воєводствах комуністи підняли селян на зб­ройну боротьбу.

- Кульмінацією селянського руху стало Ліське повстання в червні-липні 1932р. У ньому брали участь близько 30 тис. селян.

Націоналістичний рух

- Організаційне оформлення націоналістичної течії в українському визвольному русі започаткували січові стрільці.

- У 1920р. вони створили Українську військову організацію (УВО). Організацію очолив колишній командир січових стрільців Євген Коновалець.

- У лютому 1929р. у Відні виникла Організація українських націоналістів (ОУН). Разом з УВО її утворили студентські угруповання - Легія українських націоналістів, Союз української націоналістичної молоді, Група української національної молоді та ін.

- ОУН не була політичною партією парламентського типу. З одного боку, вона виникла як політичний рух з власного ідеологією, яку ще потрібно було розвивати. З іншого боку, вона становила суворо законспіровану організацію військового типу. Військова організація постала з УВО.

- Є. Коновалець та його однодумці вважали терор корисним для досягнення поставлених цілей.

- Найбільш відомою терористичною акцією ОУН стало вбивство у Варшаві в червні 1934р. польського міністра внутрішніх справ генерала Б. Перацького. У своїх відозвах націоналісти наголошували, що його було знищено у відплату за пацифікацію 1930р. Безпосередньою реакцією влади було рішення про створення, всупереч чинному законодавству, концентраційного табору в Березі Картузькій.

- Упродовж 1935-1936рр. у Варшаві та Львові відбулися гучні процеси над учасниками замаху на Б. Перацького і членами Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях.

- Варшавський і львівський процеси сприяли популяризації ОУН серед української молоді.

- У травні 1938р. радянський агент убив Є. Коновальця. Провід українських націоналістів очолив Андрій Мельник.

- У 1940р. ОУН розкололася на дві самостійні, навіть ворогуючі між собою фракції. Одну очолив Андрій Мельник, іншу - Степан Бандера.

 

Пацифікація (від лат. расіfісo - умиротворяю) - офіційна назва репресій щодо населення Західної України, проведених урядом Польщі восени 1930р.

 

Євген Коновалець - один з організаторів Української військової організації (УВО, 1920), співзасновник Організації українських націоналістів (ОУН, 1929), перший голова її Проводу. Убитий радянським агентом у Роттердамі (Нідерланди).

Степан Бандера - член ОУН (1929), від 1933р. - голова Крайової екзекутиви (виконавчого органу) ОУН на західноукраїнських землях. Організатор низки замахів, зокрема вбивства у 1934р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького. У 1934-1939рр. ув'язнений. Очолив опозицію до А. Мельника, яка призвела до розколу ОУН. Від 1940р. - голова Революційного проводу ОУН. Ініціатор Акта відновлення Української держави (30 червня 1941р., Львів), за відмову скасувати його ув'язнений німцями у Заксенгаузені до 1944р. Убитий агентом КДБ у Мюнхені.

Андрій Мельник - один з організаторів Української військової організації (УВО, 1920), від 1938р. - голова Проводу українських націоналістів, після розколу ОУН (1940) очолював фракцію мельниківців.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти