Буркут І. Г. Військові традиції і сучасність. – Чернівці, 1998. – 160 с.

Історія українського війська у контексті традицій збройних сил інших держав – основний зміст пропонованої книги. З неї читач дізнається про походження військових звань, відмінність знаків, почесних нагород і священних знамен. Цікаво подаються маловідомі екзотичні види озброєнь і техніки, військові анахронізми. Очевидна перевага і цінність книги в багатому і пізнавальному ілюстрованому матеріалі.

Вправа 4.Уважно прочитайте теоретичні положення. Використовуючи здобуті знання, напишіть реферат на одну з тем, запропонованих після таблиці.

Рекомендовані теми рефератів:

1. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.

2. Комунікативні ознаки культури української мови.

3. Мовні норми української мови.

4. Труднощі української словозміни та словопоєднання.

5. Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови.

6. Ґендерні аспекти спілкування.

7. Невербальні засоби спілкування.

8. Особливості нейролінгвістичного програмування.

9. Сучасні технології «паблік рілейшнз».

10. Мовні засоби переконування.

11. Мовленнєві, стилістичні, композиційні й комунікативні принципи презентації.

12. Дискусія, полеміка, диспут як різновиди суперечки.

13. Особливості текстів кадрово-контрактних документів.

14. Термінологія обраного фаху.

15. Становлення й розвиток наукового стилю української мови.

16. Засади анотування й реферування наукових текстів.

17. Науковий етикет.

18. Наукова дискусія та її правила.

19. Калькування елементів близькоспоріднених мов.

20. Переклад термінів.

21. Мовний етикет, його різновиди.

22. Мовні кліше під час ведення переговорів.

23. Національно-мовні особливості слів-звертань у європейських народів.

24. Мовленнєві вміння, необхідні для успішного спілкування.

25. Переклад як особливий вид комунікативної діяльності.

26. Особливості мовної ситуації на Сході України.

27. Поняття білінгвізму. Мовна ситуація в Харкові.

Вправа 5. Зробити аналіз виступу (захист реферату, доповідь), скориставшись поданим планом:

План

Тема (чи зрозумів її доповідач, чи повністю розкрита тема, чи виділена основна думка?).

Кому адресований виступ і як підпорядковані цьому всі засоби мовлення доповідача?

Будова виступу (вступ, основна частина, висновки, логічність і послідовність у викладі думок, словниковий запас доповідача, тон, інтонація)?

Чим аргументовані думки (факти, приклади, деталізація)?

Які прийоми для доведення своїх думок використав доповідач (порівняння, аналогія, протиставлення, приклади з життя)?

Ваші зауваження, поради.

Вправа 6. Прочитайте правила укладання статті. Визначте особливості структури та використані мовні засоби однієї зі статей за вашим фахом.

Вправа 7. Попередньо проглянувши подану нижче статтю, проаналізуйте її за поданим планом.

План

1. До якого виду можна віднести цю статтю?

2. Які мікротеми можна в ній виділити?

3. Як автор будує статтю?

4. Що є важливим для автора, а що – для вас, читача?

5. Укажіть, які основні ідеї та положення викладено автором у статті?

Скіфи, у суспільно-політичному житті яких провідну роль відігравала воєнна справа, були одним із перших, відомих за писемними джерелами, народів на теренах України. Всебічне вивчення і аналіз їх військової організації та воєнного мистецтва викликані сучасними потребами розвитку вітчизняної воєнно-історичної науки, необхідністю поглиблення знань про героїчне минуле нашої Батьківщини для удосконалення військово-патріотичного виховання. Хоча саме скіфи були кочовим іраномовним народом, проте створене ними державне утворення було багатоетнічним і включало значну частку землеробського населення давніх українських земель. У стародавньому світі скіфське військо здобуло славу непереможного. Ця слава, пройшовши століття, закріпилась за нашими предками – давніми слов’янами. Ще в роки Нестора-літописця Київську державу іноді називали Велика Скуфь. Бойові традиції українського війська мають тисячолітні коріння. Саме з цих позицій важливо осмислити значення та встановити роль і місце скіфської доби в українській та загальносвітовій воєнній історії.

Крім того, аналіз професійних, технічних та організаційних засад воєнного мистецтва скіфів, а також форм і способів збройної боротьби, що модифікувалися упродовж століть, прокладає своєрідний духовний місток між минулим і сучасним Збройних Сил. Сьогодні, коли змінюються організаційні структури, активніше використовуються малі тактичні групи, відбувається стирання різниці між оборонними і наступальними діями, ближній бій витісняється «дальнім дистанційним (безконтактним) боєм», важливо дослідити, як відбувались аналогічні зміни в минулому.

На основі вивчення та аналізу писемних джерел, даних археології, спеціальних робіт з максимально можливою достовірністю реконструювати структуру скіфського війська, його організаційні засади, характер і види озброєння, виявити особливості прийомів і способів ведення воєнних дій та їх забезпечення для наукового узагальнення і використання раціональних елементів з багатовікової історії скіфського війська в сучасній практиці військового будівництва: навчанні військових кадрів, військово-патріотичному вихованні, що й становить мету дослідження.

Визначена мета передбачає виконання таких завдань:

1) дослідити кількісний і якісний склад війська, його організаційні структури та функціональні компоненти, систему комплектування та управління, розробити періодизацію становлення та розвитку війська скіфів;

2) встановити основні принципи тактики та особливості стратегії скіфського війська, дослідити питання здійснення забезпечення підготовки та ведення воєнних дій.

За скіфської доби відбувся перехід до масового використання заліза в Південно-Східній Європі. Із заліза та сталі виготовлялися основні види скіфського озброєння. Майстерність скіфських ремісників: металургів, ливарників, ковалів, зброярів забезпечила високі бойові якості зброї. Основні види озброєння, створені в скіфський час, у подальшому застосовувались протягом двох тисяч років, аж до раннього середньовіччя.

Військовій організації скіфів були притаманні тричленний поділ та побудова на родоплемінній основі. Скіфське царство складалося з басилій. Одна з них включала території царських скіфів і очолювалась верховним царем всієї Скіфії. На чолі двох інших стояли представники царського роду. Кожна басилія, в разі потреби, формувала своє з’єднання. Його склад визначався кількістю загонів, що виставлялись областями-архе та номами. Загони номів могли нараховувати від кількох сотень до 2-3 тис. воїнів. Загін підрозділявся на менші структурні компоненти, основу яких складали роди. Ці підрозділи, у свою чергу, формувалися із сімейно-родинних груп, що комплектувалися воїнами із числа найближчих родичів та друзів-побратимів. Разом з тим, слід зазначити, що у скіфів військо ще не набуло чіткої і уніфікованої структури.

Максимальні «мобілізаційні ресурси» Великої Скіфії в період її найбільшої могутності, з урахуванням військових контингентів підвладних племен, могли сягати 160–270 тис. воїнів. Протее дії скіфського війська більшого ніж 30 тис. у письмових джерелах не згадуються.

У скіфів отримали розвиток два роди війська: кіннота і піхота. Кіннота поділялась на важку та легку і була основним родом війська. Вона могла самостійно виконувати стратегічні завдання. Хоча в науці існує думка, що важка кіннота з’явилася лише в часи сарматів і парфян, сучасні археологічні данні дозволяють стверджувати, що цей рід війська використовувався вже у скіфський період.

Скіфське військо складалось з професійної частини (дружини) і ополчення. При незначних конфліктах перша діяла без участі ополчення. У разі серйозної потреби мобілізувалося все доросле чоловіче (частково жіноче) населення. За цих умов дружина ставала ядром війська. Певні військові контингенти скіфів виступали в ролі союзників та найманців грецьких і азіатських держав. Крім виконання звичайних бойових завдань, на них могли покладатись також специфічні: боротьба з морськими десантами, створення загороджувальних загонів, поліцейські функції та ін.

Аналіз виникнення і розвитку військової організації дозволяє запропонувати її періодизацію. I період (VII – VI ст. до н.е.) – зародження та становлення скіфського війська. Основні воєнно-політичні події, які тоді відбувалися: «здобуття Батьківщини» в Північному Причорномор’ї, переможні походи до Передньої Азії, Центральної Європи, відбиття персидської агресії. II період (V ст. до н.е.) – стабільності і розвитку. Завершується оформлення комплексу скіфського озброєння. Формується професійний компонент війська, виникають підрозділи важкої кінноти. Скіфська могутність забезпечує сталу воєнно-політичну обстановку в Південно-Східній Європі. III період (IV ст. до н.е.) – найвищого підйому. Тоді завершеного вигляду набула військова організація скіфів, установилася система прийомів і способів ведення бойових дій. На початку III ст. до н.е. Велика Скіфія, а разом з нею і її військова організація припиняє своє існування.

Підсумовуючи розглянуті в розділі питання слід зазначити, що саме в скіфський час на теренах Південно-Східної Європи відбуваються кардинальні зміни в озброєнні. На основі масового використання заліза створюється досконала зброя та захисні засоби. Це було передумовою виникнення та функціонування могутньої воєнної організації скіфів, яка стала стрижнем соціального устрою суспільства упродовж кількох століть. Вищеперераховані чинники стали запорукою воєнних успіхів скіфів та основою для розвитку їх воєнного мистецтва (В.М. Грицюк).