ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістика категорії роду іменників

Стилістичні функції морфологічних форм мови прийнято характеризувати за тими морфологічними категоріями, значеннями, які властиві словам певної частини мови. Іменники, наприклад, здебільшого витлумачуються стилістично за категоріями роду, числа і відмінка, іноді окремо розглядаються стилістичні функції власних і загальних іменників, стилістичні особливості варіантних форм певної іменникової лексеми і т. ін.

Іменники— слова самостійної частини мови, назви предметів, істот, явищ тощо. Порівняно зі словами всіх інших частин мови іменників незрівнянно більше в будь-якій мові.

У різних стилях мови категорія роду іменників виявляється неоднаково. Рід іменників української мови — одна з її визначальних морфологічних (ширше — граматичних), серед них і стилістичних ознак.

Немає жодного іменника у формі однини, який би не належав до певного роду. Виняток становлять лише іменники, яким властива тільки парадигма (система форм) множини: ворота, двері, вершки, нутрощі та ін.

В українській мові іменники стіл, берег чоловічого роду, іменники книга, осінь — жіночого, а поле, весілля — середнього. Пояснити належність іменників до певного роду можна лише загально, зсилаючись на внутрішні закони розвитку мови. Рід іменників у різних мовах не збігається. Наприклад, іменник дівчина (дівчинка) в українській мові є іменником жіночого роду, а іменник дівчина в німецькій мові належить до середнього роду; дитя, дитинчатко, дитинятко, дитятко — середнього роду, а дитина, дитинка, дитиночка — жіночого. Окремі іменники мають форми чоловічого і жіночого родів: учитель, співробітник, викладач, професор, лікар, аспірант, студент (чол. р.) і вчителька, співробітниця, викладачка, професорка, лікарка, студентка (жін. р.). В офіційно-діловому і науковому мовленні зазвичай вдаються до форм чоловічого роду, а в мовленні розмовно-побутовому зручніше й умотивованіше з погляду стилістичного приймаються форми жіночого роду. Крім того, ці іменники використовуються не з однаковою частотністю і стилістичною вмотивованістю. Наприклад, іменники викладачка, професорка, на відміну від викладач, професор, сприймається дещо менш офіційно й шанобливо, іменники інженер, шофер, директор, геній, педагог, піїт, вожак належать до чоловічого роду, не розрізняються за статевою ознакою (певною мірою через переважання чоловіків у цих професіях). З цим, однак, зовсім узгоджується родова сутність іменників педагог, лікар. Вони належать до чоловічого роду, хоча значно частіше в цій сфері діяльності працюють жінки. Немає статевого розрізнення в іменниках кінь і коник (зменшено-пестливе до кінь), коняка (зневажливе), а також у фразеологічних сполученнях слів: на білому коні в'їхати (про переможця); на коні бути (бути у вигідному становищі); хід конем (про рішучий захід, до якого вдаються у крайньому разі).

У мовленні переважно зі стилістичною метою вживаються іменники так званого спільного роду — слова і позначення осіб чоловічої і жіночої статі за характерами рисами їхньої поведінки: писака, кусака, читака, отіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, базіка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, дага, молодчага, волоцюга, ледацюга, жаднюга, сердяга, бродяга, добряга, скуп'яга, знайда, пройда, роззява, невидимка, плакса, рюмса, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, нездара, ненажера, потвори, заїка, каліка, нероба, ябеда, єхида, недоторка, листоноша та ін. Вони з однаковою стилістичною функцією вживаються на позначення осіб чоловічої і жіночої статі.

Іменники спільного роду можуть використовуватися і як іменники чоловічо-жіночого роду (вовчище), жіночого й середнього (дівчисько), а найчастіше вони одночасно є назвами чоловічого й жіночого (власне спільного) роду: Знадобився ще один постріл, перш ніж страшний вовчище висолопив язика (З газети); Господи, що те дівчище не натерпілося за свій вік (І. Франко); Чи у тебе встиду-сорому нема. Що тебе заблуда кожний обніма (Л. Первомайський); Іде молода листоноша... Із чорної Сумки на боці біліють газети й листи (В. Сосюра).

Більшість іменників спільного роду стилістично маркована, бо вони використовуються переважно в розмовно-побутовому й художньому, частково в публіцистичному стилях мови. Іменники спільного роду вкрай обмежено вживаються в офіційно-діловому і науковому мовленні.

Отже, категорія роду іменників стилістично важлива, в багатьох випадках нею привноситься в мовлення певна значеннєвість, своєрідна емоційність.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти