|
Становлення міжнародної системи охорони суміжних прав
У 1934 р. Міжнародна конфедерація товариств авторів І композиторів підписала у гаду я Міжнародною федерацією виробників фонограм, відповідно до якої на наступній конференції з перегляду Бернської конвенції мали порушити питання про включення до Конвенції положення про охорону фонограм від недозволеного тиражування та виплату справедливої винагороди за передачу фонограм в ефір і використання їх у кінематографії. Питання про охорону прав виконавців було розглянуто в 1939 р. на сесії Міжнародної організації праці (МОП) у Самадені. Бюро Бернського союзу підготувало відповідні проекти, розглядові яких перешкодив початок Другої світової війни. Питання про охорону прав виконавців і виробників фонограм було знову порушене у 1948 р. на Брюссельській конференції з перегляду Бернської конвенції, проте спроби падати виконавцям і виробникам фонограм права, аналогічні правам авторів, не увінчалися успіхом. Різні комітети експертів свого часу підготували проекти конвенцій, що передбачали охорону Інтересів організацій ефірного мовлення: Римський протокол (1951), протокол, підготовлений під егідою МОП (1957), Монакський проект (1957), підготовлений групою експертів, яку скликали ВОІВі ЮНЕСКО. У 1960 р. у Гаазі Комітет експертів, скликаний ВОІБ, ЮНЕСКО та МОП, підготував проект конвенції, який взяли за основу на Дипломатичній конференції в Римі, де було погоджено остаточний текст Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римської конвенції) від 25 жовтня 1961 р. Існують також інші міжнародно-правові договори, що стосуються окремих видів суміжних прав: Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (1974); Договір ВОІВ про виконання і фонограми (1996). ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПАТЕНТНОГО ПРАВА 3.1. Періодизація Історії патентного права В історії патентного права виокремлюють три важливі періоди: • період привілеїв (XV—XVIII століття): суверен надавав мо • період національних патентів (1790-1883 роки): будь-який • період інтернаціоналізації (від 1883 року дотепер): охорона 2' 35 Перші привілеї Привілей є документом, за яким суверен надає особливе прано окремій особі. Привілеї могли містити різні права. Підстави для їх надання теж були різними. Найпершими привілеями, ідо їх надавали на використання нової техніки, могли користуватися як винахідники в сучасному розумінні, так і особи, які впроваджували техніку, вже нідому за рубежем. Суверен був зацікавлений у тому, щоб інновація допомагала скоро піти імпорт за рахунок розвитку внутрішнього виробництва. Венеціанська Республіка першою прийняла положення про цю форму привілеїв, «Парте Венеціана» (1474). Його оснонні принципи зберігають актуальність дотепер: «Владою теперішніх зборів виголошується рішення: кожний, хто в ньому місті розробить будь-який новий і такий, що містить творчу думку, пристрій... повинен подати про це заяву до міського управління, щойно цей пристрі й буде доведений до такої міри досконалості, що його можна буде створити та використати. ].їез зголи автора та дозволу його на будь-якій нашій території та в будь-якому місці всім іншим забороняється протягом 10 років створювати... за формою чи виглядом подібний пристрій. Якщо, незважаючи на це. будь-хто виготовить... то автор може вільно притягти його до відповідальності...»1. Вже в цьому положенні закладено принципи, на яких базуються сучасні патенти: корисність нових винаходів для держави, виключні права першого винахідника на обмежений період, покарання за порушення права. 3.3. Особливі привілеї королівської влади Англії Практика передачі технологій і створення нових виробництв була започаткована в Англії у XII ст., і до XIV ст. особливі привілеї королівська влада надавала окремим особам для захисту їх під час заснування нових виробництв за імпортованою технологією. Ця охорона набувала форми надання тому, хто впроваджує попу технологію, виключного права використовувати її на період, достатній для її налагодження та навчання інших користуватися нею. Виключне право було для нього щитом у важкі роки становлення та своєрідною компенсацією за впровадження у державі нового виробництва. Патентні грамоти.Тимчасові права посвідчували переважно патентні грамоти, що означає «відкриті листи*, які мали таку назиу тому, що печатка знаходилася з лицевого боку розгорнутого аркуша. Такі грамоти виконували функцію офіційного сповіщення громадськості про надані права. Задумана первісно для підтримки нових виробництв, ця система надання прав перетворилася на об'єкт зловживань з метою поповнення королівських доходів. У парламенті пролунали протести, королівська влада була змушена погодні ися на те, щоб кон-ф.іікіиз приводу патентів розглядали в судовому порядку. Справа «Сукнороби з ІпсвІча*.Під час судового розгляду справи «Сукнороби з Іпсвіча» було зазначено: «Та якщо хтось запровадив новий винахід у нове виробництво в королівстві з ризиком для свого життя і з витрачанням своїх коштів або запасів тощо чи хтось зробив будь-яке нове відкриття, то в цьому разі король із власної прихильності га милості для компенсації його коштів і зусиль може встановити, що тільки він матиме право користуватися ним виробництвом або торгівлею протягом певного часу, оскільки людям у королівстві ще не відомо про нього і вони не мають знань і майстерності для його використання. Проте, коли патент припинить дію, король не може надати його знову*1. Положення про монополії.Зловживання з приводу надання особливих приймали місце до 1628 р., коли було прийнято Положення про монополії. Воно оголосило недійсними всі монополії, винятки і надання прав, окрім «усіх патентних грамот і привілеїв строком на 14 або менше років, які будуть надані пізніше, на виключне виробництво або створення нових виробництв у цьому королівстві справжньому та першому винахіднику цих виробництв, якими не мають права користуватися інші особи па час дії таких патентних грамот і надання прав*'. Надання прав виключно на процесуальних умовах.Система привілеїв розпивалася в Англії завдяки діяльності судів у напрямку системи надання прав, грунтованої виключно на процесуальних умовах. Деякі з них, наприклад надання детального опису, який вимагали з 1711 р., були провісниками сучасних патентів.
1 Крапец В. От идеи до конвейєра. - М.: Прогресе. 1976. - С. 57. 1 Введенії є в ивтеллектуальную собственность. - ВОИС, 199Й. - С. 18. ' Там само. Національні патенти Перші патентні закони.СІІІЛ (1790) і Франція (1791) майже одночасно прийняли закони про видачу патентів усім винахідникам, за дотримання певних об'єктивних умов. Ст. 1 французького закону відзначала: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора, внаслідок нього закон мас гарантувати йому всебічне і повне користування ним відповідно до умов і на строк, який буде встановленні! далі*1. Законодавець опікувався і національними інтересами. Так. прийнята в 1793 р. поправка до закону СШ А дозволяла надавати патенти лише громадянам цієї країни, а у Франції особу, яка впроваджувала зарубіжну техніку, прирівнювали до справжнього винахідника. Винахідник, який одержував патент за рубежем, одержавши його до того у Франції, втрачав право користуватися останнім. Нова патентна система.Нова патентна система набула поширення на початку XIX ст. в результаті застосування французького прана у країнах, завойованих Наполеоном. Проте в монархічних державах, які збереглися або були відмовлені після 1815 р., принцип привілеїв зберігся, хоча на практиці право на патент визнавали скрізь. З поширенням промислової революції на інші країни відбулося стрімке зростання кількості патентів. Якщо в 1815—1820 роках СІЛА, Франція та Британія разом видавали понад 100 патентів нарік, то в 1850-1854 роках кожна з цих країн щорічно видавала понад 1000 патентів. Відбулися і якісні вдосконалення. Тих, хто просто ввозив техніку, перестали розглядати як винахідників, було розроблено концепцію новизни, переглянуто і в ряді випадків спрощено формальні вимоги. Майже скрізь, за винятком СШЛ, де експертизу ввели гі 1836 р„ переважала реєстраційна система. Хоча іноземці, як правило, мали право одержувати місцеві патенти, патентування одного й того самого винаходу в ряді країн залишалося ще рідкістю, переважно за відсутності необхідності або через складність процедури. Патенти та міжнародна торгівля.За таких умов патенти сприймали як перешкоду на шляху міжнародної торгівлі. У державах -членах Митного союзу німецьких держав до заснування об'єдна- Ввеление в интеллектуальную гобственность. - ВОІ1С, 1998. -- С. 18-19. ної імперії у XIX ст. патентоволоділець втрачав своє прано перешкоджати імпорту товарів, що підпадали під його патент, якщо їх було виготовлена в іншій країні - члені Митного союзу. Здавалося, з розвитком торгівлі патентну систему скасують разом із митними бар'єрами. ] Іроте винахідники та промисловці плекали ідею міжнародної охорони винаходів. Так, під час Всесвітньої промислової виставки 1873 р. у Відні Патентний конгрес представив різні пропозиції щодо цього. Тогочасна економічна криза не сприяла утвердженню ідей вільної торгівлі та відмови від патентів. Під час всесвітньої виставки у Парижі міжнародний конгрес розпочав підготовку рішення про міжнародну охорону промислової власності. Врешті-решт 20 березня 1883 р. на дипломатичній конференції в Парижі була підписана конвенція, що заснувала Союз з охорони Промислової власності. |
|
|