Особливості твору на суспільну тему.

1. До суспільних тем належать такі, які стосуються життя нашого суспільства.

2. Основні джерела інформації — газети, журнали, радіо- і телепе­редачі.

3. Для написання твору-роздуму на суспільну тему, потрібно:

а) знати тему і розуміти її суть;

б) дібрати цікаву інформацію з преси;

в) визначити вступ, тези й арґументи з дібраного матеріалу;

г) обміркувати висновок;
ґ) скласти план.

Особливості твору на морально-етичну тему.

1. З’ясувати суть поняття «мораль» та «етика».

2. Матеріал для творів — спостереження за життям (екологічний стан регіону, ставлення до рідного краю, до людей, вибір професії, уподобання, судження про культуру, людські вчинки, дружбу, щастя тощо).

3. Твори композиційно складаються із вступу, тези, арґументів, ви­сновку.

Твір-оповідання на основі почутогопишеться в художньому стилі, тому вживається найрізноманітніша лексика й увесь широкий арсенал художніх засобів мови.

Компоненти твору-оповідання на основі почутого.

1. Вступ (знайомство з оповідачем):

а) за яких обставин почато розповідь;

б) хто розповів;

в) зовнішність, характер, манера говорити.

2. Основна частина (докладна розповідь на основі почутого).

3. Закінчення (враження від почутого).
Повідомлення на теми про мову(в науковому стилі),— вид роботи,

який вимагає зіставлення й узагальнення матеріалу, проводиться на за­вершальному етапі вивчення курсу мови, починаючи з 8-го класу. По­відомлення виконується за планом, колективно складеним у класі з до­помогою учителя.

У творі наукового стилю про мову використовуються відповідні до теми мовознавчі терміни, а от художні засоби у такому тексті недоречні.

Щоб написати твір, необхідно навчитися послідовно викладати ма­теріал, логічно розвивати тему й основну думку, ділити текст на смис-ловозавершені частини, обирати відповідний стиль і тип мовлення,

КЛАСИ

засоби зв’язку в реченні, правильно будувати фрагменти тексту, вико­ристовуючи різні способи вираження типового значення «даного» і «нового».

Наприклад, у творі-описі місцевості «дане» — місце розташування, «нове» — предмети та об’єкти; в описі предмета «дане» — предмет чи його частини, «нове» — ознаки предмета; при описі стану «дане» — особа, еле­менти середовища, «нове» — ознаки стану. При розповіді «дане» — осо­би, час, місце дії, «нове» — події, які змінюють одна одну; при оцінюванні дійсності (у творах-роздумах на суспільну чи морально-етичну тему) «дане» — предмети, дії, «нове» — їх оцінка.

«Нове» розвиває думку й поєднує речення, може послідовно чергу­ватися з «даним» або бути з ним паралельним.

Починаючи писати твір, необхідно чітко визначити:

а) тему (про що писати);

б) тип мовлення (розповідь; опис місцевості, пам’яток історії та
культури; лінгвістичний твір; роздум (у творах на суспільні та
морально-етичні теми); інколи різні типи мовлення можуть по­
єднуватися і взаємодоповнювати один одного;

в) стиль мовлення (художній — в оповіданні, науковий — у лін­
гвістичному творі, публіцистичний або художньо-публіцистич­
ний у творах на морально-етичні та суспільні теми).

Після визначення теми твору, типу і стилю мовлення,в якому викла­датиметься матеріал, необхідно зробити такі кроки:

1. Скласти план висловлювання (простий, складний чи цитатний, але з урахуванням того, що перший пункт у простому й цитатному пла­нах має характер вступу, а останній — висновку).

2. Підібрати цікавий фактичний матеріал, докази; з’ясувати значен­ня термінів, які будуть використовуватися.

3. Написати вступ (приблизно 1/5 від усього обсягу твору). У вступі називається і характеризується тема, котрій присвячений твір, доводиться її важливість та актуальність. Наприклад, при описові улюбленого куточ­ка міста (села, селища) можна сказати про свою любов до рідного міста (села), про захоплення природою, про необхідність кожній людині знати, поважати й оберігати свою «малу батьківщину», про свої спогади й асо­ціації, що викликає це місце; при описові пам’ятника архітектури вступом може бути розповідь про людину чи подію, на честь якої споруджено па­м’ятник, про історичні події, що передували створенню пам’ятника, архі­тектурного ансамблю, про архітектурний стиль чи напрям, призначення будови, місце її знаходження, і роль значення; у творах на морально-етичні та суспільні теми у вступі можна вказати на проблему, яка зацікавила, на різні думки в суспільстві з приводу даної проблеми (теза й антитеза); у творі-оповіданні вступу може й не бути: тут найбільш цінним є оригі­нальний, несподіваний початок, який одразу зацікавлює читача. Традиц­ійно оповідання починається експозицією (де, коли і що відбувається),

УКРАЇНСЬКА МОВА

потім іде зав’язка (виникає конфлікт, проблема, відбувається якась подія); у лінгвістичному творі вступом є сформульовані загальні положення (пра­вила), які потім пояснюються, ілюструються прикладами.

4. Написати основну частину, в якій виділяються мікротеми (підтеми)
відповідно до пунктів плану, наявних ілюстративних матеріалів, фактів і до­
казів, прикладів, робляться абзаци. Матеріал розміщується в логічній по­
слідовності: події і факти взаємопов’язані, наступне пояснює, обґрунтовує
попереднє, висновок є лаконічним завершенням усього сказаного.

Необхідно прослідкувати, щоб зберігалися протягом усього твору за­соби зв’язку в тексті (спільнокореневі слова, синоніми, займенники, спо­лучники, прислівники), щоб не було повторів однакових виразів, слів; не варто повторювати одну й ту ж думку в різних мікротемах (абзацах).

5. У висновку підсумовується, узагальнюється все сказане, з’ясовується його значення для автора твору, для суспільства; тут доречне вживання та­ких слів: отже, на мою думку, на мій погляд, на моє глибоке переконання; складається (складає) враження, виникає ... настрій, коли я бачу ..., у мене виникає почуття, викликають ... емоції і под.

6. У творі бажано вживати цитати. Це можуть бути висловлювання великих людей щодо порушеної проблеми, народні прислів’я, уривки з віршів. Цитати мають бути невеликими, точними за змістом, розділо­вими знаками та авторством, вони не повинні переобтяжувати твір. Закінчувати творчу роботу цитатою не прийнято.

7. Написаний твір перечитується, редагується (перевіряється на відповідність темі, точність слововживання, відсутність фактичних поми­лок, дотримання стилю) та коригується (з’ясовується орфографічна та пунк­туаційна грамотність, звертається увага на переноси, чергування у-в, і-й.

8. Твір переписується на чистовик і ще раз ретельно перевіряється.

ТВІР-ОПИС МІСЦЕВОСТІ

МОЯ ВУЛИЦЯ

План

I. Моя вулиця — найдорожче місце.

II. Загальний вигляд вулиці:

1. Історія забудови.

2. Житлові будинки.

3. Державні установи та громадські заклади.

4. Моя школа.

III. Я люблю свою вулицю.

У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім ма­ленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Друж­би Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.

КЛАСИ

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над зем­лею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.

Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудо­вий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшни­ковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магіст­раль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особ­ливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». Їх спроек­товано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.

Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону за­плановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за ви­нятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків — моя школа.

Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон вихо­дять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а бе­резова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.

Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.

Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а лег­кий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.

РІДНА ДОМІВКА

План

I. Там, де пройшло дитинство.

II. Острівець краси і гармонії.

1. Квітуче подвір’я.

2. Бузковий цвіт дитинства.

3. Старий сад.

4. Минуле не повертається.

III. Залишивши часточку себе.

Згадуючи дитинство, проймаєшся дивними відчуттями. Якось щемно стає у грудях, коли згадуєш подвір’я, на якому зробив перші кроки. Неве­лике, затишне, повите виноградною лозою, воно ледве пропускало сонячні промені. Улітку захищало від спеки, взимку — від сніговіїв. Восени падо­лист застеляв землю пухким килимом, на якому бурюкалися ми,

УКРАЇНСЬКА МОВА

діти. А піднімеш голову вгору — налиті кетяги винограду. Ледь прибиті ран­ковою памороззю, яка стікала вдень прозорою краплею, виноградні грона здавалися прозорими, навіть насіння проступало крізь блідо-рожеву обо-лоночку і манило дитячу уяву. Тоді татко брав мене на руки, підіймав угору і я діставав губами стиглі виноградинки. А на дверях, притулившись до од­вірка, стояла мама й удавано сердилася, побачивши моє замурзане личко. А потім ми всі весело сміялись. Навесні батько обрізав лозу — і подвір’я світлішало, щоб уже в травні зазеленіти знов.

Наш будинок був розташований на околиці селища й одним боком дивився на байрак. А на іншому боці яру височіли багатоповерхові бу­динки. Наш невеликий провулочок складався з одноповерхових буди­ночків приватної забудови і був невеличким острівцем краси і гармонії посеред великого гамірного міста.

Нашій сім’ї належала одна частина будиночка, з іншого боку височів сусідський паркан. Бабуся вважала, що цей паркан псує красу, і засаджу­вала його плетючими квітами. Коли зацвітала червона красоля та різно­кольорові чашечки кручених паничів — паркан зникав, перетворюючись на барвистий яскравий килим.

Невеличкий штахетник огороджував бабусин палісадник перед вікна­ми від вулиці. Чого там тільки не було! Квіти змінювалися залежно від сезо­ну, наповнюючи подвір’я пахощами літа, але бабусиною гордістю завжди вва­жалися троянди. Вона вирощувала їх із пагінців, захищала від негоди, а коли вони зацвітали — не могла намилуватися ними. А одного разу вона вирос­тила троянду-плетючку, колючу-колючу, але невимовно прекрасну.

Мені найдужче подобався білий бузок, який ріс під вікном моєї кімна­ти. Бабуся посадила його на честь мого народження, але він обігнав мене в рості. Щороку на День Перемоги ми з бабусею ламали бузок і йшли до Меморіалу Слави. Бабуся підіймала мене на руки, і я клав білий букет до вічного вогню. А повертаючись додому, я бачив, як біліли бузкові квіти на фоні червоного цегляного будинку і ледь торкалися мого вікна.

Навесні наш будинок змінювався, бо змінювався сад за ним. Спочатку він вирував білою завірюхою яблуневого і вишневого цвіту, трохи згодом потопав у зелені, а ще пізніше — у багрянці налитого плоду. Невеличкі віконця блищали чистими шибками, що зоріли і вабили різним теплом.

Звідти я пішов у перший клас, а коли батьки одержали квартиру у ба­гатоповерховому будинку в іншому районі міста, я відмовився з ними пе­реїжджати, залишившись жити у бабусі.

А тепер, коли бабусі не стало, я ходжу до школи в новому районі, де живуть мої батьки. Мені подобається і мій дім, і нова школа, і мої нові друзі. Але там, в старому районі, залишилося не тільки моє дитинство, а й час­точка мене самого. Іноді навіть уявляю, що відчиняю хвіртку, а там на по­розі стоїть бабуся і чекає на мене. Знаю, що чудес не буває, що минуле не повертається. Але в серці на все життя залишаться спогади про старень­кий чепурний будиночок, огорнений серпанком саду,— моя рідна домівка.

КЛАСИ