ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Інтенсивність конкуренції, фактори,які її визначають. Визначення інтенсивності конкуренції за моделлю М. Портера.

Однією з найважливіших характеристик активності конкурентного середовища підприємства є інтенсивність конкуренції - ступінь протидії конкурентів в боротьбі за споживачів і нові ринкові ніші. Інтенсивність конкуренції проявляється в тому, наскільки ефективно підприємства використовують наявні в їх розпорядженні засоби конкурентної боротьби, зокрема більш низькі ціни, поліпшені характеристики товару, більш високий рівень обслуговування споживачів, випуск нових товарів тощо. Конкуренція в галузі вважається інтенсивною, якщо дії фірм-конкурентів знижують середній прибуток в галузі, прийнятною — якщо більшість фірм одержують цілком помірний прибуток, і слабкою, якщо велика частина компаній галузі може одержувати прибуток вище за середній, інвестуючи лише виробництво.

Фактори, які визначають інтенсивність конкуренції, можуть мінятися (у міру старіння галузі темпи, її зростання сповільнюються, що призводить до інтенсивного суперництва, низьких прибутків і (часто) виходу фірми з ринку; придбання однієї компанії іншою породжує цілком індивідуальне обличчя фірми в галузі; технологічні інновації можуть різко підняти рівень фіксованих витрат у виробничому процесі, посилити нестійке становище конкуренції).

Зважаючи на складність безпосередньої оцінки взаємозв'язків чинників конкурентного середовища (постачальників; споживачів; підприємств, що розпочинають бізнес на даному ринку; виробників товарів-замінників; безпосередніх конкурентів) можливо непряме вимірювання інтенсивності конкуренції, в основі якого лежить оцінка реально контрольованих наслідків цих відносин. Виділяють три агрегованих фактори, які визначають інтенсивність конкуренції, а саме:

 характер розподілу ринкових часток між конкурентами;

 темпи зростання ринку;

 рентабельність ринку.

Ринкова частка фірми відображає найбільш важливі результати конкурентної боротьби, фіксуючи ступінь домінування фірми на ринку, її можливості впливати на і структуру попиту та пропозиції, ціни і динаміку ринку в цілому.

Частка ринку може бути розрахована різними способами (деякі з них):

 частка ринку за обсягом (відношення кількості проданих виробів до сумарного обсягу продажів на базовому ринку);

 частка ринку у вартісному виразі, що визначається на основі виручки; частка ринку, що розраховується не щодо всього базового ринку, а відносно продажів в сегментах (сегменті);

Темпи зростання ринку та інтенсивність конкуренції.

Прискорене зростання ринку навіть за рівних потужностей конкурентів може усунути багато протиріч між підприємствами за рахунок задоволеності їх темпами розвитку. Це відбувається, головним чином, через те, що збільшення ринкових часток підприємств відбувається не за рахунок конкурентів, а за рахунок збільшення кількості споживачів або обсягів (кратності) покупок вже існуючими споживачами. У цій ситуації інтенсивність конкуренції падає.

Рентабельність ринку та інтенсивність конкуренції. Іншим важливим економічним фактором, який визначає інтенсивність конкуренції є коефіцієнт рентабельності даного ринку (Рр), який визначається відношенням сукупного прибутку, отриманого підприємством на даному ринку (П) до загального обсягу продаж (Ор): Рр =П/ Ор. Встановлено, що ринок з високою рентабельністю характеризується перевищенням попиту над пропозицією. Ця обставина дозволяє реалізувати цілі, які стоять перед підприємствами, відносно безконфліктними прийомами й методами, які не зачіпають інтереси конкурентів. Із зменшенням прибутковості бізнесу, ситуація змінюється на протилежну. Фактори конкурентоспроможності по М. Портеру пов’язані з факторами виробництва, а саме :

- людські ресурси – кількість, класифікація працівників;

- фізичні ресурси – кількість, якість, ціна природних ресурсів, електроенергія; кліматичних умов; географічних положення;

- ресурси знань – наукова, технічна, ринкова інформація; державні, галузеві науково-дослідні інститути; дослідні лабораторії і т.п.;

- грошові ресурси – кількість та вартість капіталу;

- інфраструктура – тип, якість наявної інфраструктури; транспортна система країни; система зв’язку; переказ платежів; банківська система і т.п..

 

 

52. Сутність торговельної націнки , порядок її визначення. Витрати обігу торговельного підприємства, способи їх зниження.

Торговельна націнка — це дохід, який підприємство планує отримати від реалізації товарів. Слід розрізняти торговельну націнку і торговельну надбавку (донедавна вживаний термін) — це націнка, збільшена на суму ПДВ. Торговельну націнку визначають за допомогою розрахунку на підставі даних про витрати торговельного підприємства та бажаний розмір рентабельності. Від точності обчислення реалізованих торгових знижок (націнок) залежить

реальність виявленого фінансового результату:завищення реалізованих торгових знижок (націнок) призводить до необґрунтованого збільшення прибутку, а зниження — до його зменшення. Суму торговельних націнок (знижок) визначають або на підставі інвентаризаційних описів (обчисленням торгової знижки за кожним товаром, внесеним до опису, якщо наприкінці місяця проводилась інвентаризація), або виходячи із середнього процента торговельних знижок (націнок) до всієї маси реалізованих і залишку нереалізованих товарів на підставі спеціального

наведеного далі розрахунку.

Торгова націнка, яку відносять до реалізованих товарів і залишку нереалізованих товарів, визначається за формулою. Торгова націнка = Роздрібна вартість продажу реалізованих товарів. Середній відсоток торгової націнки. Середній відсоток торгової націнки визначається за формулою.

Середній відсоток торгової націнки = (Залишок торгових націнок на початок звітного місяця + Торгові націнки у вартості продажу, одержані у звітному місяці товарів ) : Вартість продажу (роздрібна) залишку товарів на початок звітного місяця + Вартість продажу (роздрібна) одержаних за місяць товарів.

Торговельна націнка — це різниця між продажною й покупною вартістю товарів.

Реалізація товарів покупцям регламентується П(С)БО як вибуття товарів, отже, виникає необхідність визначити собівартість товарів, що вибувають. П(С)БО 9 «Запаси» передбачено методи списання вартості запасів, що вибувають, одним із яких є метод ціни продажу. Його застосовують підприємства, які мають значну й змінну номенклатуру товарів із майже однаковим рівнем торговельної націнки. Метод ґрунтується на розрахунку підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельних націнок.

Витрати обігу — це основна частина витрат операційної діяльності торговельного підприємства, які не включаються у собівартість реалізованих товарів. П(С)БО 16 «Витрати» передбачено, що у торгівлі витрати обігу включаються до складу витрат на збут (за винятком тих, що тепер відносяться до адміністративних, інших операційних та фінансових витрат). Це вплинуло на склад витрат обігу, з них вилучені деякі елементи, які раніше недостатньо обґрунтовано до них були віднесені.

За своєю суттю витрати обігу становлять сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення процесу реалізації товарів, що виражені в грошовій формі. Вони характеризують собівартість послуг торговельного підприємства, пов’язаних з доведенням товарів до споживача та перетворенням їх на гроші (зміною форми вартості).

Рівень, структура і динаміка витрат обігу тісно пов’язані з усіма аспектами господарської діяльності торговельного підприємства. Витрати обігу є одним з основних якісних показників цієї діяльності, який дозволяє оцінити ефективність розвитку товарообороту. Від рівня витрат обігу безпосередньо залежить прибуток і рентабельність роботи підприємств торгівлі. Важливу роль в управлінні витратами обігу відіграє економічний аналіз. Перед аналізом витрат обігу стоять такі завдання:

■ оцінити динаміку рівня витрат обігу з метою виявлення закономірностей і тенденцій їх зміни;

■ перевірити виконання плану витрат обігу як загалом, так і за статтями;

■ дати кількісну оцінку впливу основних факторів на зміну витрат обігу;

■ здійснювати пошук резервів економії та шляхів нормалізації витрат;

■ розробляти заходи, спрямовані на забезпечення економного і ефективного витрачання коштів, на недопущення безгосподарності і надмірних витрат.

Економія витрат обігу є важливим завданням, але не метою діяльності торговельних підприємств. Управління витратами обігу переважно спрямоване на досягнення оптимального їх рівня, який забезпечив би передбачений планом обсяг товарообороту і прибуток. Основними джерелами інформації для аналізу витрат обігу є планові, облікові й звітні дані.

Облікова і звітна інформація, що використовується в аналізі, повинна бути перевірена як з погляду правильності відображення витрат відповідно до вимог П(С)БО, так і дотримання складу статей витрат згідно з прийнятою номенклатурою.

Впровадження в торгівлі управлінського обліку суттєво розширює інформаційну базу для аналізу, планування та контролю витрат обігу.

Одним із шляхів зниження витрат обігу є вдосконалення обліку та контролю.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти