Дослідження показують, що значимість різних функцій управління в діяльності менеджерів різних рівнів неоднакова. Так, менеджери вищого рівня витрачають більше часу на планування, на нижчому ж рівні управління найбільш важлива функція мотивації. У той же час менеджери усіх рівнів управління витрачають майже в два рази більше часу на планування, ніж на організацію, координування, мотивацію і контроль разом узяті. Управлінська діяльність передбачає розподіл функцій, повноважень, відповідальності. Менеджер виконує наступні функції:

адміністраторську;

стратегічну;

експертно-консультативну;

представницьку;

виховну;

психотерапевтичну;

комунікативно-регулюючу;

інноваційну;

дисциплінарну.

Так, у ролі адміністратора менеджер виконує свої повноваження для забезпечення руху системи у відповідності до цілей організації та суспільства в цілому.

Виконуючи адміністраторську функцію менеджер розробляє та реалізує кадрову політику, зокрема, комплектує штати, здійснює добір, навчання, розставлення та переміщення кадрів. До того ж, менеджер реалізує усі функції управління. Особливу роль при цьому відіграє стратегічне планування та контроль.

Контроль в діяльності менеджера відповідає наступним вимогам:

постійний контроль;

контроль є об’єктивним (не залежать від особистих симпатій або

антипатій менеджера по відношенню до підлеглих);

контроль не є тотальним (оскільки це губить у робітників всіляку

самостійність, а також схильність до ініціативи);

контроль здійснюється відкрито (підлеглі повинні знати, хто їх

контролює, у якій формі та якими засобами реалізується контроль);

контроль є економічним;

контроль не розглядається як форма особистого відношення менеджера;

контроль є проявом уваги до робітника (хто не контролює, той не

цікавиться досягненнями свого персоналу);

результати контролю доведені до виконавців.

В основі стратегічної функції полягають планування та прогноз можливих подій як у сфері діяльності конкретного менеджера, так і стосовно організації в цілому. Реалізація цієї функції пов’язана, з одного боку, із встановленням найближчих планів, з іншого із визначенням роботи на перспективу.

Визначають три напрямки реалізації експертно-консультативної функції:

реалізація професійної компетентності;

Професійна компетентність менеджера обумовлює ефективність його дій не тільки у виробничо-економічній, комерційній сферах функціонування організації, а й стосовно сфери міжособистих відносин.

делегування повноважень - передавання менеджером окремим підлеглим деяких своїх прав та відповідальності, що стосуються виконання тих чи інших завдань;

використання у повсякденній роботі менеджера елементів консультування підлеглих, проведення з ними співбесід і т.п.

Здійснюючи представницьку функцію, менеджер представляє свій колектив на різних рівнях внутрішньоорганізаційної вертикалі та горизонталі. Можливий також і міжорганізаційний вид реалізації даної функції: представництво своєї організації у взаємовідносинах із зовнішніми партнерами.

Виховну функцію менеджер здійснює шляхом його реальних повсякденних вчинків. Основу виховної функції складають:

принцип єдиної моралі, який означає визнання менеджером тієї

обставини, що моральні норми, на які належить орієнтуватися людям у

повсякденному житті (зокрема - у самій організації), слід застосовувати в

абсолютно рівному ступені як керівникам, так і підлеглим;

єдність слова і справи менеджера;

використання фундаментальних законів соціального навчання людей;

адаптація робітників до колективу;

культура внутриорганізаційних відносин;

створення і підтримка у колективі позитивних традицій.

Виконуючи психотерапевтичну функцію, менеджер створює атмосферу психологічного комфорту у колективі, основними елементами якого є:

відчуття безпеки у робітників;

відсутність у робітників неспокою за майбутнє;

оптимістичний погляд на події, що відбуваються у колективі;

бажання зберігати членство в організації;

впевненість у підтримці і захисті з боку керівництва та колег у складній

ситуації.

Сутність комунікативно-регулюючої функції менеджера полягає у регулюванні і координації індивідуальних зусиль членів організації з подальшою трансформацією та переводом у єдиний упорядкований організаційний процес.

Виділяють наступні сфери комунікативної взаємодії керівництва з персоналом:

найняття на роботу (мета комунікації у даному випадку – переконати

потенційного робітника у перевагах роботи на даному підприємстві, а

також отримати певне враження про претендента на роботу);

орієнтація (мета комунікації - забезпечення робітника необхідною

інформацією про його робочі функції та ролі в організації);

індивідуальна оцінка (за допомогою комунікації менеджер повідомляє

підлеглому свою оцінку його вкладу у діяльність підприємства);

особиста безпека (комунікація дозволяє надати робітникам інформацію

про заходи та ступень їх безпеки у трудовому процесі);

дисципліна (мета комунікації - ознайомлення робітника з правилами та

інструкціями підприємства).

До причин неефективних комунікацій можна віднести:

несприятливий соціально - психологічний клімат у колективі;

особисті аспекти;

неповнота інформації, яка сприймається;

погана структура повідомлень;

слабка пам’ять;

відсутність зворотного зв’язку.