ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Описи компетентнісних результатів навчання молодших школярів

Знання Уміння Формування су­джень Комунікатив­ні сть Автономність і від­повідальність Здатність продовжувати навчання  
Комунікативна компетентність (спілкування рідною мовою)  
Знати мовні оди­ниці різного рівня (звуки, слово в лексичному і грама­тичному значеннях, речення, текст) Застосовувати знання і розуміння в процесі корис­тування мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу Міркувати взаємопов’язаними судженнями в ході монологічного по­відомлення і діалогу Спілкуватися у навчальних і життєвих ситуаціях з метою передачі інформації, висловлення власних думок, почуттів, став­лень і намірів Виконувати за­вдання з різною мірою керівництва вчителя; демон­струвати мотивова­ну самостійність у типових навчаль­них ситуаціях, у ситуаціях вибору, у різноманітних жит­тєвих обставинах; виявляти прагнен­ня до систематич­ного читання Відтворювати інформа­цію з елементами логіч­ної обробки матеріалу (виділення головної думки, встановлення зв’язку між відомим і новим); переносити за­своєний зміст початко­вої мовної освіти в нові контексти  
Комунікативна компетентність (спілкування рідною мовою)
Знати найбільш уживану лекси­ку, найпростіші граматичні форми у межах визначеної тематики та сфер спілкування Застосовувати знання і вміння для сприйняття нової мови, її звукового, лексичного складу, грама­тичної будови Формувати елемен­тарні судження у межах навчальних ситуацій Використовува­ти і розвивати мовленнєву базу для на­лагодження контактів з іншими Виявляти само­стійність у типових ситуаціях спілку­вання Демонструвати моти­воване ставлення до вивчення мови
Математична, природознавча і технічна компетентність
Знати кількісні і просторові відно­шення між реаль­ними об’єктами навколишньої дійсності (природ­ними, культурними, технічними тощо); володіти знання­ми про природу, її складові, про тіла, речовини, їх влас­тивості Орієнтуватися на площині та в просторі; застосовува­ти логічні способи мислен­ня під час розв’язування пізнавальних і практич­них задач, пов’язаних з реальними об’єктами у сфері відношення: «люди­на - природа», «людина - техніка»; порівнювати й упорядковувати об’єкти за різними ознаками (довжи­ною, масою, місткістю, площею, матеріалом, по­ходженням тощо) Формувати суджен­ня щодо причи­ново-наслідкових взаємозв’язків, закономірностей, іс­тотних і неістотних ознак, вибору дій і операцій у навчаль­них ситуаціях, а також спираючись на наявні реалії; ви­словлювати ціннісні судження щодо природоохоронної практики Логічно ви­словлювати думки, вести діалог з ви­користанням термінології (математичної, природознав­чої, технічної) Виявляти здатність та бажання засто­сувати компоненти інтелектуального розвитку, логіки, моделювання для пояснення світу природи й техніки; здійснювати поопераційний контроль за ходом виконання навчаль­них завдань Виявляти готовність відбирати й знаходи­ти потрібні знання та способи дій для розв’язування навчаль­них задач; оцінювати ефективність обраних засобів щодо поставле­них завдань
Соціальна і громадянська компетентність  
Знати соціальні норми, правила громадянських обов’язків, навичок співжиття і співпра­ці в суспільстві Застосовувати знання в різноманітних ситуаціях, що передбачають вико­нання соціальних ролей, узгодження власних потреб з потребами інших людей для уникнення конфліктів; використовувати моделі толерантної поведінки, що відповідають чинному за­конодавству, спрямовані на виконання громадянських обов’язків у межах міс­цевої громади та держави загалом Формувати оцінні судження щодо власної поведінки та поведінки інших Виявляти здатність взаємодіяти з іншими людь­ми, співпрацю­вати і досягати спільних цілей Виявляти са­мостійність у прийнятті рішень щодо власної по­ведінки в соціумі Прагнути до набуття індивідуального до­свіду спілкування із соціальним оточенням; досліджувати зв’язки і залежності в соціаль­ному середовищі; вста­новлювати залежність результату навчання від прикладених зусиль  
Здо )ов’язбережувальна компетентність  
Знати про залеж­ність здоров’я від способу життя Застосовувати життєві навички для збереження, зміцнення і використання фізичної, соціальної, духо­вної та психічної складо­вих здоров’я Формувати суджен­ня щодо причин і залежностей здоров’я від спосо­бу власного життя, виконання правил безпечної поведінки Уміти спіл­куватись, співчувати, розв’язувати конфлікти, а також поводи­тись в умовах тиску, погроз, дискримінації Свідомо прагнути до здорового спо­собу життя; при­ймати самостійні рішення щодо без­печної поведінки Накопичувати інди­відуальний досвід здоров’язбережувальної діяльності задля влас­ного здоров’я і здоров’я інших  
                     

Узагальненим результатом навчання (компетентністю) на першому рівні освіти постає здатність добирати й знаходити потрібні знання та способи дій для розв’язування навчальних задач; здатність до навчання і розвитку через ово­лодіння загальними способами організації навчальної діяльності; усвідомлення необхідності подальшої освіти, розвитку індивідуального досвіду пізнання.

Таким чином, Національна рамка кваліфікацій має стати основою ві­тчизняної системи стандартизації, тобто документом, який концептуально визначає ключові засади побудови галузевих стандартів, навчальних про­грам, критеріїв оцінювання результатів навчання тощо.

1.5.2. Компетентнісна спрямованість нових навчальних програм для початкової школи

О. Я. Савченко

Початкова ланка освіти розпочинала роботу за новим державним стан­дартом, новими програмами і новими підручниками (поки що для 1-3 класів). З огляду па різпоплановість проблеми, порушимо лише окремі її аспекти.

1. Соціально-педагогічний аспект. Компетентнісний підхід впрова­джується на всіх рівнях освіти, оскільки визнається дієвим інструментом інтенсивного розвитку кожної людини, і, врешті-решт, це є джерелом інно­ваційних змін у країні.

У XXI ст. людство постало перед цивілізаційною кризою, що зумовлена передусім невідповідністю мети й темпів розвитку матеріальної і духовної культури, послабленням впливу «вічних цінностей». Як свідчать події остан­нього часу, цей розрив спричиняє дегуманізацію суспільств, економічні й екологічні потрясіння, стає загрозою виживання людини як у духовному, так і в економічному та фізичному вимірах. Зауважимо, що це стосується як країн із молодою демократією, так і тих, які мають репутацію розвинених.

Для української освіти у зв’язку з цим окреслились чотири основні виклики часу, які прямо чи опосередковано впливають на її стан і перспективи розвитку:

• глобалізація (бізнес без кордонів, відкрита освіта, жорстка конкуренція на ринку праці і щодо володіння джерелами енергії);

• демографічна криза (зменшення людських ресурсів, старіння населен­ня, відплив здібної молоді), яка потребує пошуку шляхів оптимізації якості освіти, ефективного використання освітнього й виробничого потенціалів;

• інновації в науково-технічній сфері (ІКТ, нанотехнології, біотехнології тощо), що зумовлюють потребу швидких і науково обґрунтованих змін у змісті й методиках навчання; формування у людей здібності навчатися впродовж життя;

• швидкість і частота комунікацій у різних сферах, котрі суттєво зміню­ють навчальне, культурне середовище, інформаційний, зокрема освітній, простір країни.

Очевидно, що розв’язання цих глобальних проблем довгострокового розвитку країни якнайтісніше пов’язане з якістю людського потенціалу, а отже, з якістю шкільної освіти, коренем якої є початкова ланка.

Наскільки успішно Україна подолає глобальні ризики, залежить, поряд і іншим, і від того, наскільки швидко, точно й масштабно зможе вітчизняна освіта, як шкільна, так і професійна, змінюватися відповідно до вимог часу, потреб суспільства і конкретної людини. Адже відомо, що не природні ба­гатства і величина території стають у XXI ст. визначальними для розвитку окремої країни, а цінності устрою, рівень кваліфікації людських ресурсів, здатність швидко і сумлінно навчатися, продукувати нові ідеї та техноло­гічно їх впроваджувати.

У зв’язку з цим розвиток української школи має ґрунтуватися на цін­ностях демократичних прав і свобод громадян, утвердження поваги до ро­зуму, інтелектуальної праці. Жодної альтернативи їм сучасне людство ще не запропонувало. Освіта, утверджуючи право кожної людини на доступ до якісної освіти, свободу вибору, готуючи нові покоління до професійної, со­ціальної та сімейної самореалізації, через свою системність, масштабність тривалість є незамінним і найважливішим джерелом виховання і розвитку людини на засадах демократичних цінностей.

Тому ключовою цінністю стає виховання суспільства, яке здатне на­вчатися й розвиватися впродовж життя.

Отже, зосередженість на потребах людського розвитку, виховання й формування інноваційної людини зумовлює затребуваність компетентнісної освіти, що є інструментом поєднання «освіти для всіх» з «освітою для кожного». Це передбачає перехід від «навчання всіх усього» до оволодіння кожним учнем навчальними досягненнями на такому рівні, що дає йому можливість успішно вчитися далі, застосовувати набуті знання і вміння у власному досвіді.

2. Особливості сучасної ситуації впровадження оновленого змісту початкової освіти. Насамперед зауважимо, що в нових нормативних до­кументах, порівняно з чинними, стосовно організації навчально-виховного і іроцесу відбулися суттєві зміни. До найважливіших характеристик цих змін відносимо такі:

. 1. У програмах з кожного предмета оновлено й уточнено мету і завдання їх вивчення, які утверджують цінність і пріоритетність розвитку особистості дитини засобами відповідних компетентностей з урахуванням специфіки навчальної дисципліни.

2. Завдяки тому, що останніми роками з’явилася низка дидактичних праць із теорії навчання, упорядковано термінологічне поле компетент- пісного підходу. Зокрема, в українській дидактиці вже є чіткі, однозначні гпумачення базових понять цього підходу: компетентність, ключова ком­петентність, предметна компетентність і компетенції. Тому не слід до них щось додавати чи імпровізувати, треба ними грамотно користуватися, а творчість виявляти в розробленні засобів упровадження компетентнісного підходу.

3. Більш жорсткі й чіткі вимоги до результативної складової початкової освіти з усіх предметів зумовили зміни у розумінні поняття якість освіти.

Тепер у процесі моніторингу якості початкової освіти для її визначен­ня вживається низка понять: об’єкти контролю, навчальні результати, на­вчальні досягнення, предметні компетентності й компетенції, критеріальна основа визначення рівнів, динаміка сформованості певних навчальних до­сягнень, державні вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів, тестова перевірка, портфоліо учнівських досягнень, державна підсумкова атестація, участь у міжнародних дослідженнях тощо. Єдиної моделі оцінювання якості початкової освіти на всіх рівнях контролю як системи ще не сформовано. Але очевидно, що слід відмовлятися від тотального контролю, натомість створивши в методичних службах відкритий банк перевірочних матеріалів (бажано — електронний), яким може користуватися кожна школа для різних цілей перевірки і контролю. Оскільки компетентність є особистісним над­банням, треба забезпечувати в навчанні такі умови, щоб зовнішній контроль і оцінювання з боку вчителя поступово доповнювався систематичним й ефективним внутрішнім контролем і оцінюванням учнів через самокон­троль і самооцінювання, взаємоконтроль і взаємооцінювання. За цих умов дитина починає себе усвідомлювати суб’єктом учіння, який також відпо­відає за якість своєї праці.

4. Необхідність реагування школи на виклики часу зумовила суттєві змі­ни у переліку предметів інваріантної частини базового навчального плану, а отже, і в навчальних програмах. Як обов’язкові предмети учні вивчатимуть іноземну мову та інформатику; природознавство стало окремим предметом, який вивчається по 2 год на тиждень у кожному класі, предмет «читання» (у 2-4-х класах) тепер є літературним читанням, що акцентує увагу на пріори­тетних функціях літературного й творчого розвитку учнів. Змінився статус суспільствознавчої галузі «Я у світі», яка, на жаль, у 3-4-х класах обмежена одногодинним курсом, що перериває наступність із дошкіллям щодо соці­ального розвитку молодших школярів. З огляду на це радимо обговорити на методичних об’єднаннях компенсаторні можливості формування окремих складників громадянської і соціальної компетентностей учнів 1 -2-х класів засобами інших предметів (скажімо, української мови, літературного чи­тання, мистецтва, основ здоров'я тощо).

5. Піднесення ролі дошкільної освіти, введення етапу передшкільної під­готовки, оновлення Базового компоненту створили нову ситуацію реалізації принципу наступності між дошкільною і початковою освітою. Водночас висловимо застереження, щоб за всіх позитивних змін дошкільний заклад не перетворювали на міні-школу. Не треба пришвидшувати процес оволо­діння дітьми предметними знаннями, натомість слід наполегливо розвивати сенсорні вміння, диференціювання об’єктів за різними ознаками, тренувати організованість, саморегуляцію, довільність уваги й поведінки.

Наступність між цими ланками передбачає єдність методології розу­міння і збереження цінностей дитинства, необхідність гуманізації навчання, особистісного підходу, продовження розвитку всіх здібностей особистості, створення умов для розвитку творчості дітей; особливо сприятливого для дітей навчально-предметного середовища, турбота про гігієну навчальної праці; поєднання ігрової та навчальної діяльності.

Учителі початкової школи покликані дуже точно й повно враховувати досягнення дошкільного віку не тільки у змістовому й методичному планах (хоча це дуже важливо), а й в аспекті сформованості особистих якостей дітей, їхньої вольової сфери, готовності до шкільного навчання. Тому в початковій ланці, особливо у 1-2-х класах, плавно продовжуються і розви­ваються напрями дошкільного розвитку: широке використання ігрової ді­яльності, цілеспрямований розвиток сенсорних процесів (чутливості слуху, вправності руки, гостроти зору, довільності пізнавальних процесів).

Повноцінна початкова школа має ґрунтуватися на такій дошкільній підготовці: добре розвиненій ігровій діяльності дітей; пріоритетному розв'язанні виховних завдань, коли навчання й розвиток здійснюються в контексті виховного процесу; добре розвиненому усному мовленні та уяві, достатній для навчання саморегуляції поведінки; розвиненій руховій і просторовій координації. Особливе значення мають тренованість у дошкільнят м'язів руки, добрий окомір, уміння слухати одне одного.

Перспективність націлює передусім на предметну узгодженість щодо змісту навчання і поступове нарощування вимог до навчальних досягнень учнів з урахуванням складності процесу адаптації випускників початкової школи до навчання у 5-му класі.

З Дидактико-методичний аспект впровадження компетентнісного підходу. Компетентності й компетенції є особистісними досягненням учня, яке він виявляє у певній навчальній ситуації. Ці надбання грунтуються на знаннях, уміннях, навичках, досвіді, цінностях. Зв’язок між знаннєвим і компетентнісним підходами відображено у табл. 1.4.

Таблиця 1.4

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти