ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Дайте визначення основних педагогічних понять та розкрийте взаємозв’язок між ними.

Основні педагогічні поняття:

Виховання, навчання, освіта, самовиховання, перевиховання, розвиток, навичка, формування особистості, вміння, знання, соціальна педагогіка.

Виховання — не простий процес, а цілеспрямований, бо наша мета — виховати всебічно і гармонійно розвинену особистість, він вимагає відбору засобів виховання, певних умов, тривалості, накопичення якостей особистості. Існує багато визначень виховання, а найвдаліше трактується як передача старшими поколіннями й активне засвоєння новими поколіннями соціального досвіду, необхідного для життя і праці. Таке визначення "підігнано" до умов школи, коли старший передає досвід молодшому.

Національне виховання — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій мудрості й духовності. Воно духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Навчання — це цілеспрямований процес взаємодії вчителів і учнів, під час якого здійснюється освіта людини. Але оскільки існує неперервна освіта, яка охоплює і післяшкільний період, то навчання слід розглядати як цілеспрямований процес взаємодії двох сторін та оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок.

Освіта — це результат організованого навчання і самостійного засвоєння знань, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих .сил і здібностей. Головне призначення освіти — підвести до самоосвіти.

Самоосвіта — цілеспрямована робота людини над самовдосконаленням в інтелектуально-духовному, морально-вольовому, естетичному та фізичному напрямах. Самоосвіта необхідна у зв'язку з науково-технічним прогресом.

Самовиховання — систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей та подолання негативних.

Перевиховання — індивідуальна цілеспрямована робота дорослих з усунення недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня. Перевиховання тісно пов'язане з соціальною педагогікою, яка є основою роботи не лише школи, а й інспекцій у справах неповнолітніх при РВВС, органів опіки і піклування.

Соціальна педагогіка — окрема галузь теорії виховання, яка охоплює виховну діяльність позашкільних установ: роботу школи і педагогів з батьками учнів; працю в інспекціях РВВС із неповнолітніми; культурно-освітню педагогічну діяльність у клубах і бібліотеках, їхніх дитячих секторах; особливості навчально-виховного процесу в інтернатних установах, дитячих будинках і групах продовженого дня.

Розвиток (формування) особистості — це процес і результат її змін під впливом середовища, спадковості, навчання і виховання.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії між собою взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Формування особистості –становлення людини, як соціальної істоти, яке приходить у результаті впливу середовища та виховання на внутрішні фактори.

Уміння –це сформовані у учнів здібності виконувати певні дії на основні отриманих знань . Уміння проявляються в діяльності.

Навичка –автоматизована дія. Дія, яка доведена до автоматизму і здійснюється дітьми швидко, ефективно, при відсутності концентраці уваги на виховання.

 

10) В контакті ДНЗ і школи визначають 3 взаємопов`язаних аспекти :

1) інформаційно - просвітницький - передбачає взаємне ознайомлення вчителів та вихователів з завданнями навчально- виховної роботи в ДНЗ та школі., вивчення програм , знайомство з особливостями дітей певного віку.

Форми зв`язку:

· Сімейно – педагогічні наради з проблем наступності , готовності дитини до школи.

· Семінари – практикуми по обговоренню спільних проблем з програм.

· Обмін лекціями про вікові особливості дітей , труднощів переходу з дит. садка до школи.

2)методичний аспект передбачає взаємне ознайомлення з методами і формами навчально – виховної роботи з дітьми старшої групи та першокласників , встановлення наступності.

Форми зв`язку :

· Взаємовідвідування педагогами ДНЗ і школи уроків і занять з послідуючим спільним обговоренням відкритих уроків і звнять.

· Участь у семінарах - практикумах з окремими методиками.

· Педагогічні наради з обміну трудовим досвідом.

3) практичний аспект визначає передчасне знайомство майбутніх учнів з вчителем , відвідування вихователем колишніх вихованців.

Форми зв`язку:

· Відвідуваня вчителем старших груп для знайомства з майбутніми учнями.

· Спостереження за їхньою діяльністю , поведінкою.

· Бусіда з вихователем , знайомство з характерами дітей.

· Присутність вихователя на уроці в школі .

· Бесіда з вчителем з причин неуспішності.

 

11)Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти І навчання, виховання у процесі навчання.

Термін цей вживається в педагогічних працях з XVII ст. Я.-А. Коменський у «Великій дидактиці» (1657) розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи нав­чання, вперше обґрунтував класно-урочну форму навчан­ня. Його дидактична концепція зводилася до таких основ­них положень:

1) джерелом пізнання є зовнішні органи чуттів; на основі чуттєвих сприймань у процесі навчання учні пізнають явища, переходять від конкретного до абст­рактного, від простого до складного;

2) учні засвоюють знання не пасивно, а аналізують досліджувані речі, «від­кривають» невідомі для себе явища, обговорюють, повто­рюють, виявляючи при цьому певну активність і самоді­яльність;

3) у процесі навчання з'ясовуються причинні зв'язки явищ;

4) навчання повинно бути легким, приєм­ним, викликати в учнів бажання вчитися й водночас має забезпечувати глибокі та міцні знання;

5) результат нав­чання — освічена людина, яка вміє використовувати здо­буті знання в житті, у практичній діяльності

 

Принцип навчання – це основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми і методи навчальної роботивідповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання.

Принцип науковості. Принцип науковості вимагає, аби виучувані учнями знання відображали досягнення сучасної науки і методи наукових досліджень. Учні мають засвоювати достовірні факти, явища,розуміти сутність законів, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати школярів до самостійних досліджень, озброювати доступними методами дослідницької роботи. Все це має передусім сприяти формуванню наукового світогляду вихованців .
Принцип систематичності й послідовності. Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, які об’єднані між собою внутрішніми зв’язками. Тому і цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та віковим можливостям школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках та ін.., дотримання такого самого порядку засвоєння знань, формування вмінь та навичок. При цьому попередній рівень знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної частини знань. Ще Я. А. Коменський зазначав, що якщо у природі все поєднано одне з одним, то і в навчанні треба пов’язати одне з одним так, а не інакше.
Принцип свідомості. Знання передати неможливо. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння не може обмежуватися лише розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань.
Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання свідомості навчальної діяльності важливо розуміти її мету (важливість конкретних знань), бачити перспективу їх застосування .

 

Принципи активності та самостійності у навчанні. Процес оволодіння знаннями – це результат активної самостійної пізнавальної діяльності. Учитель не має змоги «передавати» знання. Він може лише спонукати учня до навчальної праці, озброїти методами такої роботи.
Уже за своєю природою кожна дитина прагне до активної самостійної дії у будь-якій сфері діяльності. Не випадково малюкам властива фраза: «Я сам!» Це природне прагнення у процесі пізнання навколишньої дійсності виявити самостійність і активність. Тому вихователеві будь-якого рівня (батькам, вихователям дитячих садків, учителям) треба зважати на це природне прагнення, не руйнуючи його, не намагатися підмінювати це прагнення дитини своїми діями, а всіляко підтримувати, заохочувати, підкреслювати результативність щонайменших дій вихованця .
Принцип наочності
Ще Я. А. Коменський стверджував, що все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів; це має стати для учителів золотим правилом.
Виділяють такі основні види наочності: натуральні об’єкти (рослини, тварини, знаряддя праці тощо; зображальні(картини, муляжі, макети та ін..); схематичні (схеми, діаграми, карти, графіки) [13, с.124].
Принцип ґрунтовності. Ґрунтовними знаннями слід вважати такі, які добре усвідомлені, систематизовані, пов’язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам’яті. Добре засвоєні знання є не лише ті, що включені у фонд пам’яті, а передусім ті, що стали інструментом мислительної діяльності. Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю. Навчання лише тоді буде успішним, коли кожна особистість постійно відчуватиме користь здобутих знань у задоволенні життєвих потреб.Принцип зв’язку навчання з життям ґрунтується на гносеологічних, соціологічних, психологічнихзакономірностях. Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку кожної особистості. Пропоновані навчальні завдання не повинні бути легкими, бо інакше вони не сприятимуть розвитку особистості, не зможуть стимулювати цей розвиток. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи справлялися з ними при достатньому напруженні фізичних і психічних сил.
Принцип емоційності навчання. Принцип емоційності навчання випливає з природи розвитку й діяльності особистості. Емоції особливий вид психічних процесів і стану, пов'язаний із інстинктами, потребами і мотивами, які проявляються у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху та ін.) і впливають на життєдіяльність людини. Успішність навчання більшою мірою зумовлюється почуттям впевненості учнів у своїх силах, прагненням подолати певні труднощі у навчанні, задоволенням у досягненні поставленої мети.

12) Права та обов`язки педагогічних працівників

Згідно з п. 1 статті 55 закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

  • захист професійної честі, гідності;
  • вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;
  • ідивідуальну педагогічну діяльність;
  • участь у громадському самоврядуванні;
  • користування подовженою оплачуваною відпусткою;
  • підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, закладів освіти, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку;
  • забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального й кооперативного будівництва;
  • придбання для працюючих у сільській місцевості основних продуктів харчування за цінами, установленими для працівників сільського господарства;
  • одержання службового житла.

Відповідно до п. 1 статті 56 закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники забов'язані:

  • постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;
  • забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, слухачами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог до змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвитку здібностей дітей, учнів, студентів;
  • настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбності, поміркованості, інших доброчинностей;
  • виховувати в дітей та молоді повагу до батьків, жінок, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного й соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;
  • готувати учнів і студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
  • додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;
    захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичками.


У статті 23 Конституції України йдеться, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права та свободи інших людей, і має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

У cтатті 28 закону України «Про загальну середню освіту» зазначено, що права та обов'язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються Конституцією України [254к/96-ВР], законом України «Про освіту», Кодексом законів про працю України [322-08], цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відпустки - це найбільший за обсягом час відпочинку. Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою як одним із видів відпочинку, регулюються Конституцією України, законом України "Про відпустки", Кодексом законів про працю України, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами

Право на відпустку

Відповідно до статті 2 закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовою угодою фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього закону.

Види відпусток


Статтею 4 закону України «Про відпустки» установлені такі види відпусток:

1) щорічні відпустки - основна відпустка (стаття 6); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15);

3) творча відпустка (стаття 16);

4) соціальні відпустки - відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти