Паризька конвенція про охорону промислової власності (Паризька конвенція)

Загальні положення.Паризька конвенція про охорону про­мислової власності прийнята на Дипломатичній конференції у Парижі 1883 р., а доповнена Мадридським протоколом 1891 р. Конвенцію неодноразово переглядали (Брюссель, 1900 р.; Вашинг­тон, 1911 р.; Гаага, 1925 р.; Лондон, 1934 р.; Лісабон, 1958 р.; Сток­гольм, 1967 і 1979 роки).

Головна мета Паризької конвенції - утворення Союзу охорони промислової власності (Паризького союзу) і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання правової охорони таким об'єк­там промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найме-

¹ Див.: Підопригора О. Право промислової власності в новому Цивільно­му кодексі України // Інтелектуальний капітал. - 2003. - № 3. - С. 14.

нування, зазначення походження або найменування місця поход­ження товарів, а також запобігання недобросовісній конкуренції.

Конвенція спрямована на максимальне спрощення процедури надання міжнародної правової охорони об'єктам промислової власності за заявками, поданими у країнах-учасницях.

Україна є членом Паризької конвенції з 25 грудня 1991 р.

Принцип національного режиму.Принцип національного ре­жиму щодо охорони промислової власності означає, що кожна краї­на - учасниця Паризької конвенції повинна надавати таку саму охо­рону громадянам інших країн-членів, яку вона надає своїм грома­дянам. Такий самий національний режим надають громадянам країн, які не є членами Паризької конвенції, якщо вони прожива­ють у країні-члені або мають промислове чи торговельне підприєм­ство в цій країні. Проте жодні вимоги, пов'язані з місцем прожи­вання або наявністю підприємства у країні, де запитують охорону, не можуть бути для громадян країн-членів умовою одержання вигід від користування правами промислової власності.

Згідно зі ст. 2 (1) Паризької конвенції національний режим засто­совують до всіх переваг, які різні національні законодавства надають громадянам своїх країн. Це означає, що національне законодавство слід застосовувати до громадян певної країни - члена таким самим чином, яким його застосовують до громадян Інших держав-членів.

Право пріоритету.Положення щодо права пріоритету містить ст. 4 Конвенції. Право пріоритету означає, що на основі звичай­ної заявки на право промислової власності, поданої заявником в одній із країн-членів, той самий заявник (або його правонаступ­ник) може протягом певного часу (6 або 12 місяців) запитувати охорону у всіх інших державах-членах. Ці пізніші заявки згодом розглядатимуть так, нібито їх було подано в той самий день, що й першу (або більш ранню) заявку. Тобто пізніші заявки мають ста­тус пріоритетних щодо заявок інших людей, які стосуються того самого винаходу та подані після дати подання першої заявки. Вони мають також статус пріоритетних щодо всіх дій, вчинених після Цієї дати, які в іншому разі були б спроможні позбавити юридич­ної сили права заявника або патентоздатність його винаходу.

Право пріоритету дає заявникові, який бажає одержати охо­рону в кількох країнах, великі практичні переваги. Від заявника не вимагають, щоб він подавав всі заявки одночасно, оскільки в його розпорядженні є 6 або 12 місяців, щоб вирішити, у яких краї­нах запитувати охорону.

Право пріоритету може базуватися тільки на першій заявці на об'єкт промислової власності. Це означає, що не можна за пер-

шою заявкою подавати другу, можливо, поліпшену заявку, а потім використовувати останню як основу пріоритету. Адже не можна допустити нескінченний ланцюг ггочергових домагань пріорите­ту на один і той самий об'єкт, оскільки, по суті, не могло б значно продовжити строк охорони цього об'єкта.

Ст. Л А(1) Паризької конвенції визнає, що правом пріоритету може скористатися і правонаступник першого заявника. Право пріоритету можна передавати правонаступнику без одночасної передачі самої першої заявки. Це дозволяє також передавати пра­во пріоритету різним способом у різних країнах, що на практиці зустрічається досить часто.

Для патентів на винаходи І корисні моделі пріоритетний пері­од становить 12 місяців, для промислових зразків - б місяців.

Принцип незалежності патентів.Зазначений принцип озна-час, що видача патенту на новий винахід в одній країні не зобов'я­зує жодну іншу країну-члена видавати патент на той самий ви­нахід. Не можна також відмовити у видачі патенту па винахід, визнати патент недійсним, припинити його дію в будь-якій країні-члені лише на тій підставі, що в якійсь країні було відмовлено у видачі патенту на той самий винахід, визнано його недійсним, він більше не підтримується або припинено його дію. Тобто доля пев­ного патенту на винахід в одній країні жодним чином не впливає на долю аналогічного патенту в іншій країні.

Право винахідника на ім'я.Відповідно до ст. 4 Сег Паризької конвенції винахідник має право бути згаданим у патенті на ви­нахід. У національних законодавствах це положення реалізуєть­ся по-різному.

Видача примусових ліцензій.Паризька конвенція забезпечує можливість прийняття країнами-членами законодавчих поло­жені., що передбачають видачу примусових ліцензій. Мстою при­мусових ліцензій є запобігання зловживанням, які можливі прИ здійсненні ниключних прав на винахід, наприклад невикористан­ню або недостатньому використанню.

Тимчасова охорона патентоздатних винаходів, корисних моделей, промислових зразків.Згідно зі ст. 11 Паризької кон­венції країни-члени зобов'язані відповідно до свого внутрішнього законодавства забезпечувати тимчасову охорону патентоздатних винаходів, корисних моделей, промислових зразків, експонова­них на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках, які проводять на території будь-якої країни-члена.