|
ТЕМА: СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ СЛОВОТВОРУ
1. Способи українського словотворення. 2. Стилістичні можливості словотвору. Література: 1. Український правопис. 4-те вид., випр. і доп.. К.: Наукова думка, 1993.
1. Словотвір — творення нових слів наявними в мові способами. При афіксальному способі слова творяться за допомогою префіксів (приростків): ліс — праліс, день — переддень, автор — співавтор, друг — недруг, суфіксів (наростків) : школа — школяр, учитель — учителька, дід — дідусь, ліс — ліщина, вітер — вітрило; суфіксально-префіксальним способом: вікно — підвіконня, ґрунт — підґрунтя, цар — міжцарів'я; без префіксів і суфіксів: широкий — шир, молодий — молодь, ранній — рань, синій — синь, щеміти — щем і под. Семантичний спосіб словотвору полягає в появі нових значень у слів, які здавна існують у мові. Наприклад, у слові батьківщина, первісне значення якого «спадщина від батьків, спадковий маєток», згодом з'явилося друге значення «країна, де народився; місце зародження чогось». Пор.: «Він одружився; взяв половину батьківщини— три шнури поля та поставив собі хату край села» (М. Коцюбинський); «То велике щастя наше — мати, Батьківщина— правда і любов» (А. Малишко); «Більшість авторів батьківщиною сої вважає Східну Азію» (журн.). У сучасній мові ці два слова розрізняютьсяй наголосом: батьківщина — спадщина від батьків, батьківщина — синонім до слова вітчизна. Синтаксичний словотвір являє собою конструювання слів шляхом лексикалізації словосполучень, тобто перетворення їх на слова: дурисвіт, ломикамінь, перекотиполе, шибайголова, Котигорошка. Під морфолого-синтаксичним словотвором мається на увазі перехід одних частин мови в інші: у прислівники — адвербіалізація (гріх, страх, ранком, на ходу), у прикметники — ад'єктивація (квітучий, цілющий); у дієслова — вербалізація (бух у ноги, хап за голову); у сполучники— к о н' ю н к ц і о н а л і з а ц і я (з огляду на, зважаючи на); у займенники — п р о н о м і н а л і з а ц і я (кажеш чоловікові, кажеш — і жодної реакції). Найбільше поширене явище субстантивації — перехід прикметників та дієприкметників в іменники: хворий, лановий, возний, учений, трудящі, загальне, конкретне, множене, ділене: хоч субстантивуватися може будь-яка частина мови: наше завтра, буде краще, ніж ваше вчора; усе добре, та є одне але. Нові слова творяться також шляхом словоскладання (рута-м'ята, інженер-конструктор) та основоскладання (землевласник, пароплав). Стилістичні можливості словотвору виявляються, насамперед, у синонімії словотвірних афіксів. Одні суфікси використовуються для творення від якоїсь основи слів з відмінними значеннями: рука — ручний, рушник, рукав; воля — вільний, вольовий, воліти. Вони сприяють збагаченню словникового складу мови, використовуються як засіб значеннєвого розрізнення лексичних одиниць, що розвиваються з одного кореня. Це суфікси з лексико-семантичним значенням. Інші суфікси (з лексико-граматичним значенням), приєднуючись до якогось кореня, не змінюють семантики слова, а вносять додаткові відтінки означально-обставинного й експресивного характеру: рука — ручка, рученька, рученя, ручище; сестра — сестричка, сестронька; кіт — котик, котичок, котяка, котяра, котюга. Ці відтінки, як правило, надають словам і висловлюванню взагалі певного стилістичного забарвлення, тому частіше використовуються зі стилістичною метою. Стилістичні властивості слів, утворених певним способом, виявляються при зіставленні лексем, що мають один корінь і значення, але різне словотвірне оформлення. До суфіксів книжного забарвлення належать ті, які утворюють загальні й абстрактні назви, назви опредмеченої дії. Вони набули своїх стилістичних функцій поступово, в міру збільшення кількості абстрактних та узагальнювальних слів. Одним із шляхів поповнення лексики такого типу є творення віддієслівних іменників на -ння, -ття від питомих та запозичених основ: становлення, повернення, травлення, конструювання, інформування, монтування, формулювання, каяття, забуття тощо. Ці суфікси є продуктивними в офіційно-діловому, науковому й публіцистичному стилі. Таке явище можна пояснити прагненням до стислості вислову, що сприяє вираженню узагальнення в мові: замість описових конструкцій, що відтворюють процес, дається назва його в цілому, нерозчленовано, опредмечено. Наприклад: «Збагачення поетичної семантики, постійне використання засобів суміжних мистецтв, урізноманітнення ритмічної структури — все це було новою сторінкою в історії української прози, яка з появою Михайла Коцюбинського знову продемонструвала можливості українського письменства» (журн.):-«Микола Хвильовий чи не перший усвідомив, що в літературу і мистецтво починає поступово проникати казенно-бюрократичний підхід до творчості, грубий окрик, свавільне жонглювання політичними фразами, підпирання аргументів ідеологічними тезами» (М. Жулинський). Іменники з суфіксом -ннята іншими суфіксами аналогічного способу творення вживаються також у словах, що постали з різноманітних словосполучень. З огляду на незвичність і новизну таких іменників вони є одним із засобів посилення експресії в художньо-белетристичному стилі, зокрема в поетичних жанрах: Я часто йшов крізь тьму глуху по бездоріжжю, Я кидав світ легкої суєти, Я кидав виклик мимобіжжю, Ішов туди, де віщувалась ти. (О. Булига)
І я упав. Жалі і туги До нього з серця потяглись На глум, на сором, на огуддя, Ввіп'явшись в груддя кам'яне, Я рік йому: «Брехав я людям, Тож покарай тепер мене!»..(М. Вінграновський)
Але занадто велике поширення іменників такого типу має й негативний бік: у цих іменників однакові закінчення в називному, родовому і знахідному відмінках однини та в називному й знахідному множини. Через те перенасиченість ними тексту ускладнює сприймання його в таких, приміром, кострубатих конструкціях: «Прискорення розв'язання питання поліпшення постачання населення продуктами харчування». У художньому й розмовному стилях слова з цими суфіксами зустрічаються далеко рідше, хоч вони відомі й тут: бажання, благання, зітхання, кохання, сподівання (поезія), бідування, дівування (фольклор), бідкання, милування, силування (розмовне мовлення). У поетичному контексті такі утворення набувають пестливо-інтимного забарвлення: Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання! Незгоєні рани, невтишені жалі, Завмерлеє в серці кохання. (І. Франко)
В чарах кохання моє дівування Хочу я вільно, як пташка, прожить: Вільне кохання і вільне обрання, Серденьку воля, як хоче любить! (Б. Білиловський) Але це не міняє загальної картини. Надмірне вживання віддієслівних іменників у художньому й розмовному мовленні створює враження штучності або є засобом пародіювання: «Слід, нарешті, пам'ятати, що призначення м'ясорубки полягає в здрібненні порівняно м'яких предметів і вона зазнає псування при перемелюванні гвинтів, дитячих іграшок, пляшок, а також м'ясопродуктів, що їх отримано з холодильників Убийбатьківського м'ясокомбінату» (Ю. Шанін). Книжними є також слова з греко-латинським суфіксом -ізм (-изм, -їзм). Вичленовуючись із запозичених слів, цей суфікс утворює нові лексеми від українських основ: архаїзм, історизм, натуралізм —побутовизм, українізм. Як правило, утворення з такими суфіксами — наукові терміни, і слова з узагальненим значенням, зокрема назви ідеологічних та наукових напрямків: «Буддизм — одна з світових релігій, яка проповідує звільнення від страждань відмовою від бажань і досягнення «найвищого просвітління» — нірвани. Зародився в Індії у 6 ст. до н. е. Тепер поширений у Японії, Китаї, Непалі та в інших країнах» (Філос. словник); «Українізм — слово або зворот, запозичені з української мови» (підручник). Приєднуючись до невідповідних основ (слів знижено-побутового характеру), такі суфікси надають їм розмовно-іронічного забарвлення: бабизм-ягізм, наплювизм, хвостизм. Відтінок книжності мають старослов'янські за походженням суфікси -ств(о) з варіантами -зтв(о), -цтв(о) та -ість: людство, убозтво, посередництво, дійсність, можливість, національність. Вони характерні для всіх стилів з переважанням у науковому, офіційно-діловому, публіцистичному: «Перекладав Лукаш найбільше з німецької, французької, англійської, італійської, іспанської, польської, угорської. Переглядаючи ці переклади, можна впевнитись, що універсальність перекладацької праці Лукаша, широчінь її діапазону характеризується не лише кількістю мов, а також і тематичною різноманітністю. Я мав на увазі розмаїтість мовних стилів, манер, інтонацій. Читаючи Бернсові пісні в Лукашевих перекладах, доходиш до переконання, що народнопісенна лірика — справжня стихія Лукаша — людини, обдарованої музично, знавця й ентузіаста народної пісні. Але береш до рук патетичного Гюго, схильного не так до співу, як до піднесеної декламації, і згадуєш, що Лукаш — театральна людина, що ораторська театральність та напушистість — це також його стихія і що де в чому ці риси й збігаються» (Г. Кочур). Але цей відтінок стирається наявністю багатьох слів з такими суфіксами, що мають виразно експресивне забарвлення, зумовлене семантикою основи: крутійство, шахрайство, дурість та ін. Наприклад: «В. Самійленко розкриває в сатирі ті беззаконня і насильства, які чинять ці «поважні» особи, глузує з їхньої тупості, жорстокості, недоумкуватості» (журн.); «Почав правдами й не правдами видурювати в жінок кооперативні паї їхніх чоловіків. Було це звичайне шахрайство, і члени кооперативу безперечно спробували б судом домогтися своїх прав, якби не розпад австро-угорської монархії» (Ірина Вільде). Наявні ці суфікси й у народнорозмовному мовленні: хазяйство, полегкість і под. Публіцистика впливає на інші стилі, зокрема на поетичний різновид художньо-белетристичного, де суфіксальні утворення на -ість показують сприймання світу в якостях: Цей вечір повен смутку, й доброти, І ніжності, й роздумливості повен. Душі моєї занімілий човен Переплива в немріяні світи. Води тонка, ясна прикаламутлість... І тиха синь ... І мовклий верболіз... Уранці був бездумний оптимізм, А нині — смуток, доброта і мудрість... (С. Тельнкж)
Як шумлять зблідлим листом клени Під безладну квапливість хмар! Пригорнись всім єством до мене, Мій скарбниче найкращих чар. (О. Булига) Інші іменникові суфікси з лексико-семантичним значенням не мають виразного стилістичного забарвлення, їхні стилістичні можливості залежать від семантики основи, від місця слова в історії розвитку мови, від належності його до певної лексико-семантичної групи: до термінологічної лексики, поетичної, розмовної тощо. При наявності паралельних суфіксальних утворень часто одне з них є нейтральним, друге стилістично маркованим: висота, глибина, ширина (нейтральні) — височінь, глибінь (глибочінь), широчінь (уживані переважно в художньому, рідше в публіцистичному стилі): «Людство вступило в нову епоху оволодіння заповітними таємницями природи, захованими в глибинах космосу» (газ.); «Вона чує, що могутня течія бере її в свої обійми, а чорна глибінь тягне за ноги» (М. Коцюбинський); «Ані хмарки у небі — лише височінь, глибочінь» (Л. Первомайський): Коли такого розмежування нема, одне зі слів починає використовуватися рідше, а то й зовсім виходить з ужитку. Скажімо, з паралельно вживаних колись варіантів слів емоційний — емоціональний, офіційний — офіціальний, принциповий — принципіальний тепер в активному вжитку залишилися емоційний, офіційний, принциповий. Використовувані часом суфіксальні варіанти треба вважати зайвими дублетами. У цій групі досить активні приростки, що утворюють назви жінок за фахом од відповідних назв чоловіків: артистка, викладачка, аспірантка, вчителька. Певною мірою розмовний характер утворень на зразок визволителька, діячка, організаторка, редакторка пояснюється тим, що це здебільшого нові слова, не освячені традицією вживання в літературній мові. Але на шляху до використання їх немає жодних перешкод. Серед питомих суфіксів з лексико-семантичним значенням лише деякі (-юх, -л-, -ил-) надають словам експресивного забарвлення: упертюх, вайло, тріпло, бурмило, дурило. Цим вони наближаються до суфіксів суб'єктивної оцінки, тобто з лексико-граматичним значенням. До таких належать суфікси здрібнілості та збільшеності, утворення з якими відзначаються величезною кількістю емоційно-експресивних відтінків, що змінюються залежно від контексту й ситуації, а також від інтонації. Інколи утворення з суфіксами здрібнілості набувають ознак лексико-семантичних. Скажімо, півник, курочка є здрібніло-пестливими похідними від півень і курка (суто лексико-граматичні суфікси); а хлопчик і дівчинка є не просто зменшеними від хлопець і дівчина, вони позначають різні вікові категорії. Хлопчик, дівчинка стосуються підліткового віку; хлопець, дівчина — юнацького. Прикметникові суфікси здрібнілості -есеньк- та ісіпьк-у процесі розвитку мови розійшлися в значенні: перший залишився тільки лексико.-граматичним (білесенький, рівнесенький, теплесенький, тонесенький—зменшені від білий, рівний, теплий, тонкий); за допомогою другого з'являються утворення, що позначають вищу міру якості, тобто суфікс -ісіньк- набуває лексико-семантичних прикмет (білісінький, рівнісінький, теплісінький, тонісінький означають «дуже білий», «дуже рівний» і т. д.): «Як гляну на тебе — така ти невеличка, Моя перепеличко, А голосочок-то який! Тонесенький, милесенький такий!» (Л. Глібов); «Вона була легка, як туман, тільки здорові чорні очі блищали, неначе два діаманти, закутані в тонісіньку мушлинову тканку» (І. Нечуй-Левицький). Суфікси здрібнілості, як правило, вносять у текст пестливі відтінки. Тому вони використовуються в описах дітей, для відтворення дитячого мовлення, при потребі надати зображуваному довірливого й голубливого характеру: «Зорять усі на бабусю, чогось сподіваються. Побідкалась старенька, стала жалкувати дітей.— Гарні, любі діточки... а гостинчика немає, ластів'ята,— не купила.— Почала гладити по голівці хлопчика. Хлопчик приплющив очі й радісно засміявся.— І його! — показав він ручкою на меншенького, що недавно навчився ходити й насилу стояв на тоненьких, як цівки, ноженятах» (С. Васильченко-); «Сонечко пломенисте гралося у небі, вітрець жвавенько хитав деревами, що попадалися де-не-де по дорозі, і шумів у міських садочках» (Марко Вовчок); «Були собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, .а півник удома сидить та хати глядить» (нар. казка). У поетичних жанрах утворення з пестливо-здрібнілими суфіксами сприяють зображенню переживань і почуттів автора: Чайки! Чайки! Ласкаві птиці Давно небачених країв, Несіть, жадані вістівниці, Хоч подув запаху степів. Хоч дрібку рідної землиці З маленьких ніжок обтрусіть, Бодай на мить, ласкаві птиці, Велику тугу заберіть. (Яр Славутич) Наукова й офіційно-ділова мова, як правило, уникає, вживання слів із зменшувальними суфіксами, бо вони вносять небажаний у даному разі відтінок пестливості. Більше того, загальний холодний тон наукової мови позбавляє слова з суфіксами пестливості, коли вони все-таки потрапляють до цього стилю, будь-яких емоційно-експресивних відтінків. Наприклад, у загальнонародному значенні мозочок, шлуночок, язичок являють собою зменшено-пестливі утворення від мозок, шлунок, язик; а в науковій мові вони є анатомічними, біологічними та іншими термінами: мозочок «відділ головного мозку хребетних тварин та людини»; шлуночок «частина порожнини серця»; язичок «конусоподібний виступ м'якого піднебіння; виріст біля основи листка деяких рослин; внутрішні жувальця в комах; рухома платівка в механізмах». Приміром: «Якби пак усі вчилися в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас годувала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево» (І. Нечуй-Левицький); «Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики» (журн.). Суфікси здрібнілості в поєднанні з основами книжних слів або слів з негативним забарвленням, надають об'єктові зображення зневажливих, іронічних, сатиричних, гумористичних відтінків: «Ідейка про непричетність України до Криму, про «одвічну» належність його Росії не витримує жодної критики ні з географічного, ні з історичного, ні з економічного погляду. Та й здорового глузду в таких твердженнях мало» (газ.); Ще не вмерла Україна, і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці! (П. Чубинський) «Дорогий синочку Петрусику! Уже сьома днинка, як ти від нас ту-ту в піонертабір, і ми так хвилюємося, бо ж ти вперше без матусеньки й татусенька. Будь цяця, мий рученятка, не їж ніякої каки, а то в тебе заболить животик. А головне, не дружи з поганими, невихованими дітками — вони навчать тебе всяких дурниць. Будь здоровенький!», «Шановні Петрусикові матусенько й татусеньку! Поспішаю потішити, що ваш синочок поки що живенький та здоровенький. Дуже жвавенький хлопчинка. У перший же вечір він закоротив двигунчика, і ми досі сидимо без світла, ремонтик обійдеться нам у триста п'ятдесят два карбованчики. Має дуже великий потяг до природочки — у лісочку він розпалив піонерське багаттячко, від якого згоріло 2,5 га сосничка, в результаті чого нам подано рахуночок на 3271 крб. 14 коп. До того ж він знає дотепненькі анекдотики, від яких червоніє навіть наш сторож (котрий, до речі, за неперевіреними даними, постачає Петрусика самогончиком). Уранці намагався провести з Петрусиком виховну бесіду, на що він обіцяв зробити анонімочку, від якої наш табір неодмінно прикриють. Після такої розмовоньки я написав заявочку про звільнення за власним бажаннячком. З табірним привітиком комєндантик Давидюк-Вовченко. Постскриптум. Вашого посланнячка Петрусикові ще не віддав — він туп-туп з динамітиком на ставочок глушити рибоньку» (газ.). Але в певному контексті навіть книжна лексика в поєднанні з суфіксами здрібнілості набуває співчутливо-пестливого забарвлення: «Зворушливою й чемною була ця «облога» Верховної Ради. Під гаслом «Не кидайте дитячі душі на ринок!» зібрались учні та вчителі мистецьких шкіл, яким нині загрожує закриття. На майдан вигулькнув дитячий оркестрик, залунав козацький марш. Гасла, музика відлупились у залі» (газ.). Суфікси збільшеності утворюють слова на позначення великих розмірів, сили, міцності: З якого ти саду, чудовая роже? Тебе й морозище зв'ялити не може! (А. Кримський) «Сосни махали кошлатими лапищами» (О. Донченко): «Все, що мало згоріти, згоріло, тільки сумно чорнів обпалений комин та осінній вітрисько барбався в попелі, вишукуючи поодинокі жарини» (А. Дімаров); «Ох і красищаі Братці, айсберг пре!» (О. Довженко); «Аркадій Маркович, старший учитель у школі — рудий кремезний паруб'яга» (С. Васильченко). Часто суфікси збільшеності надають словам згрубіло-негативного забарвлення: «Тоді Орися плигнула, як дика кішка, і вчепилася Лукерці в коси.— Тимка тобі захотілося, сучище? Тимка? — примовляла вона, важко дихаючи і скажено сіпаючи суперницю за волосся. Як дві вовчиці, водилися вони на пустельному ташанському березі, готові з'їсти одна одну» (Григорій Тютюнник); «Розплющую очі, аж коло мене босовило стоїть» (А. Тесленко). Такі самі відтінки мають збірно-зневажливі суфікси -н(я), -в(а) тощо: «Як на свято, як на здобич поспішала звідусіль у Каховку пазуриста степова хижачня» (О. Гончар); «Було, як почують хуторяни, що йде татарва, то ховаються по байраках і котловинах» (О. Стороженко); «В ожереді живе сила мишви, і вони іноді виходять на повітря, от лисиця, видно, й приходить полювати на них» (О. Копиленко). У поєднанні з основами слів, які не мають негативного забарвлення, суфікси збільшеності можуть надавати лексемам позитивних відтінків. Пор.: «Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає!» (С.Васильченко); «—От і впізнай його. Який же козарлюга став! Заходь, заходь, синку!» (В. Минко). Безсуфіксні іменники утворюються від дієслів та прикметників за допомогою нульового суфікса: вступ, добір, показ, зелень, синь, рань, вись, шир, блакить і под. Вельми виразні відприкметникові іменники є неабияким засобом оновлення емоційної насиченості слова. Сприяють цьому їхня новизна й незвичність на тлі загальноприйнятих норм словотворення: Я тепер скупіший на бажання, Світе мій! Чи ти наснивсь мені? Мов лункою весняною ранню Я промчав на райдужнім коні. (С. Єсенін, переклад К.Житника) Іменники такого типу досить широко використовуються й за межами художнього стилю, здебільшого в текстах патетичного, піднесеного характеру: «Безмежний шир причорноморських степів, здається, за мить спалахне золотавим вогнем; але цей спалах пригасає: над ним лагідна блакить українського неба» (журн.). Поряд із загальновживаними, нерідко такі іменники є авторськими неологізмами: Весінь ... І небо ... А внизу, під зорями, Розкрили вже (принишкнули гаї) Мініатюрні маківки свої Бруньки блискучі — мов обсерваторії. Як вічна юнь, іде, іде весна, Земля живе — од полюсів до тропіків, І в небо крізь зелені телескопики Вдивляється, вслухається весна!... (С. Тельнюк) Щодо стилістичних можливостей префікси поступаються суфіксам. Префіксовані іменники з застарілими та рідковживаними приростками па-, пра-, уз- та ін. мають відтінок урочистості, піднесеності, поетичності: «Вітер і павітер дме там у височині, обриваючи біле галуззя розквітлих вишень» (Ю. Яновський); «Паморозь розкішним мереживом покрила нерухомі дерева» (М. Стельмах); «Все ніби в колі віковім: Любов, розлука, весни, грім, Все ніби вічності луна, Прадавня тиха таїна» (А. Малишко); «Високо на Дніпрових кручах над прадавньою рікою піднімається Канів, і гордий Славутич біля його підніжжя котить і котить свої срібно-сині хвилі» (газ.). Запозичені префікси та префіксоїди анти-, архі-, екстра-, контр-, псевдо-, ультра- й под. надають словам книжного відтінку: антитіло, контррозвідка, псевдонародний, ультразвуковий. Наприклад: «Погода в антициклонах буває малохмарна, суха; на рівнинах вона жарка влітку і холодна взимку» (підручник); «Чудова здатність крові людей, що перенесли інфекційне захворювання, утворювати згубні для мікробів або вірусів речовини — антитіла — відома давно і широко застосовується в медичній практиці» (журн.); «Архідиякон з міста Алеппо, що десь там, у Сирії, писав про київський хоральний спів» (О. Ільченко). Публіцистика використовує утворення з такими префіксами для надання викладові гумористичного, іронічного чи сатиричного спрямування: «Ця антирічка, позбавлена будь-яких ознак життя, в кілька разів більша від самої Десни. Чи можливе таке? На превеликий жаль, так. Зневага до законів природи, зловживання її ресурсами зветься «зворотним» постачанням» (журн.). При творенні складних слів шляхом з'єднання двох або кількох коренів в одну лексичну одиницю виділяють словоскладання та осно-воскладання. Основоскладання — це поєднання компонентів з відмінною семантикою, часто належних до різних частин мови. Такий засіб словотвору властивий усім функціональним стилям мови, але найбільше поширений він в офіційно-ділових, наукових і публіцистичних текстах. Як правило, книжно-термінологічний характер мають утворення з іншомовними складниками: гідроканал, демократія, макросистема, мікросвіт. Книжного (але менш інтенсивного) відтінку надають питомі компоненти само-, мало-, багато-: самозречення, самоаналіз, малоземелля, багатоплановість. Виразно книжне забарвлення характерне для слів з компонентами -лог, -філ,- -фоб, -ман, -знавство: палеонтолог, палеонтологія, слов'янофіл, слов'янофільство, бібліофіл, графоманія, меломанія, суспільствознавство, антропологія. Питомі слова, утворені способом основоскладання, часто є кальками лексем іншомовного походження або семантичними відповідниками їх. Завдяки невтраченій образності українські варіанти, наділені більшою експресивністю, ніж запозичення: пейзаж — краєвид, фонтан — водограй, біографія — життєпис. Пор.: «Розвиток темних мас не робиться за якийсь десяток років, коли немає доброї національної школи, ні народних бібліотек, ні читалень» (І. Нечуй-Левицький); «У Сквирі, в тихій книгозбірні, Живе мій друг, старий казкар вечірній» (М. Рильський). Стилістичне забарвлення утворених цим способом слів пов'язане здебільшого з новим значенням, що виникає внаслідок поєднання основ. Функціональну належність складних слів, зокрема прикметників (блакитноокий, самозабутній, широкополий, громовозвукий) зумовлює не структурний тип, а емоційне забарвлення основ та їх образність: Тривого моя! Катерино! Ходім! За вікнами в травах така дзвінколунність, Що землю свою у труді молодім Обнімем з тобою й покотимо в юність. (М. Вінграновський) «А там, по луках, світила жовта кульбаба, як зорі на небі, і на горохах сиділи, як метелі, біло-рожеві, червоно-сині і жовтогарячі квіти» (М. Коцюбинський); Тут всякії були пронози. Перекупки і шмаровози... Були там чесні пустомолки... Ласощохлисти походжали, Все фертики і паничі. (І. Котляревський) Словоскладання (поєднання синонімічних пар) використовується в мові не стільки як словотворчий, скільки як стилістичний засіб. Адже поєднання двох синонімів є першим ступенем їх ампліфікації (стилістичної фігури). Через те майже всі слова, сконструйовані в такий спосіб, зберігають образність та експресивність. Виняток становлять наукові терміни типу ампер-виток, кіловат-година, інженер-економіст, інженер-технолог, лікар-терапевт, мово-знавець-лексикограф, технік-механік. Проте більшість цих утворень має яскраво виражену образність. Поширені вони в художньо-белетристичному стилі, особливо в поезії, але джерелом їх є народна творчість: «Тут цар-жайворонок збирає всіх птиць, щоб звоювати царицю-мишу, а цариця-миша скликає всіх звірів — і почали війну. Як вийшли в ліс, то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона — на дерево; а птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони — в нору... Стрілець намірився стріляти, орел почав його просити: — Ей, голубчику-братику! Не бий мене тa візьми до себе,— я тобі у великій пригоді стану!» (нар. казка). У красному письменстві такі слова використовуються як засіб стилізації під фольклор або для поглиблення ліричності викладу: «Спом'янула Олеся: було вона в свойому селі йде,— той привітає, другий на здоров'я спитає, декотрий пожартує, інший стане та свій смуток-жаль по-вістить» (Марко Вовчок); «І так мені легко, так весело, що я забувала про все на світі,— не забувала тільки, що він біля мене, обнімала-пригортала його і сльозами молила-просила» (Панас Мирний) ; Там сонце, як серце, дзвенить-виграє, Кленовий листочку, дівчатко моє! Злотава доріжка од сонця до вій... Кленочок-листочок, танцює на ній. Там Лади-Ладусі співають пісень, Там ночі блакитні й фіалковий день, Там срібні ковалики квіти кують, Там зорі-комарики в небі снують. Ой тіні рожеві, ой сон золотий, Ой стежка-мережка й дівчатко на ній — Дівчатко-кленчатко, злотава струна... Ой пісня блакитна, ой срібна луна... (С. Тельнюк)
|
|
|