- шлункова диспепсія (відчуття неприємного присмаку у роті, переповнення шлунка – тяжкість і дискомфорт у надчеревній ділянці після їжі, печія, нудота, блювання);

- кишкова диспепсія (нестійкість випорожнень – пронос або закреп, метеоризм, бурчання і переливання в животі):

- втрата апетиту та схуднення.

Порушення моторної функції органів травлення

Синдроми порушення моторної функції стравоходу:

- дисфагія - утруднення проходження харчової грудки по стравоходу;

- регургітація – закид харчової грудки в ротову порожнину або носоглотку;

- печія - ,пекучий загрудинний дискомфорт, що виникає при порушенні моторної функції нижньої третини стравоходу та його нижнього сфінктера;

Сидроми порушення моторної функції шлунка:

- прискорення або уповільнення спорожнювання шлунка;

- шлункова диспепсія,

- гастростаз, блювота,

- нудота,

Синдроми порушення моторної функції тонкої кишки – діарея

Синдроми порушення моторної функції товстої кишки – закріп

Синдроми порушення моторної функції (дискінезія) жовчного міхура та жовчовивідних шляхів

Синдром порушення травлення та всмоктування (мальдігестія та мальабсорбція)

- порушення внутрішньопорожнинного переварювання білків та жирів;

- порушення всмоктування вітаміну В12 та іонізованого заліза;

- вторинні порушення всмоктування жиророзчинних вітамінів та водорозчинніх вітамінів, електролітів;

- порушення пристінкового травлення вуглеводів;

- пошкодження внутрішньоклітинного транспорту основних класів харчових речовин;

- порушення відтоку лімфи із лімфотичних колекторів тонкої кишки;

Клінічні прояви мальдігестії та мальабсорбції (діарея, метеоризм, зниження маси тіла, анемія, полівітамінна недостатність, електролітні порушення)

Симптоми та синдроми ураження печінки:

- гепатомегалія (збільшення печінки);

- гепато-лієнельний синдром (збільшення печінки в сполученні із збільшенням селезінки);

- жовтяниця - забарвлення слизових оболонок та склер в жовтий кольор, обумовлений дисбалансом між утворюванням та виведенням білірубіну;

- портальна гіпертензія – підвищення тиску в басейні воротної вени;

- асцит – накопичення рідини в черевній порожнині;

- печінкова недостатність – порушення основних функцій печінки;

Анемічний синдром

- виникає при порушенні всмоктування вітаміну В12 та заліза (хронічний гастрит, виразкова хвороба, синдром мальабсорбції та мальдігестії, цироз печінки)

Астено-вегетативний синдром

- характеризується слабкістю, підвищеною стомлюваністю, порушенням сну, зниженням працездатності, головним болем. Спостерігаються перепади артеріального тиску, тахі- або брадикардія, гіпергідроз, червоний дермографізм, порушення нейроендокринної функції. Характерний для всіх гастроентерологічних захворювань

Астено-невротичний синдром

- характеризується психоемоційною лабільністю, дратівливістю, нервозністю, іпохондрією, замкнутістю, апатією, депресією, різким схудненням. Поява цього синдрому свідчить про прогресування симптоматики соматичного захворювання. Характерний для всіх гастроентерологічних захворювань.

Геморагічний синдром

- пов'язаний з виразковими процесами на слизових оболонках травного тракту, а також бутиоднією із ознак печінкової недостатності. Клінічні прояви бувають від мікро- до масивних кровотеч (носові, шлунково-кишкові – блювання кров’янистими масами («кавова гуща», heamothemesis) та дьогтеподібні випорожнення (melena) або з варикозно розширених вен стравоходу, шлунку та гемороїдальних). Лабораторні ознаки: зменшення кількості і зміна функціональних властивостей тромбоцитів, зменшення вмісту чинників згортання крові (ІІ. VI, VII).

Запальний синдром

- виявляється у вигляді езофагіту, гастриту, дуоденіту, ентериту, коліту з відповідними клінічними, об’єктивними, лабораторними та інструментальними виявами, що залежать від локалізації патологічного процесу.

Синдром порушення секреторної функції шлунка:

виявляється у вигляді гіпо- або гіперсекреції шлунка.

До тривожних симптомів відноситься так званий «гострий живіт». Терміном «гострий живіт» позначають клінічний симптомокомплекс, що розвивається при ушкодженнях і гострих захворюваннях черевної порожнини.

Завданням первинної діагностики, яке зазвичай проводиться поза стаціонаром (вдома або в поліклініці), є розпізнавання небезпечної ситуації.

Слід пам'ятати, що „гострий живіт” не є діагнозом, а є показанням до термінової госпіталізації.

Причини болю в животі

ПРАВЕ ПІДРЕБЕР'Я

I. Легені й грудна клітка: 1. Правобічна нижньодолева пневмонія

2. Переломи правих нижніх ребер

3. Емболія легеневої артерії й інфаркт легені

II. Печінка: 1. Гострий гепатит (будь-якої етіології)

2. Гепатомегалія (будь-якої етіології)

3. Секвестрационный криз із депонуванням крові в печінці (серпоподібноклітинна анемія)

4. Пухлини печінки (доброякісні й злоякісні)

5. Абсцес печінки

6. Травма печінки

III. Жовчні шляхи: 1. Гострий холецистит і жовчна колька

2. Хронічний холецистит

3. Дискинезія жовчних шляхів

4. Калькульозний панкреатит

IV. Шлунок: 1. Загострення виразкової хвороби шлунка

2. Гастрит

3. Гостре розширення шлунка

4. Прободна виразка шлунка

V. Дванадцятипала кишка: 1. Загострення виразкової хвороби дванадцятипалої кишки

2. Прободна виразка дванадцятипалої кишки

VI. Підшлункова залоза: 1. Гострий панкреатит (біль і в правому, і в лівому підребер'ї)

2.Рак голівки підшлункової залози

VII. Нирки: 1. Пієлонефрит (болісність у реберно-хребетному куті)

2. Ниркова колька

VIII. Серце: 1. Стенокардія й інфаркт міокарда

2. Перикардит

IX. Кишечник: 1. Ретроцекальный апендицит

X. Інші причини: 1. Лишай, що оперізує

2.Піддіафрагмальний абсцес

ЕПІГАСТРАЛЬНА ДІЛЯНКА

I. Серце: 1. Стенокардія й інфаркт міокарда

2. Перикардит

II. Стравохід, шлунок і кишечник: 1. Езофагіт

2. Гастрит

3. Виразкова хвороба шлунка й дванадцятипалої кишки

4. Грижа стравохідного отвору діафрагми і її ускладнення

5. Перфорація стравоходу

6. Ахалазія кардії

III. Підшлункова залоза: 1. Гострий панкреатит

2. Пухлини підшлункової залози

IV. Інші причини: 1. Перелом грудини.

2. Синдром Тітце (реберний хондрит)

ЛІВЕ ПІДРЕБЕР'Я

I. Легені й грудна клітка: 1 Лівобічна нижньодолева пневмонія

2. Переломи лівих нижніх ребер

II. Селезінка: 1. Спленомегалія (будь-якої етіології)

2. Травма селезінки

3. Абсцес селезінки

4. Аневризма селезінкової артерії

III. Шлунок: 1. Пухлини шлунка (доброякісні й злоякісні)

2. Гастрит

3. Загострення виразкової хвороби шлунка

4. Прободна виразка шлунка

IV. Підшлункова залоза: 1. Гострий панкреатит (біль і в правому, і в лівому підребер'ї)

2. Рак хвоста підшлункової залози

3. Кіста підшлункової залози

V. Нирки: 1. Пієлонефрит

2. Ниркова колька

VI. Серце: 1. Стенокардія й інфаркт міокарда

VII. Кишечник: 1.Пухлини ободової кишки в ділянці лівого вигину

ПУПКОВА ДІЛЯНКА

I. Підшлункова залоза: 1. Панкреатит

2. Пухлини підшлункової залози (доброякісні й злоякісні)

II. Кишечник: 1. Механічна непрохідність кишечнику

2. Апендицит (рання стадія)

3. Тромбоз і емболія судин брижі, інфаркт кишечнику (рання стадія)

4. Защемлення пахової грижі

5. Пупкова грижа

6. Аневризма черевної аорти, що розшарується, розрив аневризми

7. Дивертикуліт (тонкої й товстої кишки)

8. Гастроентерит

9. Заворот великого сальника

III. Інші причини: 1. Уремія й інші порушення метаболізму

2. Лейкоз

3. Болючий криз (серпоподібноклітинна анемія)

ПРАВА КЛУБОВА ДІЛЯНКА

I. Кишечник: 1. Гострий апендицит

2. Гострий мезаденит

3. Защемлення пахової грижі

4. Грижа півмісячної (спигелієвої) лінії

5. Ілеїт (хвороба Крона)

6 Прорив сліпої кишки (новотвір, сторонній предмет, дивертикулит)

7. Запалення дивертикулу Меккеля

8. Тифлит (при нейтропении)

9. Дивертикулит сигмоподібної кишки (при долихосигмі)

10. Прободна виразка шлунка або дванадцятипалої кишки

11. Пельвіоректальний парапроктит

II. Нирки: 1.Пієлонефрит

2. Ниркова колька

III. Жіночі статеві органи: 1. Гострий сальпінгит, піосальпинкс, піовар

2. Позаматкова вагітність

3. Перекрут ніжки кісти яєчника

4. Ендометриоз

5. Овуляторні болі

IV. Судини: 1. Аневризма клубової артерії

V. Інші причини: 1. Псоас-абсцес

2. Гематома піхви прямого м'яза живота

ЛІВА КЛУБОВА ДІЛЯНКА

I. Кишечник: 1. Дивертикулит сигмоподібної кишки

2. Прорив спадної ободової кишки (новоутворення, сторонній предмет)

3. Защемлення пахової грижі

4. Грижа півмісячної (спигелієвої) лінії

5. Пельвіоректальний парапроктит

II. Жіночі статеві органи: 1. Гострий сальпінгит, піосальпинкс, піовар

2. Позаматкова вагітність

3. Перекрут ніжки кісти яєчника

3. Ендометриоз

III. Нирки: 1. Пієлонефрит

2. Ниркова колька

IV. Інші причини: 1. Псоас-абсцес

2. Розрив аневризми черевної аорти

3. Гематома піхви прямого м'яза живота

4. Заворот жирового підвіска товстої кишки

5. Аневризма клубової артерії

Причиною болів у черевній порожнині є одна з трьох великих нозологічних груп:

· захворювання органів черевної порожнини (у тому числі й гострі, що потребують термінового хірургічного втручання, власно і являються проявами «гострого живота»);

· болі, що іррадіюють при захворюваннях, які локалізуються поза черевною порожниною (це так званий псевдоабдомінальний синдром - ПАС) – симптомокомплекс, що включає прояву, яка нагадує клінічну картину «гострого живота», але формується патологією інших органів – серце, легені, плевра, ендокринні органи, інтоксикації, деякі форми отруєнь і ін.);

· системні захворювання

Враховуючи те, що в цю групу захворювань входять ті, що вимагають хірургічного лікування, симптом болю завжди буде розглядатися, як ургентний, принаймні, доти, поки не буде виключена або підтверджена гостра хірургічна патологія, тобто «гострий живіт».

Диференціальна діагностика болів у черевній порожнині розпочинається із збору анамнезу.

АНАМНЕЗ

Розпит починають із з'ясування обставин виникнення болю:

А. Локалізація болю.

Виникнення болю в проекції ураженого органа обумовлено подразненням париєтальної очеревини (наприклад, при гострому холециститі й апендициті). Тому в першу чергу варто припустити захворювання тих органів, які розташовані в безпосередній близькості від вогнища болю. Захворювання органів позаочеревинного простору (нирок, підшлункової залози) звичайно супроводжуються болем у спині або в боці, але нерідко викликають і гострий біль у животі, збиваючи лікаря з пантелику. Захворювання органів, що не контактують із париєтальною очеревиною, а також незапальні захворювання органів черевної порожнини (наприклад, початкова стадія механічної тонкокишкової непрохідності) супроводжуються розлитим болем без чіткої локалізації. Захворювання органів, розташованих у безпосередній близькості друг від друга, часто дають настільки подібну клінічну картину, що диференціальний діагноз складний і для досвідченого лікаря.

Б. Іррадіація болю.

важлива діагностична ознака, що доповнює клінічну картину. При ураженні органів піддіафрагмального простору (розрив селезінки, гемоперитонеум, абсцес) біль іррадіює у надплеччя й бічну поверхню шиї на боці поразки, оскільки діафрагма інервується IV шийним спинномозковим нервом. При жовчній кольці біль, як правило, охоплює праве підребер'я й іррадіює у праве плече й під праву лопатку. Біль при панкреатиті звичайно іррадіює у спину, її часто називають що оперізує. Біль при нирковій кольці, як правило, починається в боці, іррадіює у пах по ходу сечоводу й супроводжується прискореним і болісним сечовипусканням.

В. Характер болю.

Біль у животі може бути постійний або переймоподібний (колька).

1. Постійний біль може підсилюватися й слабшати, але не проходить повністю й не виникає у вигляді нападів. Постійний біль характерний для запальних і пухлинних захворювань внутрішніх органів. Біль, що виникає при гострому холециститі, багато хто ототожнюють із жовчною колькою. Це невірно – при гострому холециститі біль постійна й неослабна.

2. Переймоподібний біль звичайно виникає при обструкції порожнього органа (кишкова непрохідність, сечокам’яна хвороба) або при підвищенні тиску в просвіті органа внаслідок інших причин (посилена перистальтика після розв’язання паралітичної кишкової непрохідності, гастроентерит). Варто пам'ятати, що деякі захворювання починаються з переймоподібного болю, що потім стає постійним (кишкова непрохідність, що ускладнилася інфарктом кишечнику).

Г. Тривалість болю.

Епізодичні короткочасні болі, що не супроводжуються іншими клінічними симптомами й змінами лабораторних показників, рідко бувають наслідком серйозного захворювання. Навпроти, тривалі постійні або нападоподібні болі майже завжди свідчать про патологічний процес. При більшості хірургічних захворювань біль триває від декількох годин до декількох діб. Болі, що тривають місяцями, звичайно не небезпечні. Термінова госпіталізація потрібна тільки в тому випадку, якщо на їхньому тлі відбулося різке погіршення стану (класичний приклад – прорив виразки дванадцятипалої кишки). Якщо хворий пред'являє скарги на болі в животі, що тривають роками, варто запідозрити симуляцію або психічний розлад, оцінити соціально-побутові умови життя хворого.

Д. Інтенсивність болю.

Як правило, чим важче хірургічне захворювання, тим сильніший біль, яким воно супроводжується. Біль, що виникає при влученні вмісту ЖКТ у черевну порожнину, буває настільки сильним, що змушує звертатися до лікаря навіть самих терплячих хворих. Майже всі хворі інтуїтивно вірно оцінюють власний стан й інтенсивність болю. Тому не слід ігнорувати скарги на болісні відчуття, що знову з'явилися, у животі навіть у зовні здорової людини.

Є. Виникнення болю.

При деяких хірургічних захворюваннях (перфорація порожнього органа, тромбоемболія артерії, перекрут органа, що добре кровопостачається) гострий біль у животі з'являється раптово, часто на тлі гарного самопочуття. Стан погіршується стрімко. Хворий охоче й детально описує обставини виникнення болю. При інших захворюваннях – апендициті, дивертикулиті, механічної кишкової непрохідності – болісні відчуття розвиваються не так швидко, однак через кілька годин біль може стати дуже сильною.

Ж. Блювота.

Деякі захворювання завжди супроводжуються стійкою блювотою, при інших вона буває рідко або відсутня. Часта блювота характерна для початкової стадії гострого панкреатиту й гострого холециститу. При механічній кишковій непрохідності частота й інтенсивність блювоти залежать від локалізації обструкції: чим вона вище, тим частіше блювота. Блювота з каловим запахом указує на товстокишкову непрохідність або шлунково-ободовий свищ. Відсутність у блювотних масах жовчі означає обструкцію ЖКТ проксимальніше фатерова соска.

З. Інші дані:

1. Вік і стать хворого

мають істотне значення для діагнозу, оскільки деякі захворювання зустрічаються в певному віці. Наприклад, інвагінація кишечнику звичайно зустрічається в дітей до 2 років; апендицит – у хворих не старше 50 років. Холециститом частіше хворіють молоді жінки. У той же час не можна забувати про можливі виключення із цих правил.

2. Лікарський анамнез:

а. Деякі лікарські й наркотичні засоби можуть провокувати загострення хірургічних захворювань органів черевної порожнини. При гострому болі в животі, що виник на тлі прийому кортикостероїдів або НПЗЗ, варто запідозрити перфоративну виразку. Алкоголь, тиазидні діуретики, пентамідин і азатіоприн іноді сприяють розвитку панкреатиту. Сульфаніламіди й барбітурати можуть викликати напад гострої перемежованої порфирії.

б. Лікарські засоби, що полегшують біль. При виразковій хворобі й рефлюкс-езофагиті прийом антацидних засобів знижує інтенсивність болю. При перитониті зменшити біль препаратами з «домашньої аптечки» практично неможливо.

2. Перенесені захворювання.

Для диференціального діагнозу важливо з'ясувати, чи є даний болючий напад повторним або виник уперше. Наприклад, для жовчнокам'яної хвороби й хронічного панкреатиту характерні повторні болючі напади. При частих госпиталізаціях із приводу однотипних болів без видимої причини варто запідозрити симуляцію. Обов'язково з'ясовують, які операції переніс хворий. Істотне значення має гінекологічний анамнез. Запальні захворювання матки й придатків часто носять рецидивуючий характер. У жінок, що перенесли позаматкову вагітність, високий ризик її повторення. Під час екстирпації матки могла бути проведена апендектомія.

ФІЗИКАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Фізикальне дослідження проводять ретельно й послідовно. Анамнез і результати фізикального дослідження дають 60% інформації, необхідної для правильного діагнозу; дані лабораторних досліджень – лише 10-15% такої інформації.

А.Загальний стан і основні фізіологічні показники:

1. Зовнішній вигляд хворого

дозволяє приблизно оцінити тяжкість захворювання. Уважно подивитеся на хворого – чи дійсно він страждає або ж з комфортом розташувався в постелі, дивиться телевізор, розмовляє по телефону. Якщо під час пальпації живота хворий скаржиться на біль жартуючи й посміхаючись – наявність гострого хірургічного захворювання малоймовірна.

2. Поза, що хворий приймає для ослаблення болісних відчуттів, –

теж важлива діагностична ознака. При панкреатиті хворий прагне прийняти «позу ембріона» – спина зігнута, коліна й стегна приведені до живота. У такім положенні біль слабшає, оскільки розслаблюються поперекові м'язи, зачеплені запальним процесом. При ретроцекальному апендициті хворі іноді згинають праву ногу в тазостегновому й колінному суглобах: це зменшує тиск правого поперекового м'яза на розпалений апендикс. При розлитому перитониті будь-якої етіології хворі лежать нерухомо, оскільки найменший рух підсилює біль.

3. Тахікардія

при гострому болі в животі буває обумовлена лихоманкою й зневоднюванням. У людей похилого віку, що страждають серцево-судинними захворюваннями й приймають β-адреноблокатори, тахікардії може не бути. Її відсутність у жодному разі не виключає важке захворювання органів черевної порожнини. Збільшення ЧСС у ході обстеження (якщо немає зневоднювання) – ознака погіршення стану.

4. Тахіпное,причиною якого при болях в животі є

зменшення дихального об’єму. Поверхневе дихання дозволяє підтримати на належному рівні хвилинний об’єм подиху. Тахіпное й респіраторний алкалоз нерідко передують метаболічному ацидозу, що виникає при сепсисі.

5. Лихоманка

характерна для багатьох запальних процесів у черевній порожнині. Температуру тіла вимірюють у прямій кишці або в пахвових ямках. Вимір температури в порожнині рота припустимий, але менш надійний. На ранній стадії багатьох важких захворювань органів черевної порожнини (наприклад, холецистит, апендицит) лихоманки немає. Якщо у хворого з підозрою на холецистит або апендицит у перші кілька годин захворювання температура піднімається до 39-40°C, діагноз варто переглянути. Сполучення високої лихоманки (39,5-40,5°C) з болем у животі має місце тільки при бактеріальному перитоніті й абсцесах черевної порожнини. Озноби в сполученні з високою лихоманкою характерні для бактеріемії; у цьому випадку беруть кров для посіву й призначають антибіотики широкого спектра дії, не чекаючи остаточного діагнозу. Потрібно з'ясувати, чи не приймав хворий жарознижуючі засоби, які маскують лихоманку. У збезводнених і літніх хворих температурна реакція на запалення теж може бути відсутньою. Гіпотермія при сепсисі – прогностично несприятлива ознака.

Б. Дослідження живота.

Ігнорування болісних відчуттів може розсердити хворого, утруднити спілкування з ним і в остаточному підсумку ускладнити первинний огляд і наступне спостереження. Особливо обережним треба бути при обстеженні дітей. Усіх хворих із болем у животі можна умовно розділити на дві групи:

- у хворих першої групи є клінічна картина гострого живота й виразні симптоми подразнення очеревини. Якщо інші результати обстеження підтверджують діагноз (наприклад, вільний газ у черевній порожнині на оглядовій рентгенограмі при перфоративній виразці шлунка), необхідно термінове хірургічне втручання;

- до другої групи відносять хворих, чий стан вимагає госпіталізації для уточнення діагнозу й наступного хірургічного втручання (приклад: біль у правому підребер'ї – жовчнокам'яна хвороба, підтверджена УЗД, – операція протягом 24-48 годин після надходження в клініку). Основна мета первинного физикального дослідження – установити, до якої групи відноситься даний хворий.

Дослідження живота проводять у певній послідовності.

1. Починають із огляду. Оцінюють загальний стан і позу хворого. При огляді живота звертають увагу на наступні ознаки:

а. Фляки та їхня локалізація. При виявленні післяопераційних фляків у хворого зі переймоподібним болем у животі варто запідозрити спайкову кишкову непрохідність. По розташуванню рубця можна зробити висновок про характер перенесеної операції й тим самим прискорити диференціальний діагноз.

б. Здуття живота. Оцінюють ступінь здуття живота: як правило, чим дистальніше обструкція кишечнику, тим сильніше роздутий живіт. При високій кишковій непрохідності живіт може бути утягненим, човноподібним. Локальне випинання живота часто буває обумовлено об'ємним утворенням. Нарешті, варто з'ясувати, чим викликане здуття живота – скупченням рідини (асцит) або газу.

2. Наступний етап – аускультація. Фонендоскоп повинен бути теплим. Визначають характер кишкових шумів.

а. Ослаблені кишкові шуми або їхня відсутність протягом декількох хвилин свідчать про перитоніт або паралітичну кишкову непрохідність. При місцевому перитоніті, що ускладнює апендицит, дивертикулит і т.п., кишкові шуми бувають нормальними.

б. Посилені, дзвінкі кишкові шуми на тлі переймоподібного болю в животі характерні для механічної кишкової непрохідності.

в. Судинні шуми, обумовлені турбулентністю кровотока, зустрічаються при аневризмі черевної аорти, стенозі ниркових і брижевих артерій.

3. Перкусію завжди проводять після аускультації, оскільки вона (так само як і пальпація) стимулює перистальтику. Розрізняють наступні перкуторні звуки:

а. Тупий звук дають об'ємні утворення, вільна рідина в черевній порожнині (асцит), заповнені рідиною петлі кишечнику.

б. Тимпанічний звук виходить при наявності вільного газу в черевній порожнині, скупченні газів у кишечнику.

в. Зсув тупого звуку при зміні положення тіла характерно для вільної рідини, тобто для асциту.

г. Зникнення печінкової тупості. Звичайно перкуторний звук над печінкою притуплений. Він стає дзвінким при скупченні вільного газу між черевною стінкою й печінкою й свідчить про перфорацію порожнього органа.

За допомогою перкусії можна діагностувати перитоніт, не прибігаючи до глибокої пальпації. Якщо перкусія живота викликає біль, перитоніт досить імовірний. Хворі з перитонітом дуже чутливі до найменших струсів. Якщо непомітно або „випадково” штовхнути ліжко, хворий негайно поскаржиться на біль. По дорозі в рентгенологічне відділення варто звернути увагу на реакцію хворого при переїзді каталки через дверний поріг або при ударі каталки об стіну. Подібні методи схованого спостереження значать для діагностики перитоніту набагато більше, ніж глибока пальпація й симптом Щеткина-Блюмберга, які часто дають помилковопозитивні результати.

4. Пальпація – завершальний етап дослідження живота. Руки лікаря повинні бути теплими. Це особливо важливо при огляді дітей, у противному випадку дитина буде пручатися дотику.

а. Щоб не заподіяти сильного болю на самому початку дослідження, пальпацію починають із найменш хворобливої ділянки. Це дозволяє уникнути довільної напруги м'язів черевної стінки й зберегти контакт із хворим. Саму хворобливу область досліджують в останню чергу.

б. Спочатку проводять поверхневу орієнтовну пальпацію. Визначають зони найбільшої болісності.

в. Однобічна напруга прямого м'яза живота – симптом перитоніту. Його легше всього виявити, пальпуючи живіт двома руками, розташованими симетрично щодо білої лінії.

г. Дослідження живота завершують глибокою пальпацією. Якщо діагноз розлитого перитоніту до цього моменту вже встановлений – глибока пальпація марна й негуманна. За допомогою глибокої пальпації методично досліджують всі органи черевної порожнини; оцінюють болісність, напругу м'язів передньої черевної стінки, виявляють об'ємні утворення й визначають розміри органів.

д. «Дошкоподібний живіт» – класична ознака перфоративної виразки шлунка. Дія соляної кислоти на очеревину викликає сильний біль і м'язовий спазм. Іноді буває важко відрізнити щиру ригідність м'язів передньої черевної стінки від довільної захисної реакції. У таких випадках хворого просять зігнути ноги в колінах і привести їх до живота – це допомагає йому розслабитися. У деяких випадках відрізнити щиру ригідність від довільної захисної реакції дозволяє введення невеликої дози морфіну.

5. Іноді над вогнищем запалення спостерігається підвищена шкірна чутливість.Це цікавий біологічний феномен, але діагностичного значення він не має.

ЛАБОРАТОРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Лабораторні дослідження можуть надати істотну допомогу в диференціальній діагностиці гострого живота. Однак результати аналізів крові й сечі, так само як і дані радіологічних досліджень, самі по собі не дозволяють не поставити, не виключити жоден із варіантів діагнозу й без докладного анамнезу й фізикального дослідження позбавлені змісту. «Лікувати потрібно хворого, а не його аналіз крові або рентгенівський знімок».

До лабораторних досліджень, що дають коштовну інформацію, відносяться:

А. Клінічний аналіз крові. Підрахунок лейкоцитів у крові допомагає встановити, чи зв'язаний біль у животі із запальним процесом. Для запалення характерний лейкоцитоз, хоча існує багато виключень. Так, при апендициті кількість лейкоцитів у крові може бути нормальною. Тому варто визначити лейкоцитарну формулу, особливо в тих випадках, коли загальна кількість лейкоцитів нормальна або злегка підвищена. Зсув лейкоцитарної формули вліво (збільшення відносної кількості незрілих гранулоцитів) – більш важлива діагностична ознака, чим лейкоцитоз. Загальний аналіз крові дозволяє не тільки виявити анемію (по зниженню абсолютного рівня гемоглобіну й гематокриту), але й установити її тип (по морфології еритроцитів).

Б. Загальний аналіз сечі – доступний і недорогий метод виявлення захворювань нирок і сечових шляхів. Гематурія підтверджує діагноз сечокам'яної хвороби. Лейкоцитурія й бактеріурія вказують на інфекцію сечових шляхів. Протеїнурія – неспецифічна ознака. Питома вага сечі дозволяє оцінити водний баланс. Всі ці дослідження можна швидко провести за допомогою тест-смужок.

В. Активність амілази й ліпази сироватки. Діагноз гострого панкреатиту завжди є клінічним. Підвищення активності амілази й ліпази підтверджує діагноз. Однак варто пам'ятати, що підвищення активності амілази – неспецифічна ознака, що спостерігається при багатьох інших захворюваннях (механічна кишкова непрохідність, інфаркт кишечнику, перфоративна виразка, позаматкова вагітність). Оскільки амілаза виводиться нирками, при нирковій недостатності її активність у сироватці теж підвищується. При гострому панкреатиті активність амілази звичайно досягає максимуму через добу й нормалізується до кінця 2-3-ої доби. Тому для підтвердження діагнозу доцільно визначати також активність ліпази. Відзначимо, що приріст активності обох ферментів не корелює з вагою панкреатиту. Більше того, при хронічному панкреатиті, що супроводжується некрозом залози, активність амілази й ліпази може не змінюватися. Якщо активність амілази крові перевищує 2000 од./л, варто запідозрити калькульозний панкреатит.

Г. Наявність гелікобактерпілорі (НР). Виявляють за допомогою (уреазного тесту), мікробіологічного, гістологічного, серологічного методів дослідження. Експрес - метод базується на наявності високої уреазної активностфі у НР, яка приводить к змінам окраски спеціального середовища, куди поміщають біоптат слизової оболонки сразу після ендоскопії. Гістологічний метод найбільш точний та оснований на виявленні мікроорганізма в препаратах слизової шлунка, які фарбовані гемотоксилин-еозином, по Романовському-Гимзє, сріблом. Мікробіологічний метод дозволяє виявити НР в біоптаті, ідентифікувати тип мікроорганізма, визначити його чутливість до протимікробних засібів. Розроблені тест-системи, в тому числі імуноферментні (ELISA). В останні роки для діагностики НР-інфекції впроваджено нерадіактивний дихальний тест з С_13,який володіє високою чутливістю та специфічністю.

ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

123 4