Лексикографія. Основні типи словників.

Лексикографія — розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників. Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо. Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію. ТЕОРЕТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, подача фразеологізмів). ПРАКТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ забезпечує навчання мови — як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні.

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНІ СЛОВНИКИ описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо. ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ — це словники слів. Вони дають інформацію про слова. Лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування. Лінгвістичні словники поділяють на одномовні ( тлумачні, діалектичні, історичні, етимологічні, орфографічні, іншомовних слів, синонімів, антонімів та ін.) й багатомовні (їх називають перекладними).

Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови.

Граматика - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови. Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну,яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну),яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну,що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну,яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із синхронічної граматики виокремлюють функціональну,яка вивчає функції граматичних одиниць.Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.Морфологія - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень.До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати, що морфологія — це граматика слова.

Синтаксис - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення.

Іншими словами, синтаксис — це граматика зв'язного мовлення.

Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. По-перше, граматичні значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу для кожної конкретної мови залежить від типу її будови.Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Щоправда, абстрактною є й лексика. Слово будинок позначає будь-який будинок незалежно від його форми, розміру, матеріалу, з якого він побудований тощо. Однак граматична абстракція є значно вищою від лексичної, так що факти лексичної абстракції здаються конкретними порівняно з граматичною абстракцією. Наприклад, слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики — різні одиниці, а для граматики — одне й те ж: іменники чоловічого роду в називному відмінку однини.Основні одиниці граматики— морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису. Але дехто вважає, що їх значно більше й серед них називає слово, словоформу, словосполучення, просте речення, складне речення, надфразну єдність навіть текст. Однак таке розуміння основних одиниць морфології та синтаксису не є коректним хоча б тому, що кожен мовний рівень повинен мати тільки одну основну одиницю.

Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними.

Граматичне значення - узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження.

Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев'яний — значення ознаки. Граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного: 1. Відношенням до слова і будови мови. Воно є обов'язковим (не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка тощо). Оскільки граматичне значення характерне для багатьох слів, то воно є значно частотнішим від лексичного. 2. Характером узагальнення. Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення — з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення. Саме тому на відміну від лексичних значень, кількість яких є неосяжною, граматичні значення кількісно обмежені й строго фіксовані. 3. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності.Якщо лексичне значення співвідноситься з об'єктивноюдійсністю, то граматичне значення може не співвідноситися з позамовним референтом. Наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка є тим же лісом, жіночого роду,обґрунтувати позамовними фактами неможливо.

4. Способом вираження.Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження.Граматичні значення бувають трьох типів: дериваційні, реляційні й модальні. ДЕРИВАЦІЙНІ ЗНАЧЕННЯ — це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними.РЕЛЯЦІЙНІ ЗНАЧЕННЯ є змінними. Вони в идозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін.МОДАЛЬНІ ЗНАЧЕННЯ виражають відношення людини до висловленої думки і до об'єктивного світу — ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо.

Морфема. Види морфем.

Морфема— мінімальна двостороння одиниця мови. Морфеми поділяються на сегментні й несегментні. Сегментні морфеми - морфеми, які виділяються шляхом сєгментування (членування) лінійної одиниці — слова. Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на корені й афікси. КОРІНЬ— сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового(лексичного) значення. Корінь обов'язково наявний у кожному слові, через що корені кількісно не обмежені.Слово може мати у своєму складі два і більше коренів: укр. водогін, англ. blackboard "дошка" (буквально "чорна дошка")АФІКС — службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення. Афікси мають лексико-граматичне (руч-к-a, ви-ручити), або власне граматичне, реляційне значення (рук-а, руки, рук-ою). Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і трансфікси. Префікс — афікс, який стоїть перед коренем. Наприклад: заїхати, в'їхати, при-їхати, виїхати.Постфікс— афікс, що стоїть після кореня. До постфіксівналежать суфікси і флексії (закінчення). Суфікс— афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням: баб-ус-я, знахар-к-а, поль-к-а.