ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Дайте логічний аналіз простим категоричним силогізмам.

Для того щоб виконати це завдання, необхідно:

1. З'ясувати засновки та висновок ПКС. Якщо це по­трібно відновити ПКС у повному вигляді.

2. З'ясувати терміни ПКС (більший, менший, се­редній).

3. Знайти більший і менший засновки.

4. Записати ПКС.

5. Визначити логічну форму (схему) ПКС.

6. Визначити фігуру ПКС.

7. Визначити види суджень, які відповідають заснов­кам та висновку ПКС.

8. Перевірити правильність ПКС, використовуючи за­гальні правила.

Приклад. «Усі нерозумні люди мають підкорятися закону. Усі розумні люди мають підко­рятися закону. Отже...». Засновки — «Усі розумні люди мають підкорятися закону»; «Усі нерозумні люди мають підкорятися за­кону». Висновок — «Усі нерозумні люди є розумними». Спираючись на структуру судження, яке є висновком міркування, можна визначити крайні терміни ПКС: суб'єкт - «нерозумні люди», предикат — «розумні люди». Середній термін — «мають підкоря­тися закону». Запишемо міркування.

Усі нерозумні люди мають підкорятися закону.

Усі розумні люди мають підкорятися закону.

Отже, усі розумні люди є нерозумними.

Його логічна форма (схема) така.

Усі Р є М. Усі S є М. Отже, усі S є Р.

Це міркування побудоване за фігурою.

І засновки, і висновок міркування є загальностверджувальними судженнями.

Перевіримо правильність ПКС - порушено правило 2 щодо термінів: «Середній термін має бути розподіленим хоча б в одному засно­вку». У цьому випадку середній термін нерозподіле­ний у жодному засновку. Отже, наведене міркування є неправильним.

1. Усі, хто любить театр, відвідують театр часто. Ми ходимо до театру. Отже…

2. Усі книги є витворами людини. Деякі святині не є книгами. Отже…

3. Деякі міркування не є правильними. Деякі дум­ки не є міркуваннями. Отже…

4. Усі виховані люди – ввічливі. Деякі стримані люди — виховані. Отже…

5. Жодний слабкий духом не є сильним духом. Жодна віруюча людина не є слабкою духом. Отже…

6. Деякі свічки з воску. Усі свічки горять. Отже…

7. Жодна людина не може літати. Всі люди мо­жуть ходити. Отже…

8. Жодний монотеїзм не є політеїзмом. Будь-який монотеїзм є вірою в єдиного Бога. Отже…

9. Деякі реформи не були безуспішними. Будь – яка реформа є перетворенням. Отже…

10. Будь-яка революція є смутою. Будь-яка рево­люція руйнує. Отже

11. Кожна людна – коваль свого щастя. Кожна людина коваль свого нещастя. Отже…

 

Високий рівень.

1. Дайте логічний аналіз дедуктивним міркуван­ням, що містяться в наведених текстах.

1. «Ти кажеш, ми повинні вважати себе щасливими, бо ми не знаємо цього брехливого, мерзотного світу з його брехливими, мерзотними людьми. Мабуть, я од­на з нещасних, бо я є то знаю цей брехливий, мерзот­ний світ з його брехливими, мерзотними людьми» (Шолом Алейхем).

2. «Від багатства народжується пересичення, від пересичення — пиха» (Солон).

3. «Філософи стверджують, що вони шукають. От­же, вони ще не знайшли» (Тертулліан).

4. «Якщо боги існують, то вони живі істоти. Отже, вони повинні мати почуття. Якщо вони мають почут­тя, то повинні відчувати не тільки солодке, але й гір­ке. Будучи незадоволеним деякими відчуттями, бог буде здатний до сприйняття турботи, зміни до гіршо­го. Отже, він тлінний. Звідси випливає, що він — не бог!» (Карнеад).

5. «Сміятися - означає вибачати. Той, хто виба­чає - не сердиться» (В. О. Ключевський).

6. «Чи є щастя на світі? Ні. Якщо мета, яку ставить людина, не досягнута, якщо бажання не здійснене - людина нещаслива. Але якщо досягнуті — людина пересичена, настає неминуче розчарування і немину­че виникає питання: а що ж далі?» (А. Шопенгауер).

7. «Що з тобою не трапилося, воно визначено тобі на віці. Або царює неминуча доля і нездоланна зако­номірність, або милостиве провидіння, або безособо­вий сліпий випадок. Якщо царює неминуча доля, на­віщо ти намагаєшся протистояти їй? Якщо царює провидіння, милість якого можна заслужити, — будь гідним божественної допомоги. Якщо ж царює безла­дний випадок хаосу, маєш керівника в самому собі — свій дух» (Марк Аврелій).

 

Тема: Правдоподібні міркування.

План:

1.Поняття про правдоподібне міркування.

2.Індуктивні міркування та їхні різновиди.

3.Методи встановлення причинних зв’язків.

4.Правила побудови індуктивних міркувань.

5.Міркування за аналогією.

6.Помилки в правдоподібних міркуваннях.

 

1. Правдоподібне міркування - це міркування, в про якому між засновками та висновками не існує відношення логічного слідування, але наявне відношення смислового зв’язку. Зв'язок між засновками та висновком тут спирається на певні фактичні та психологічні причини. У зв'язку з цим в та­ких міркуваннях висновок не може випливати із за­сновків з логічною необхідністю. За допомогою правдоподібних міркувань можна отримати ймовірнісне знання. Висновки потребують подальшої перевірки.

Розрізняють різні види правдоподібних міркувань:

- індуктивні міркування;

- міркування за аналогією.

 

2. Індуктивне міркування - це правдоподібне міркування, в якому здійснюють перехід від знання про окремі предмети або частину предметів певного класу до загального знання про весь клас предметів. Індуктивне міркування, як і будь-яке міркування, складене із засновків і висновку. У засновках індуктивних мірку­вань міститься знання про окремі предмети або частини предметів, у висновку - знання про весь клас предметів.

Розрізняють декілька різновидів індуктивних мірку­вань:

- міркування за схемою «повна індукція»;

- міркування за схемою «неповна індукція».

Повна індукція - це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки в кожного предмета певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

Схема міркування «повна індукція» має такий вигляд:

Клас А складається з предметів а, а2... а„.

а належить ознака Р.

а2 належить ознака Р.

а„ належить ознака Р.

Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р.

Неповна індукція - на підставі наявності ознаки у частини пре­дметів певного класу роблять висновок про її ная­вність у всього класу предметів.

Розрізняють два головних види неповної індукції:

індукцію шляхом переліку (популярну індукцію);

індукцію шляхом відбору (наукову індукцію).

Популярна індукція - це індуктивне міркування, в якому шляхом переліку встановлюють наяв­ність ознаки у деяких предметів певного класу і на цій підставі роблять висновок про її наявність у всього класу предметів. Підставою висновку в популярній індукції є повторю­ваність одних і тих самих фактів за відсутності серед них суперечностей.

Наукова індукція - це індуктивне міркування, в якому висновок роблять на підставі відбору необ­хідних та виключення випадкових обставин. У науковій індукції висновок роблять на підставі встановлення того, що спостережувана ознака є сут­тєвою ознакою досліджуваних предметів. Простого перелічування тут недостатньо.

 

3. У зв'язку з цим важливе місце в науковій індукції по­сідають методи встановлення причинних зв'язків, або канони Мілля (Дж. Ст. Мілля (1806-1873). Канони Мілля - це методи, за допомогою яких стає можливим зробити висновки щодо причинного зв'язку між явищами.

Причинний зв'язок - це зв'язок двох або більше явищ, коли одне з них є причиною появи іншого. Явище, яке за певних обставин викликає інше, на­зивають причиною, а явище, породжуване причи­ною, називають наслідком.

Виокремлюють п'ять методів встановлення причин­них зв'язків:

метод єдиної схожості;

метод єдиної різниці;

об'єднаний метод схожості та різниці;

метод супровідних змін;

метод залишків.

Для того щоб застосувати метод єдиної схожості, необхідно зробити такі кроки:

1. Визначити всі випадки, де мало місце явище а, причина якого невідома.

2. Проаналізувати всі окремі випадки і виокремити всі обставини, пов'язані з появою явища а.

3. Винайти спільну для всіх випадків обставину. Саме вона і буде причиною виникнення явища а.

Необхідно відзначити, що обставина повинна бути єдиною. Якщо виявляють кілька обставин, то тоді бу­де невідомо, яка з них є причиною досліджуваного явища.

Схема міркування у цьому випадку така:

За умови А, В, С, D, але не Е має місце а.

За умови А, В, С, Е, але не D має місце а.

За умови А, В, Е, D, але не С має місце а.

За умови А, С, Е, D, але не В має місце а.

Отже, А, ймовірно, є причиною а.

Загальне правило методу єдиної схожості - якщо обставина А постійно передує появі явища а, натомість інші обставини змінюються, то вона, ймовірно, і є причиною цього явища.

Для того щоб застосувати метод єдиної різниці, необхідно зробити такі кроки:

І. Розглянути два випадки. У першому досліджуване явище настає. У другому - не настає.

2. Порівняти ці випадки і виявити обставини, які їм передували.

3. Виявити спільні обставини і обставину, яка відсут­ня у випадку, коли явище а не виникає. Саме вона і буде причиною його появи.

Схема міркування у цьому випадку буде такою:

За умови А, В, С, D має місце а.

За умови В, С, D, але не А, відсутнє а.

Отже, А, ймовірно, є причиною а.

Загальне правило методу єдиної різниці - якщо обставина А має місце тоді, коли виникає явище а, і зникає, коли цього явища немає, а усі інші обставини залишаються не­змінними, то обставина А, ймовірно, є причиною явища а.

Для підвищення надійності методів єдиної схожості та єдиної різниці був запропонований об'єднаний метод схожості та різниці. Для того щоб застосувати об'єднаний метод єдиної схожості та різниці, необхідно зробити такі кроки:

1.Розглянути певну множину в усьому відмінних і тільки за однієї обставини схожих випадків, в яких настає явище а.

2.Розглянути певну множину випадків, у яких явище а не настає і які відрізняються від попередньої мно­жини випадків тим, що в них відсутня спільна для цих випадків обставина.

Оскільки спочатку за наявності певної обставини до­сліджуване явище настає, а потім за її відсутності во­но не настає, то можна зробити висновок, що спільна для першої множини випадків обставина і є причи­ною появи цього явища.

Загальне правило об'єднаного методу схожості та різниці - якщо два чи більше ви­падків, коли виникає явище а, схожі лише за од­нією обставиною А, і водночас два чи більше випадків, коли явище а не виникає, відрізня­ються від попередніх лише тим, що в них відсу­тня обставина А, то вона, ймовірно, і є причи­ною явища а.

 

Для того щоб застосувати метод супровідних змін, необхідно зробити такі кроки:

1. Розглянути випадок, коли виникає явище а і з'ясувати обставини, які йому притаманні.

2. Змінити декілька разів одну з обставин і подивити­ся, чи змінюється явище а.

Якщо виявиться, що кожного разу, коли змінювалася ця обставина, змінювалося і явище а, тоді можна припустити, що саме вона є причиною виникнення цього явища.

Загальне правило методу супровідних змін - якщо зі зміною обставини А змінюєть­ся явище а, а інші обставини при цьому залиша­ються незмінними, то, ймовірно, що обставина А є причиною явища а.

Застереження. Метод супровідних змін застосо­вують лише в тих випадках, коли точно фіксують зміну причини та наслідку. Це можна зробити пере­важно у природничих та технічних науках. Щодо гу­манітарних дисциплін цей метод застосовують пере­важно при статистичних дослідженнях.

 

Метод залишків вважають найслабкішим з усіх відомих методів наукової індукції. Цей метод застосову­ють тоді, коли мають справу з складними обставина­ми, які викликають складні наслідки.

Алгоритм застосування цього методу такий. Припус­тимо, що складне явище ав зумовлене обставинами АВ. Відомо, що явище а виникає на підставі обстави­ни А. Отже, ймовірно, що явище в виникає на підста­ві обставини В.

Схема міркування у цьому випадку така

Складне явище ав зумовлене обставинами АВ.

Явище а виникає на підставі обставини А.

Отже, ймовірно, що явище в виникає на підставі об­ставини В.

Загальне правило методу залишків- якщо складні обставини зумовлюють складне явище і відомо, що частина обставин викликає певну частину цього явища, то ті обставини, що залишилися, викликають частину явища, що за­лишилася.

4. Правило 1. Необхідно якомога збільшувати кількість випадків, які розглядають при побудові індуктивних міркувань. Чим ширше їхнє коло, тим правдоподібнішим буде висновок.

Правило 2. Необхідно якомога збільшувати різно­манітність і різнотиповість випадків, на підставі яких будують індуктивне міркування.

Правило 3.Особливу увагу треба приділяти харак­теру зв'язків предметів та їхніх ознак, доведенню не випадковості спостережуваної регулярності. Вияв­лення причин, що породжують цю регулярність, дозволяє доповнити чисту індукцію фрагментами де­дуктивних міркувань і тим самим посилити її.

 

5. Міркування за аналогією - це міркування, у якому висновок про наявність ознаки у предмета роблять на підставі його подібності в суттєвих рисах до іншого предмета.

За характером ознаки, що переноситься, міркування за аналогією поділяються на:

Аналогія властивостей - це міркування за анало­гією, в якому об'єктом уподібнювання є два схо­жих предмети, а ознакою, що переноситься - властивості цих предметів.

Аналогія відношень - це міркування за аналогі­єю, у якому об'єктом уподібнювання є схожі від­ношення між предметами, а ознакою, що перено­ситься, - властивості цих відношень.

Правила побудови:

Правило 1. Повинно бути встановлено якомога більше спільних ознак у предметів, які порівнюються.

Правило 2. Ознаки, що е підставою аналогії, повинні бути суттєвими для предметів, що порівнюються.

Правило 3. Необхідно, щоб спільні ознаки предме­тів, які порівнюються, були якомога різноманітними.

Правило 4. Необхідно, щоб спільні ознаки предме­тів, які порівнюються, і ознаки, що переносяться з одного предмета на інший, були якомога однотиповішими.

 

6. Найпоширенішими логічними помилками в індуктивних міркуваннях є:

«Поспішне узагальнення» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях при уза­гальненні без достатніх на це підстав.

«Після цього, отже, з цієї причини» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях, коли просту послідовність подій приймають за їх­ній причинний зв'язок.

Ще один вид логічних помилок, пов'язаних з індукці­єю, полягає у підміні правдоподібності висновків, які отримують за допомогою індуктивних міркувань, їх­ньою вірогідністю.

«Хибна аналогія» - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник для захисту своєї точки зору застосовує аналогію, порівнюючи предмети, в яких практично відсутні спільні озна­ки.

Література

Основна:

Ивлев Ю. В. Логика. — М., 2008.

Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна). — К., 2004.

Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. —М., 2007.

Логика. Минск, 1997.

Хоменко 1. В. Логіка. — К., 2007.

Хоменко И. В. Логика. Теория и практика аргументации. — М., 2009.

Хоменко 1. В. Еристика. Теорія та практика суперечки. — К., 2007.

Додаткова:

Анисов А. М. Современная логика. — М., 2002.

Бочаров В. А., Маркин В. И. Основи логики. — М., 2005.

Брюшинкин В. Н. Логика. — М., 2001.

Войшвилло Е. К., Дегтярев М. Г. Логика. — М., 2001,

Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки. — К., 1997.

Ивин А. А. Логика. — М., 2004.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти