ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).

Загальнонаукова методологія базується на змістовних загальнонаукових концепціях (теорія еволюції Ч. Дарвіна, теорія управління у кібернетиці, концепція ноосфери П´єра Тейяра де Шардена і В.І. Вернадського тощо), на універсальних концептуальних конструкціях (загальна теорія систем Л. Бернталанфі), на логіко-методологічних концепціях (структуралізм у мовознавстві та етнографії, структурно-функціональний аналіз у соціології, системний аналіз, логічний аналіз тощо), на принципах логічної організації, формалізації та врівноваження наукового змісту (за допомогою таких логічних операцій, як аналіз-синтез, узагальнення-конкретизація, індукція-дедукція, деструкція-систематизація чи класифікація). Загальнонауковий рівень методології має міждисциплінарний характер, завдяки чому узагальнюються спільні риси наукової діяльності в різних її формах. До загальнонаукової методології відносяться спроби розробки універсальних принципів, засобів і форм наукового пізнання, що співвідносяться, хоча б потенційно, не з якоюсь конкретною наукою, але застосовні до широкого кола наук. Однак цей рівень методології залишається все-таки, на відміну від методології філософської, у рамках власне наукового пізнання, не розширюючи до загальсвітоглядного рівня. Сюди відносяться, наприклад, концепції системного наукового аналізу, структурно-уровневый підхід, кібернетичні принципи опису складних систем і ін. На цьому рівні розробляються і загальні проблеми побудови наукового дослідження, способи здійснення теоретичної й емпіричної діяльності, зокрема - загальні проблеми побудови експерименту, спостереження і моделювання. Системний аналіз - науковий метод пізнання, що представляє собою послідовність дій з установлення структурних зв'язків між змінними або елементами досліджуваної системи. Спирається на комплекс загальнонаукових, експериментальних, природничих, статистичних, математичних метод ів. Синергетика— міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір. Синергетика – це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі – в цілому – можуть з’явитися властивості, якими не володіє жодна з частин. Оскільки йдеться про виявлення та використання загальних закономірностей в різних галузях, тому такий підхід передбачає міждисциплінарність. Останнє означає співробітництво в розробці синергетики представників різних наукових дисциплін. Тому термін синергетика використовується як в природничих науках, так і в гуманітарній сфері

 

Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.

Глобальніпроблеми маютьподвійнийсоціоприродний характер.Вони водночас і природні, і соціальні.Усистемі сучасноїглобалістики важливе місце посідають проблеми війни і миру. Якісно нові умови, нова ситуація владно вимагає нового цідходу до вирішенняпитаньбезпеки.У наш час ядерна війна неприпустима: її не можна виграти, у ній не буде ні переможців, ні переможених.Томунайскладніші проблеми, глибокі розбіжностійконфліктисучасного світу можна і треба вирішувати не військовоюсилою,а тільки політичним шляхом. У працюючіймирнійтехнічнійсистемі,наприклад АЕС, випадкове пошкодження ймовірніше,ніж у "непрацюючій" воєнній техніці.Уявлення про екологічну чистоту АЕС давно виявилося міфом. Радіоактивне зараження людейісередовища їхньогопроживання відбуваєтьсявідносно повільніпозначиться повноюміроювмайбутньому.В останній третині XX ст. різкопогіршилась якість середовища, що оточуєлюдину: забруднюються повітря, річки,озера,моря; зростаютьшумові навантаження, особливо в містах;захаращуютьсявеликітериторіїрізноманітнимивідходами; знищуються багато видів флориіфауни; деградують грунти та поширюються інші форми порушення цілісностіприроди.Радіаційні,теплові,шумові,електромагнітні змінитакож погіршують умови життя людей.Небезпечністьтенденцій у демографічній ситуації така, що в третє тисячоліття людство може вступити з 1 млрд голодуючих і такою ж кількістю людей, що не знаходять застосування своїй праці в містах, 2 млрд сільських жителів, затиснутих у лещатах аграрного перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що живуть за межею бідності.

 

Питання з модулю “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”

Предмет релігієзнавства.

Предмет релігієзнавства — вивчення історії і сутності як галузі гуманітарного знання релігії, критичний аналіз її теорій, поглядів на релігію, а також вивчення еволюції релігійності, процесів секуляризації духовного життя суспільства й утвердження наукового світогляду.
Релігієзнавство вивчає сутність релігії, форм прояву релігійності, причини походження, закономірностей розвитку і функціонування релігії, місце та роль її в суспільстві.
Ці питання вивчаються також іншими науками, зокрема історією, філософією, юриспруденцією. На відміну від них, релігієзнавство вивчає релігію в цілому, як форму суспільної свідомості. Подібно до інших наук, релігієзнавство може вивчати історію розвитку релігії, її міфи, віровчення, законодавчі положення. Проте інше релігієзнавство аналізує істинність релігійних переконань, віру У надприродне, розкриває справжню сутність релігійного світогляду. Результати наукового вивчення релігії, її взаємозв'язку з різними сферами культури виражаються у формулюванні універсальних понять, принципів і теорій, які характеризують об'єкт дослідження.

Проблема походження релігії.

Релігія дуже складне явище духовного життя суспільства, вона виникла в складних умовах становленнялюдства, створення ним цивілізації. Відбувалось це внаслідок дії різних причин, а не якоїсь однієї, притому ж в складних, змінних умовах. Перш за все, слід звернути увагу на те, що релігія соціальна за своєю природою, зв'язана з соціальним життям суспільства, з його соціальними умовами, з їх змінами. Життя наших деяких предків проходило в умовах початкуючого виробництва матеріальних благ. В важких умовах люди здобували таку кількість засобів до життя, якої ледве вистачало на животіння. Залежність людини від сил природи і суспільства в умовах її слабкості викликала відчуття безсилля. Пошуки причин цього безсилля, своєї залежності від оточуючого світу вели людину до утворення як реальних уявлень про світ, так і перекручених, фантастичних. Серед них були і релігійні уявлення, уявлення про щось надприродне. В релігієзнавстві цю причину виникнення релігії звуть її соціальними коренями.

У первісної людини на виникнення релігійної картини дійсності величезний вплив справили обставини психологічного характеру. Безсилля людей перед силами природи і суспільства викликало постійне психологічне напруження.

Структура релігії.

Структура релігії — складові, без яких неможливе існу­вання релігії, які у своїй єдності становлять релігію. Проблема структури релігії має кілька аспектів. Пер­ший з них пов'язаний з релігійною свідомістю — особ­ливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань вірую­чих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релігійними організаціями. Релігійна свідомість — система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенсом і значенням яких є здебільшого віра в надприродне. інтегративною рисою і невід'ємною ознакою релігійної свідомості є релігійна віра, що полягає у бездоказовому вираженні істинності релігійного вчення. Вона надає життєдайної сили всьому релігійному комплексу, обумовлює своєрідність процесу трансцендентування в релігії.

Релігійна свідомість має два рівні: теоретичний (концептуальний) і буденний.

На теоретичному рівні релігійна свідомість охоплює:

— упорядковане вчення про Бога (богів), світ, природу, людину, суспільство;

— релігійно-етичні, релігійно-естетичні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етнічні концепції. Визначальною є перша складова — систематизоване й кодифіковане віровчення (релігійні тексти) або «Святе Письмо»,

Релігійний культ (лат. cultus — догляд, поклоніння) — один із основних елементів релігійного комплексу, система дій і засобів впливу на надприродне. У кожній релігії наявний культовий елемент, оскільки це спосіб існування релігійних уявлень та почуттів. Зміст культових дій визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами. Релігійна свідомість постає в культі у вигляді культового тексту, основою якого є зміст того чи іншого священного тексту. Відтворення цього змісту під час культових дій актуалізує у свідомості їх учасників релігійні образи і сюжети. Тому релігійний культ називають мовою релігії, в якій предмети, дії, слова мають символічне значення. Релігійні організації — об'єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення та культу, системою організаційних принципів, правил і ролей. Найважливішим завданням релігійних організацій є нормативний вплив на їхніх членів, формування у них певних цілей, цінностей та ідеалів. Набір організаційних елементів, їх взаємозв'язок у різних конфесіях неоднаковий. Наприклад, у християнстві — найбільшій (за кількістю носіїв) світовій релігії — виокремлюють три типи релігійних організацій: церкву, секту, деномінацію. Для більш повної характеристики виділяють такі їх різновиди, як релігійна громада, релігійна група, релігійне об'єднання, релігійна асоціація, монастир, духовний навчальний заклад тощо.

Функції релігії.

Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого — насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна(полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства). Релігії притаманна також комунікативна функція(полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій).Релігія виконує регулятивну функцію(створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти