|
Описи компетентнісних результатів навчання молодших школярів
Узагальненим результатом навчання (компетентністю) на першому рівні освіти постає здатність добирати й знаходити потрібні знання та способи дій для розв’язування навчальних задач; здатність до навчання і розвитку через оволодіння загальними способами організації навчальної діяльності; усвідомлення необхідності подальшої освіти, розвитку індивідуального досвіду пізнання. Таким чином, Національна рамка кваліфікацій має стати основою вітчизняної системи стандартизації, тобто документом, який концептуально визначає ключові засади побудови галузевих стандартів, навчальних програм, критеріїв оцінювання результатів навчання тощо. 1.5.2. Компетентнісна спрямованість нових навчальних програм для початкової школи О. Я. Савченко Початкова ланка освіти розпочинала роботу за новим державним стандартом, новими програмами і новими підручниками (поки що для 1-3 класів). З огляду па різпоплановість проблеми, порушимо лише окремі її аспекти. 1. Соціально-педагогічний аспект. Компетентнісний підхід впроваджується на всіх рівнях освіти, оскільки визнається дієвим інструментом інтенсивного розвитку кожної людини, і, врешті-решт, це є джерелом інноваційних змін у країні. У XXI ст. людство постало перед цивілізаційною кризою, що зумовлена передусім невідповідністю мети й темпів розвитку матеріальної і духовної культури, послабленням впливу «вічних цінностей». Як свідчать події останнього часу, цей розрив спричиняє дегуманізацію суспільств, економічні й екологічні потрясіння, стає загрозою виживання людини як у духовному, так і в економічному та фізичному вимірах. Зауважимо, що це стосується як країн із молодою демократією, так і тих, які мають репутацію розвинених. Для української освіти у зв’язку з цим окреслились чотири основні виклики часу, які прямо чи опосередковано впливають на її стан і перспективи розвитку: • глобалізація (бізнес без кордонів, відкрита освіта, жорстка конкуренція на ринку праці і щодо володіння джерелами енергії); • демографічна криза (зменшення людських ресурсів, старіння населення, відплив здібної молоді), яка потребує пошуку шляхів оптимізації якості освіти, ефективного використання освітнього й виробничого потенціалів; • інновації в науково-технічній сфері (ІКТ, нанотехнології, біотехнології тощо), що зумовлюють потребу швидких і науково обґрунтованих змін у змісті й методиках навчання; формування у людей здібності навчатися впродовж життя; • швидкість і частота комунікацій у різних сферах, котрі суттєво змінюють навчальне, культурне середовище, інформаційний, зокрема освітній, простір країни. Очевидно, що розв’язання цих глобальних проблем довгострокового розвитку країни якнайтісніше пов’язане з якістю людського потенціалу, а отже, з якістю шкільної освіти, коренем якої є початкова ланка. Наскільки успішно Україна подолає глобальні ризики, залежить, поряд і іншим, і від того, наскільки швидко, точно й масштабно зможе вітчизняна освіта, як шкільна, так і професійна, змінюватися відповідно до вимог часу, потреб суспільства і конкретної людини. Адже відомо, що не природні багатства і величина території стають у XXI ст. визначальними для розвитку окремої країни, а цінності устрою, рівень кваліфікації людських ресурсів, здатність швидко і сумлінно навчатися, продукувати нові ідеї та технологічно їх впроваджувати. У зв’язку з цим розвиток української школи має ґрунтуватися на цінностях демократичних прав і свобод громадян, утвердження поваги до розуму, інтелектуальної праці. Жодної альтернативи їм сучасне людство ще не запропонувало. Освіта, утверджуючи право кожної людини на доступ до якісної освіти, свободу вибору, готуючи нові покоління до професійної, соціальної та сімейної самореалізації, через свою системність, масштабність тривалість є незамінним і найважливішим джерелом виховання і розвитку людини на засадах демократичних цінностей. Тому ключовою цінністю стає виховання суспільства, яке здатне навчатися й розвиватися впродовж життя. Отже, зосередженість на потребах людського розвитку, виховання й формування інноваційної людини зумовлює затребуваність компетентнісної освіти, що є інструментом поєднання «освіти для всіх» з «освітою для кожного». Це передбачає перехід від «навчання всіх усього» до оволодіння кожним учнем навчальними досягненнями на такому рівні, що дає йому можливість успішно вчитися далі, застосовувати набуті знання і вміння у власному досвіді. 2. Особливості сучасної ситуації впровадження оновленого змісту початкової освіти. Насамперед зауважимо, що в нових нормативних документах, порівняно з чинними, стосовно організації навчально-виховного і іроцесу відбулися суттєві зміни. До найважливіших характеристик цих змін відносимо такі: . 1. У програмах з кожного предмета оновлено й уточнено мету і завдання їх вивчення, які утверджують цінність і пріоритетність розвитку особистості дитини засобами відповідних компетентностей з урахуванням специфіки навчальної дисципліни. 2. Завдяки тому, що останніми роками з’явилася низка дидактичних праць із теорії навчання, упорядковано термінологічне поле компетент- пісного підходу. Зокрема, в українській дидактиці вже є чіткі, однозначні гпумачення базових понять цього підходу: компетентність, ключова компетентність, предметна компетентність і компетенції. Тому не слід до них щось додавати чи імпровізувати, треба ними грамотно користуватися, а творчість виявляти в розробленні засобів упровадження компетентнісного підходу. 3. Більш жорсткі й чіткі вимоги до результативної складової початкової освіти з усіх предметів зумовили зміни у розумінні поняття якість освіти. Тепер у процесі моніторингу якості початкової освіти для її визначення вживається низка понять: об’єкти контролю, навчальні результати, навчальні досягнення, предметні компетентності й компетенції, критеріальна основа визначення рівнів, динаміка сформованості певних навчальних досягнень, державні вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів, тестова перевірка, портфоліо учнівських досягнень, державна підсумкова атестація, участь у міжнародних дослідженнях тощо. Єдиної моделі оцінювання якості початкової освіти на всіх рівнях контролю як системи ще не сформовано. Але очевидно, що слід відмовлятися від тотального контролю, натомість створивши в методичних службах відкритий банк перевірочних матеріалів (бажано — електронний), яким може користуватися кожна школа для різних цілей перевірки і контролю. Оскільки компетентність є особистісним надбанням, треба забезпечувати в навчанні такі умови, щоб зовнішній контроль і оцінювання з боку вчителя поступово доповнювався систематичним й ефективним внутрішнім контролем і оцінюванням учнів через самоконтроль і самооцінювання, взаємоконтроль і взаємооцінювання. За цих умов дитина починає себе усвідомлювати суб’єктом учіння, який також відповідає за якість своєї праці. 4. Необхідність реагування школи на виклики часу зумовила суттєві зміни у переліку предметів інваріантної частини базового навчального плану, а отже, і в навчальних програмах. Як обов’язкові предмети учні вивчатимуть іноземну мову та інформатику; природознавство стало окремим предметом, який вивчається по 2 год на тиждень у кожному класі, предмет «читання» (у 2-4-х класах) тепер є літературним читанням, що акцентує увагу на пріоритетних функціях літературного й творчого розвитку учнів. Змінився статус суспільствознавчої галузі «Я у світі», яка, на жаль, у 3-4-х класах обмежена одногодинним курсом, що перериває наступність із дошкіллям щодо соціального розвитку молодших школярів. З огляду на це радимо обговорити на методичних об’єднаннях компенсаторні можливості формування окремих складників громадянської і соціальної компетентностей учнів 1 -2-х класів засобами інших предметів (скажімо, української мови, літературного читання, мистецтва, основ здоров'я тощо). 5. Піднесення ролі дошкільної освіти, введення етапу передшкільної підготовки, оновлення Базового компоненту створили нову ситуацію реалізації принципу наступності між дошкільною і початковою освітою. Водночас висловимо застереження, щоб за всіх позитивних змін дошкільний заклад не перетворювали на міні-школу. Не треба пришвидшувати процес оволодіння дітьми предметними знаннями, натомість слід наполегливо розвивати сенсорні вміння, диференціювання об’єктів за різними ознаками, тренувати організованість, саморегуляцію, довільність уваги й поведінки. Наступність між цими ланками передбачає єдність методології розуміння і збереження цінностей дитинства, необхідність гуманізації навчання, особистісного підходу, продовження розвитку всіх здібностей особистості, створення умов для розвитку творчості дітей; особливо сприятливого для дітей навчально-предметного середовища, турбота про гігієну навчальної праці; поєднання ігрової та навчальної діяльності. Учителі початкової школи покликані дуже точно й повно враховувати досягнення дошкільного віку не тільки у змістовому й методичному планах (хоча це дуже важливо), а й в аспекті сформованості особистих якостей дітей, їхньої вольової сфери, готовності до шкільного навчання. Тому в початковій ланці, особливо у 1-2-х класах, плавно продовжуються і розвиваються напрями дошкільного розвитку: широке використання ігрової діяльності, цілеспрямований розвиток сенсорних процесів (чутливості слуху, вправності руки, гостроти зору, довільності пізнавальних процесів). Повноцінна початкова школа має ґрунтуватися на такій дошкільній підготовці: добре розвиненій ігровій діяльності дітей; пріоритетному розв'язанні виховних завдань, коли навчання й розвиток здійснюються в контексті виховного процесу; добре розвиненому усному мовленні та уяві, достатній для навчання саморегуляції поведінки; розвиненій руховій і просторовій координації. Особливе значення мають тренованість у дошкільнят м'язів руки, добрий окомір, уміння слухати одне одного. Перспективність націлює передусім на предметну узгодженість щодо змісту навчання і поступове нарощування вимог до навчальних досягнень учнів з урахуванням складності процесу адаптації випускників початкової школи до навчання у 5-му класі. З Дидактико-методичний аспект впровадження компетентнісного підходу. Компетентності й компетенції є особистісними досягненням учня, яке він виявляє у певній навчальній ситуації. Ці надбання грунтуються на знаннях, уміннях, навичках, досвіді, цінностях. Зв’язок між знаннєвим і компетентнісним підходами відображено у табл. 1.4. Таблиця 1.4 |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|