Дескриптивна ( або описова) лінгвістика виникла в США в 20-30^хроках ХХст, у її витоків стояли видатні лінгвісти Франц Боас (1858-1942), Едуард Сепір (1884-1939) і Леонард Блумфілд ( 1887-1949). Оскільки своїми методологічними принципами й дослідними способами вона опирається на структурні принципи, то її розглядають як один з напрямків структуралізму. Американський структуралізм заснувався на кількох ідейних платформах, тому говорити про єдину школу можна лише умовно, виходячи з географічних і національних чинників.

Специфічною особливістю американського структуралізму, зумовленого принципами внутрішнього порядку й національними традиціями, є прагматична спрямованість лінгвістичних досліджень, пов’язана передусім з необхідністю вивчення мови американських індіанців. Ці мови важко було дослідити звичними методами аналізу, виробленими для європейських, оскільки індіанські мови мають особливі мовні категорії, вони не мають писемних пам’ятників, характеризуються особливою структурою речень.Тому головним завданням дескриптивної лінгвістики був опис. Така настанова лігнвістичного дослідження має все ж таки позитивний характер.

Теоретичні принципи американської структурної лінгвістики містяться в книгах Сепіра “Мова” (1921) і Блумфільда “Мова” (1933). Хоча американські мовознавці і кажуть про незалежний розвиток американського мовознавства, все ж таки така думка помилкова.Книга Блумфільда “Мова”, яка в американському мовознавстві посідає таке саме місце як книга Соссюра “Курс загальної лінгвістики” в європейському, робить підсумок основних досягнень європейського мовознавства того періоду, і в поглядах американських мовознавців відчувається вплив європейських ідей.

Основоположники американського структуралізму на перший план висували фонологію, а фонологічний рівень, Блумфілд наприклад, вважав найважливішим. З ім’ям Блумфілда в американському мовознавстві пов’язана розробка рівней мови. Він вважав, що опис мови повинен починатися з найпростішого рівня – фонологічного, при якому визначаються всі фонеми й констатується, які сполуки фонем можливі. Наступним рівнем за зростанням складності є семантичний. Семантику він поділяє на граматику й лексику.

Праці Блумфілда стимулювали дослідження американських мовознавців у галузі структури лінгвістичних знань про мову. Так, один з послідовників Блумфілда Хоккет виділяє три центральні системи – морфологію, фонологію й морфонологію та дві периферійні – семантику й фонетику. Така структура приводить до того, що в американській практиці дескриптивізму залишаються тільки фонологічні й морфологічні дослідження. Зазначена концепція Хоккета зовсім не поділяється всіма американськими мовознавцями, бо американський структуралізм не становить єдиного цілого.

Ще один представник американського структуралізму, Боас народився й закінчив університет у Німеччині, збирався стати фахівцем у галузі фізіології, проте участь в арктичних експедиціях спонукала його розпочати вивчення ескімоських і індіанських мов. Загальнолінгвістичні погляди Боаса представлені у великій колективній праці “Посібник з мов американських індіанців” (1911-1922). У вступі до неї Боас показує непридатність методів аналізу, вироблених на матеріалі індоєвропейських мов, для вивчення й опису індіанських мов. В індіанських мовах представлені особливі мовні категорії, відмінні від звичних граматичних категорій, таких,наприклад, як слово й речення. Розмежувати слова й речення в цих мовах дуже важко. На думку Боаса, при дослідженні індіанських мов треба враховувати три фактори:

1) фонетичні елементи, які утворюють мову;

2) групи понять, виражених фонетичними групами;

3) способи утворення й модифікації фонетичних груп.

Мови американських індіанців не зафіксовані письмово, не зрозумілі їх родинні відношення, тому вони, на думку Боаса, не підлягають історичній та порівняльній інтерпретації, через це необхідно розробити такі методи їх вивчення, які б спиралися на опис формальних ознак мови.

Традиції Боаса продовжував Е.Сепір – один з відомих фахівців з індіанських мов Америки. Але на відміну від Боаса, Е.Сепір вбачає сутність мови не стільки в її зовнішніх особливостях і формальних критеріях, скільки у зв’язках з культурою,суспільством, історією, які й визначають внутрішню природу мови та її специфіку у кожного етносу.У своїй книзі “Мова” (1921) він розрізняє в мові фізичну й ідеальну систему ( модель), причому останню він вважає важливішою. Кожна мова, вважає Сепір, зроблена за особливою моделлю, тому по-своєму членує навколишню дійсність і нав’язує цей спосіб усім своїм мовцям.Люди, які розмовляють різними мовами, бачать світ по-різному, сприйняття навколишнього світу значною мірою несвідомо будується на мовних категоріях. Ці ідеї далі були розроблені в працях Б.Уорфа й отримали назву гіпотези Сепіра-Уорфа, або гіпотези лінгвістичної відносності.

Сепір визначає мову як соціальне явище і ставить проблему співвідношення мови з іншими формами поведінки людей, зокрема з культурою. Якщо культуру можна визначити як те, що дане суспільство робить і думає, то мова є те, як думають, вважає Сепір.При цьому він гадає, що немає прямої відповідності між будовою мови й культурою народу; з культурою пов’язаний лише словниковий склад мови.

Теоретичні погляди Л.Блумфілда стали тією основою, на якій виникла й розвивалася американська дескриптивна лінгвістика. Фактично Л.Блумфілд виступає як фундатор системи дескриптивної лінгвістики, філософською базою якої є позитивізм. Головним завданням лінгвістики проголошується опис фактів мови, але не їх пояснення, що й зафіксовано в назві цього напрямку – дескриптивний ( від англ. “описувати”).

На початку своєї діяльності Блумфілд зі співчуттям ставився до ідеї молодограматиків, але вже в 1926 р в статті “Ряд постулатів для науки про мову” він пропонує нову лінгвістичну теорію й методику. Нова теорія представлена була у формі математичних постулатів, тобто гіпотез й аксіом, які виключають протиріччя. Проблема створення мовних постулатів представлена Блумфілдом як основне завдання теоретичного мовознавства в книзі “Мова” (1933). В історії американського мовознавства ХХст ця книга посідає місце, аналогічне “Курсу загальної лінгвістики” Ф.де Соссюра в історії європейського мовознавства. Висловлені в книзі “Мова” завдання, принципи й методи лінгвістичних досліджень стали основою розвитку дескриптивної лінгвістики, яка майже чверть століття панувала в американському мовознавстві.

Психологічною основою лінгвістичної теорії Л.Блумфілда є біхевіоризм ( від англ.”поведінка”) – течія в американській психології на межі ХІХ-ХХст., основна база якої стверджує, що про психологічну діяльність людини можна робити висновок лише зважаючи на її поведінку, на зовнішньо виражені реакції. Дотримуючись цього вчення, Блумфілд розглядає мову як особливу форму поведінки людини, мовні процеси – як явища, тотожні з біологічними процесами, зводить мовленнєве спілкування до ланцюжка стимулів і реакцій на них. Свою загальну теорію мови Блумфілд називає механізмом і протиставляє її менталістським будовам.

Ще однією фундаментальною проблемою, поставленою Блумфілдом, є проблема мовного значення. Блумфілд вважає значення мовної форми ситуативним, воно проявляється в ситуації “Мовець – мовлення – реакція слухача”. Оскільки ситуацій може бути безліч, то визначення мовного значення, вважає Блумфілд є найслабкішою ланкою в науці про мову.

З роботами Блумфілда пов’язане також створення теорії рівней мови. Він вважав, що опис мови треба починати з найпростішого рівня – фонологічного, визначивши всі фонеми та їх можливі комбінації. Після опису фонологічного рівня треба переходити на складніший рівень, який він називає семантичним; семантику він поділяє на граматику й лексику.

Наступні покоління американських лінгвістів розробляли теоретичні положення Блумфілда в різних напрямках. Одна група його учнів і послідовників (Дж.Трейгер, З.Харріс, Б.Блок), відомих як Єльська школа, розвивала формальні методи аналізу мови, розробивши вдосконалену техніку лінгвістичного аналізу – дистрибутивну лінгвістику. Мовознавці цієї школи вимагали повністю виключити чинник значення з лінгвістичного дослідження.

Інший напрямок дескриптивізму – Енн-Арборська група лінгвістів (К.Пайк, Ю.Найда, Ч.Фріз), відмовившись від теоретичних положень Блумфілда, також вдосконалила техніку його досліджень. Лінгвісти цієї школи активно залучають до лінгвістичного аналізу екстралінгвістичні чинники – соціальні, етнічні тощо, що зближує їх з вченням Сепіра.

Третій різновид американського структуралізму представлений школою трансформаційного аналізу – Н.Камський, Р.Ліз та ін.

Усі три зазначені напрямки американської дескриптивної лінгвістики основну увагу приділяли методиці лінгвістичного аналізу, способам опису, створенню чіткої формальної процедури опису, тобто технікам опису мови.

Отже, поява структуралізму зумовлена загальними закономірностями розвитку наукової думки середини і кінця ХХст. У різних напрямках структуралізму проявились національно-специфічні риси, зумовлені як теоретичними настановами того чи іншого напрямку, так і прикладними завданнями. Кожен з розглянутих напрямків зробив свій внесок у розвиток сучасної лінгвістики. Структуралізм затвердив найважливіший принцип мовознавства ХХст – розгляд мови як системи, частини якої існують лише в їх взаємозалежності й взаємозв’язку.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Геруцький Л. “Общее языкознание”. Мінск, 2001р.

2. Реформатський А.А. “Введение в языкознание”. – М., 2000р.

3. Березін К.С., Головін А.К. “Общее языкознание”. – М., 2000р.

4. Головін А.К. “Введение в языкознание”. – М., 1975р.

5. Кодухов К.В. “Введение в языкознание”. – М., 1976р.

6. Зубкова Л.Г. “Язык как форма. Теория и история языкознания”. – М., 1999р.

7. Гумбольдт фон В. “Избранные труды по языкознанию”. – М.: Прогрес, 1984р.

8. Єьмслев Л. “Полегомены к теории языка// Новое в лингвистике”. Вип.I , М.: Видавництво ін. літ., 1960р.

9. Жирмунський В.М. “Общее и германское языкознание”. – Л.: Наука, 1976р.

10. Сепір Е. “Избранные труды по языкознанию и культурологии”. – М.: Прогрес, 1993р.

11. Солнцев В.М. “Язык как системно-структурное образование”. – М.: Наука, 1971р.

12. Сосюр Ф. “Труды по языкознанию”. М.: Прогрес, 1977р.

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 1011Следующая