Дивовижною особливістю гностичних творів є те, що вони прекрасно сполучаються, з одного боку, з канонізованими книгами Нового Завіту, з другого — із шумерськими переказами, з третього — з ведичними та авестійськими джерелами, доповнюючи їх невідомими раніше даними про створення Всесвіту й людини.

Але надамо слово самим гностикам й розглянемо докладніше одне з їхніх джерел — Апокриф Іоанна, супроводивши розгляд мінімальними коментарями.

Викладені в ньому свідчення були нібито повідомлені Іоаннові Ісусом Христом, що з'явився йому після розп'яття. Оповідь Христа починається з характеристики Єдиного, котре є джерелом всього сущого у світі. Єдине — це аналог кабалістичного Ейн Софа й ведичного Абсолюта або Сата, невидимого, якого не можна відчути, проте такого, що заповнює весь нескінченний простір.

«Не личить думати про Нього як про богів або про щось |подібне|. Тому що Він більше бога, |адже немає нікого] вище за Нього, немає нікого, хто був би паном над ним. Він не перебуває у будь-якому підпорядкуванні, тому що |все існує| у Ньому. Один Він |благ| тому, що Він не має потреби у чому б то не було, адже Він цілком досконалий... Він безмежний... незбагненний... невимірний... невидимий. Він вічний й непорушний... Він не тілесний й не нетілесний|... Те, що Його не причетно |ні еону¹⁶, ні| часу. Тому що те, що причетно |еону, було спочатку створеної

Він — Еон, що дає еон; Життя, що дає життя; Блаженство, що дає блаженство; Знання (Гносис¹⁷), що дає знання; Добро, що дає добро; Милість, що дає милість і порятунок; Благодать, що дає благодать...

Відповідно до ведичних уявлень Всесвіт періодично перебуває у двох станах: потенційному (або, по-іншому, невиявленому) у період Махапралайї і виявленому у період Махаманвантари. Ведичні джерела нічого не говорять про причини чергування цих двох станів, воно нібито відбувається мимовільно, «з безпричинної причини». Але при цьому починає діяти розумне організуюче начало, персоніфіковане рядом духовних сутностей (Логосів або Ману), що діють послідовно, перша з яких (або перші) є самонародженими.

В апокрифі Іоанна вихідним організуючим началом є незримий Незайманий Дух, що міститься у Єдиному. Діяльність незримого Незайманого Духа починається зі створення Барбело, «це перша думка, Його образ. Вона стала материнським черевом усього» [36,199]. Потім на додаток до Барбело і за її участі незримий незайманий Дух створює «Отця, що є перша Людина, образ незримого Духа» [36, 200].

І Отець «глянув на Барбело світлом чистим, котрий оточує незримий Незайманий Дух, і його блиском, і вона понесла від Нього. І він породив іскру світла світлом блаженного образа. Але це не було рівним Його величі. Це був єдинородний Метропатора, той, що відкрився; це Його єдине |породження|, єдинородне Отця світло чисте²¹... І Він помазав його своїм благом, поки він не став досконалим і не потребував ніякого блага... так що той постав перед могутнім і незримим Незайманим Духом як божественний Аутоген, Христос²²» [36, 200-201].

Аутоген повинен був втілити задум незримого Незайманого Духа про Світ. Йому на допомогу були дані Світи й Сили, що утворили дванадцять наступних еонів. Створення Світу, відповідно до задуму, повинно було йти поетапно згори вниз від загальної ідеї, віртуальних образів і форм у задумах до форм матеріальних.

Спочатку все йшло за планом. Справа дійшла до того, що була створена духовна людина Пігераадаман. «І незримий дав вихвалив, і прославив незримий Дух, сказавши: «Всі речі стали існувати через тебе, і всі речі повернуться до тебе²³. Я ж, я прославлю й вихвалю тебе, й Аутогена, й еони, яких три: Отець, Мати й Син, досконала сила» [36, 202].

Та згодом відбувся збій. Останній з вищих еонів Плероми²⁴ — Софія²⁵, що, очевидно, повинна була, творити матеріальний світ, побажала приступитися до цього передчасно. Незримий Дух не схвалив її наміру. Незважаючи на^це, «вона захотіла відкрити в собі самій образ без волі Духа... И через непереможну силу, що є в ній, її думка не залишилася марною, і відкрився в ній труд недосконалий і такий, що відрізнявся від її вигляду, тому що вона створила це без свого співтовариша... Це перший архонт, що взяв велику силу від своєї матері. І він віддалився від неї й рушив геть, від місць, де був породжений. Він став сильним і створив для себе інші еони у полум'ї світлого вогню, де він перебуває понині. І він з'єднався зі своїм божевіллям, що є в ньому, і породив владу для себе... И поставив він сім царів — відповідно до тверді небесної — над сімома небесами й п'ять над безоднею пекла, так щоб вони могли царювати. І він відокремив їм від свого вогню, але не дав від сили світла, яке узяв від своєї матері, тому що він — тьма незнання. І коли світло змішалося з тьмою, воно спонукало тьму світити. А коли тьма змішалася зі світлом, вона затемнила світло й стала ні світлом, ні пітьмою, а стала хворою» [36, 203-204].

Таким чином, Софія породила без участі Святого Духа й Отця недосконалу сутність — першого архонта, егоїста, позбавленого альтруїстичного духу, який забрав силу матері й продовжив створення світу на свій розсуд²⁶.

«І всяку річ він упорядкував за подобою перших еонів, що стали існувати, так щоб створити їх за подобою непорушних, не тому, що він бачив непорушних, але сила, що в ньому, яку він взяв від матері, зробила в ньому образ порядку. І коли він побачив творіння, яке його оточувало, й безліч ангелів навколо себе, тих, які стали існувати через нього, він сказав їм: «Я, я — бог ревнитель, і немає іншого бога, окрім мене». Але, оголосивши це, він показав ангелам, які були біля нього, що є інший бог. Адже, якщо не було іншого, до кого б він міг ревнувати?... Коли ж він побачив безліч ангелів, створених ним, він здійнявся над ними. А мати, коли пізнала покрив тьми, що не був він (її син) досконалий, вона зрозуміла, чому її співтовариш не був згодний з нею. Вона покаялася в рясних сльозах. І уся Плерома слухала молитву її покаяння, і вони звеличили заради неї незримий Незайманий Дух» [36, 205].

Для приборкування гордині першого архонта йому було сказано, що він не перший і не досконалий. «І глас зійшов з неба — Еона вищого: «Людина існує, і син Людини». І був показаний йому і його підданим досконалий «образ незримого, котрий є Отець всього, від якого всі речі стали існувати, — перша Людина, тому що Він відкрив свій образ у людській подобі. Весь еон протоархонта затремтів, і підвалини пекла зрушили. І у водах, на речовині, нижня сторона освітилася через |появу| його образу, що відкрився» [36, 206].

Піддані протоархонта возлюбили образ Отця й вирішили створити людину за Його образом і своєю подобою. Протоар-хонт²⁷ же, як сказано в «Походженні світу», задумав підступний план: створити людину, що відповідає показаному образу, щоб заманити в ього першу Людину (тобто Бога Отця) й підкорити його собі. Але вийшло не так, як йому хотілося.

«Усі ангели й демони трудилися доти, доки не упорядкували душевне тіло. Але праця їх була незавершеною й нерухомою тривалий час. І коли мати захотіла взяти силу, що вона віддала першому архонтові, вона попросила Метрапатора, якому властива велика милість. Він послав за святою порадою п'ять світів у місце ангелів протоархонта. Вони (світи) сказали Іалтабаофу²⁸: «Подми в його обличчя від духу твого, і тіло його постане». І він подув в обличчя духом своїм, котрий є сила його матері... И сила матері вийшла з Іалтабаофа в душевне тіло, що вони створили за образом того, що існує від початку. Тіло рушило й одержало силу й засвітилося.

І тоді ревнощами сповнились інші сили, тому що він став існувати через усіх них, і вони віддали свою силу людині, і мудрість його зміцнилася більше, ніж у тих, хто створив його, й більше, ніж у першого архонта. І коли вони довідалися, що він світиться й мислить краще за них і вільний від злодіяння, вони схопили його и кинули в нижню частину всієї речовини .

Але блаженний Метропатор, благодійний й милосердний, мав полегкість до сили матері, що була виведена з протоархонта. Адже вони (архонти) могли подужати душевне й чутливе тіло. І Він послав через свій Дух благодійний і свою велику милість допомогу Адамові: Епінойю Світла³⁰, ту, котра утворилася від нього, що названа Життям. І вона допомагає всьому творінню, працюючи разом із ним, направляючи його в його повноту, навчаючи його про зісходження в насіння, навчаючи його шляху сходження, шляху, яким воно зійшло вниз. І його думка піднялася над всіма тими, котрі створили його. Коли вони знизу глянули вгору, вони побачили, що думка його висока. І вони радилися з архонством і з усім ангельством» [36, 209-210].

Вони вирішили вбрати людину у тваринне матеріальне тіло, обтяживши його душевне тіло плотськими пристрастями й страхами, щоб він забув про своє високе призначення: «Вони принесли його до тіні смерті, щоб зліпити його знову із землі, води, вогню й духу, що з речовини, — тобто незнання тьми, і бажання, і їхнього оманного духу, — це могила знову зліпленого тіла, у яке розбійники вбрали людину, кайдани забуття; і став він людиною смертною. Це перший, котрий спустився (у матерію. — В.Я.) і перше роз'єднання (з вищим світом. — В.Я.). Але Епінойя Світла, та, що в ньому, вона має розбудити його думку.

І архонти взяли й помістили його в рай. І вони сказали йому: «їж»— тобто неквапливо³¹. Насправді їхня насолода гірка й краса їхня порочна. І їхня насолода обман, і їхні дерева нечистивість і їхні плоди смертельна отрута, і їхня обіцянка смерть... Але те, що вони називають деревом пізнання добра й зла — є Епінойя Світла,— вони стоять перед ним, щоб він (Адам) не міг побачити своєї повноти й довідатися наготи свого неподобства. Але це Я, що змусив їх їсти (Христос, а не змій. — В.Я.)... Й він (Адам) довідався, що був неслухняний йому (архонтові) через Світло Епінойї, що є в ньому, що спрямовує його в його думках бути вищим за архонта. І він (архонт) захотів забрати силу, що він сам йому віддав. І він приніс забуття Адамові... И протоар-хонт побажав витягти її з його ребра. Проте Епінойя Світла невловима. Хоча тьма переслідувала її, вона не вловила її» [36, 210-211].

Протоархонт вирішив витягти з Адама силу в такий самий спосіб, як її витягли з нього: «Він створив інший зліпок у формі жінки, відповідно до образу Епінойї, що відкрився йому. І він вклав частину, що взяв із сили людини, у жіночий зліпок, а не так, як Мойсей сказав: «його ребро». Та результат вийшов зворотний: «(Адам) побачив жінку поруч із собою. І тоді Епінойя Світла з'явилася, і вона зняла покров, що лежав на серці його. І протверезів він від сп'яніння тьмою. И пізнав він свій образ і сказав: «Так, це кістка від моєї кістки й плоть від моєї плоті» [36, 211]. У цю жінку (в Єву) увійшла душа Софії: «Наша сестра Софія (є) та, котра спустилася незлобиво, щоб виправити свою ваду. Тому вона була названа Життям (Свою), тобто матір'ю живих. Завдяки Пронойї³² вищого самовладдя й через неї вони вкусили досконале Знання.

Я ж, Я (Христос), відкрився у вигляді орла на дереві знання, тобто Епінойя від Пронойї світла чистого, щоб навчити їх і розбудити від сну глибокого. Тому що обидва вони були в занепаді, і вони пізнали наготу свою³³. Епінойя, будучи світлом, відкрилася їм, і вона розбудила їхню думку. І коли Алдабаоф (Іалтабаоф) довідався, що вони віддалилися від нього, він прокляв свою Землю» [36, 212].

Софія ж напророкувала протоархонту, що «той, котрий з'явився серед ваших створінь, він розтопче тебе, як гончарні глини, які топчуть. І ти відправишся із твоїми униз до твоєї матері, Безодні. Тому що наприкінці ваших справ вивільниться весь недолік, що виявиться через істину, і він пройде й стане таким, як якби його не було».

Коли Пістіс (Софія) сказала це, вона виявила у водах образ своєї величі. И потому вона віддалилася у своє світло. Саваоф же, син Ялдаваофа (протоархонта), коли почув голос Пістіс, возславив її й засудив батька через слова Пістіс. Він віддав їй славу, тому що вона вказала їм Людину безсмертну і її світло. Пістіс Софія простягла свій перст і вилила на нього (Саваофа) деяке світло зі свого світла для осуду його батька.

Саваоф, одержавши світло, отримав велику владу над всіма Силами Хаосу. Із цього дня його назвали «Іосподь Сил». Він зненавидів свого батька, Тьму і його матір — Безодню. Він набув відрази до своєї сестри, думки Родоначальника, що піднімалася й опускалася над водами. Через його світло всі Сили Хаосу позаздрили йому й, прийшовши у сум'яття, затіяли велику битву в сімох небесах.

Тоді Пістіс Софія, побачивши битву, послала Саваофу зі свого світла сім архангелів. Вони піднесли його на сьоме небо й стали перед ним як слуги. Знову вона послала йому ще трьох архангелів. Вона встановила царство йому над усім, щоб він став над дванадцятьма богами Хаосу. Коли ж Саваоф одержав місце відпочинку за своє покаяння, Пістіс дала йому свою дочку Зою з великою силою, щоб вона повідомила йому про тих всіх, що існують в Огдаді³⁴...

Після цього він (Саваоф) створив Церкву ангельську — тисячі й десятки тисяч, яким несть числа, — подібну Церкві, що в Огдаді. І Першонароджений, називаний «Ізраїль», тобто «Людина, що бачить Бога», і інший, тобто Ісус Христос, подібний до Спасителя, що у височині Огдади, сидить праворуч від нього на престолі чудовому. Ліворуч від нього сидить Діва Святого Духа, славлячи його... Він же сидить на престолі у світлі великої хмари, що покриває його, і немає нікого з ним у хмарі, крім Софії Пістіс, причому вона повчає його про всіх тих, які знаходяться в Огдаді, щоб були створені подоби цих, щоб царство його тривало до кінця небес Хаосу й їхніх Сил. Пістіс Софія відокремила його від Тьми. Вона помістила його праворуч від себе, Родоначальника ж вона помістила ліворуч. Із цього дня назвали праве «справедливістю», ліве ж назвали «несправедливістю» [37, 321-322].

На закінчення наведемо ще одну велику цитату з «Апокрифа Іоанна», яка підводить підсумок вищесказаному й акцентує увагу на долі й ролі людини в цьому світі.

«Тоді він сказав мені, Метропатор, той, хто багатий своєю милістю: Дух Святий в кожній формі, хто милосердний і хто вам співчуває, то є Епінойя Світла,— він розбудив сім'я роду досконалого, і його думку, й вічне світло людини.

Коли перший архонт довідався, що вони піднесені більше, ніж він, у височині, й мислять краще, ніж він, то він побажав ухопити їхню думку, не знаючи, що вони вище від нього в думці й що він не зможе ухопити її. Він радився зі своєю владою, тими, котрі його сили, і вони разом здійснили перелюбство із Софією, і вони породили ганебну долю, тобто останню з кайданів мінливих: вона така, що (у ній) усе мінливе.

І вона тяжка й сильна, та, з якою з'єднані боги й ангели, і демони, і всі роди донині. Тому що від цієї долі відбуваються усяке безчестя, і насильство, і лихослів'я, й пута забуття, і незнання, і всяка тяжка заповідь, і тяжкі гріхи, і великі страхи.

І в такий спосіб все творіння стало сліпим, щоб вони не могли пізнати Бога, який над усіма ними. І через пута забуття їхні гріхи приховані. Адже вони зв'язані мірами, часом, обставинами, між тим як вона (доля) панує над усім.

І він (перший архонт) розкаявся через усе, що стало існувати через нього. Знову вирішив він наслати потоп на творіння людини. Але велич світла Пронойї настановила Ноя, і він проголосив (це) всьому сімені, тобто синам людським. Але ті, хто був чужий йому, не слухали його. Не так, як Мойсей, сказав: «Вони укрились у ковчезі», але вони сховалися в місці, не тільки Ной, але також багато інших людей з роду нерухомого. Вони увійшли в місце й сховалися в світлій хмарі. І він (Ной) пізнав своє самовладдя. І та, що від Світла, була з ним і стала світити на них, тому що він (перший архонт) приніс тьму на всю землю.

І він (первий архонт) радився зі своїми силами. Він послав своїх ангелів до дочок людських, щоб вони могли взяти деяких з них для себе й збудити сім'я для їхньої насолоди. І спочатку вони не домоглися успіху. Коли ж вони не домоглися успіху, вони знову зібралися разом й тримали разом раду.

Вони створили дух оманний, що має подібність із Духом, що зійшов, для того, щоб опоганити душі через нього. І ангели змінилися у своєму образі за образом їх (дочок людських) напарників, наповнивши їх духом тьми, який вони приєднали до них, і лукавством. Вони принесли золото, і срібло, і дарунок, і мідь, і залізо, і метал, і всякого роду речі. І вони спокусили людей, які йшли за ними, у великі турботи, збили їх зі шляху багатьма обманами.

Вони (люди) старіли, не маючи дозвілля. Вони вмирали, не знайшовши істини й не пізнавши Бога істини. І так все творіння було поневолено навіки, від створення світу й донині. І вони брали жінок і народжували дітей у тьмі за подобою їхнього духу. І вони замкнули свої серця, і вони затверділи у твердості духу оманного донині³⁵.

Я ж, досконала Пронойя усього, я змінилася в сімені моєму. Адже була я спочатку, ходячи шляхами всякими. Тому що я — багатство світла. Я — пам'ять Плероми. Я увійшла у велич пітьми, і я витерпіла, поки не вступила в середину темниці. І підвалини хаосу рушили. І я, я сховалась від них через лукавство, і вони не пізнали мене.

Знову повернулася я іншим разом. І я йшла, я вийшла з того, що належало світлу — я, пам'ять Пронойї, — я увійшла у середину тьми й у середину пекла, я шукала домобудівництво моє. І підвалини хаосу рушили, так що вони могли впасти на тих, хто в хаосі, й знищити їх. І знову бігла я до мого кореня світла, щоб вони не були знищені до часу.

Ще йшла я втретє — я, світло, що у світлі, я, пам'ять Пронойї, — щоб увійти в середину тьми й у середину пекла. І я наповнила обличчя моє світлом завершення їх еона. І я ввійшла в середину їхньої темниці, це темниця тіла, і я сказала: «Той, хто чує, хай повстане він від сну важкого».

І він почав плакати, і він пролив сльози. Важкі сльози витер він із себе й сказав: «Хто той, котрий називає ім'я моє, і звідки ця надія прийшла до мене, коли я у кайданах темниці?»

І я сказала: «Я Пронойя світла чистого. Я думка незайманого Духа, що підняв тебе до місця шанованого. Повстань і згадай, тому що ти той, котрий почув, і дотримуйся свого кореня, що є я, милосердя, і зміцни себе перед ангелами бідності й демонами хаосу й усіма, хто обплутав тебе, і стань, оберігаючись від сну важкого й загородження усередині пекла».

І я розбудила його й закарбувала його у світлі води п'ятьма печатками, щоб відтепер смерть не мала сили над ним. І дивися, нині я йду у досконалий еон. Я наповнила тобі усіма речами вуха твої. Я ж, я сказала все тобі, щоб ти записав і передав своїм духовним співтоваришам приховано. Тому що є це таємниця роду нерухомого».

И Спаситель дав це йому, щоб він записав це й поклав надійно. І Він сказав йому: «Нехай буде проклятий усякий, хто обміняє це на дарунок, або на їжу, або на питво, або на одяг, або на будь-яку іншу подібну річ».

І це було дано йому потай, і негайно Він зник від нього. І він (Іоанн) пішов до своїх співучнів і оголосив їм те, що Спаситель сказав йому³⁶.

Ісус Христос. Амінь. Від Іоанна апокриф» [36, 214-217].

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 78Следующая