КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ — ПРАВДИВІ СВІДКИ ІСТОРІЇ Й ДАВНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

План

I. Козацькі літописи — свідчення героїчного життя українського на­роду.

II. Звитяга Січового козацтва очима козаків-літописців.

1. Чорна рада під Ніжином в «Літописі Самовидця».

2. Історія козацтва в описі Григорія Грабянки.

3. Гарячий патріотизм анонімної «Історії русів».

4. Сум з приводу гетьмансько-старшинських усобиць в «Літо­писі Самійла Величка».

5. Використання в літописах легенд, переказів, віршів, доку­ментів тодішньою українською мовою.

6. Використання в літописах лексико-фразеологічного багатства мови, сатири та гумору.

III. «...З літературного боку се явище дуже цінне». (І. Франко).

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ТА ПОЕЗІЯ ЯК ДЖЕРЕЛА РОЗВИТКУ ЖАНРІВ

План

I. Глибоке народне коріння давньоукраїнської народної драми та віршів.

II. Шкільництво — осередок літературної творчості.

1. Шкільна драма на історичну тему: «Володимир» Ф. Проко-повича.

2. Соціальні мотиви у драмі Г. Кониського «Воскресіння мертвих».

3. Інтермедії та інтерлюдії — прабабусі комедії в українському театрі.

4. Піїтика — шкільний предмет. Поезія «мандрівних дяків».

5. Климентій Зіновіїв — перший український співець праці ремісників, наймитів-бурлаків, селян.

6. Сатиричні твори І. Некрашевича.

7. Поєднання книжних традицій з народними, використання гумору й сатири.

III. Значення давньоукраїнської драматургії та поезії для розвитку
нової української літератури та мови.

ТВОРЧІСТЬ ПЕРШИХ ПИСЬМЕННИКІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ТА ІЛАРІОНА

План

I. Розвиток освіти й красного письменства на Русі.

II. Мудре слово на сторожі моралі.

1. Літописи «Повість минулих літ».

2. «Повчання» Володимира Мономаха.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

3. «Слово про закон і благодать» Іларіона.

4. Світський характер літератури і тісний зв’язок з християнством.

5. Художні здобутки давніх письменників.

ІІІ. Значення творчості давніх письменників для зміцнення та само­ствердження Київської Русі як держави.

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ Доповідь про письменника

Іван Вишенський народився в 30—40-х роках XVI ст. в м. Судова Виш­ня на Львівщині. Вірогідно, там здобув початкову освіту. Проживав у Луць­ку та в Острозі. У 70—80-х рр. переселився в Грецію на Афон, де прожив майже сорок років. Помер у 20-х рр. XVII ст., усамітнившись у печері-келії над Егейським морем.

Іван Вишенський — видатний український письменник-полеміст, автор багатьох трактатів і послань. Його діяльність була пов’язана з полемічним протистоянням між католицькою та православною цер­квами в Польській державі. Полеміка загострилася після Берестей­ської церковної унії, яку ухвалив православний церковний собор 1596 р. Тоді частина православних єпископів визнала юридичну зверхність католицької церкви. Прихильників унії почали називати уніатами, або греко-католиками. Деякі православні єпископи не ви­знали унії. Спираючись на підтримку православних братств, вони ви­ступили за збереження попереднього статусу церкви. Церковний роз­кол і пов’язане з ним протистояння зумовили пожвавлення полемічного руху, де кожна сторона обґрунтовувала виправданість власної позиції. Полеміка мала значний суспільний резонанс, що нерідко виходив за межі релігійної та церковної проблематики.

Творчість Івана Вишенського тісно пов’язана з церковним життям. У церковній полеміці він виступив як послідовний прихильник збере­ження давніх традицій українського православ’я. Серед його послань і трактатів особливою силою викривального пафосу відзначається «По­слання до єпископів», де автор засуджує церковних владик, які виступи­ли ініціаторами Берестейської унії. Полеміст звинувачує їх у нехтуванні євангельських заповідей та церковних традицій. Унія для Івана Вишен-ського — логічний наслідок моральної деградації церковних ієрархів, що поставили користолюбство вище за скарби духовного вдосконалення. По­леміст дає церковним владикам надзвичайно гострі негативні характе­ристики, застерігає їх від подальших непродуманих вчинків, закликає до покаяння й виправлення.

ПАРОСТКИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ПОЛЕМІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

План

I. Історичні умови виникнення полемічної літератури.

II. Іван Вишенський — найвидатніший представник полемічної літе­ратури.

КЛАС

1. Захист людської гідності й громадських прав трудівників міста і села.

2. Позитивні образи дрібних ремісників та покріпачених селян.

3. Пристрасне викриття злодіянь проти народу з боку панства та вищого духовенства.

4. Використання засобів комічного.

5. Іван Франко про Івана Вишенського.
ІІІ. Світове значення творчості Івана Вишенського.

ПАТРІОТИЗМ ТВОРЧОСТІ ІВАНА ВИШЕНСЬКОГО

План

I. Іван Вишенський — видатний полеміст-сатирик давньої українсь­кої літератури.

II. Борець за права і гідність людини.

1. Духовний зв’язок з батьківщиною під час перебування поза її межами.

2. Пристрасні «Послання...».

3. Висвітлення у творах не лише релігійних, а й соціальних проблем.

4. Співчутливе ставлення до пригноблених та принижених.

5. Гнівне таврування сатиричним словом жорстокосердців.

III. Утвердження моральних, високогуманних ідеалів у творчості
Івана Вишенського.

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА Доповідь про письменника

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, всту­пив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, зали­шивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придвор­ної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п’ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сково­рода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині.

Сковорода — автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розуміючи філософію як науку життя, письменник, аби найточніше виразити свої погляди, поступово переходив від літера­турних до філософських жанрів — діалогів, трактатів, притч. Свою поетичну діяльність Сковорода розпочав ще в 50-х рр., а в 70—80-х об’єднав раніше створені поезії у збірку «Сад божественних пісень». Це духовно-філософська лірика, навіяна переважно релігійни­ми переживаннями автора. Найбільшої популярності набула десята пісня збірника «Всякому місту — звичай і права». У пісні двадцятій «Чистий можеш буть собою» автор підносить душевну

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів і ворожих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилася поза збірником. Серед них становить інтерес вірш «De libertate» («Про сво­боду»), у якому автор визначає особисту свободу людини як одну з най­більших життєвих цінностей.

Сковорода увійшов в українську літературу як талановитий бай­кар, автор збірки «Байки харківські». Частину творів він написав ще наприкінці 60-х рр., частину — 1774 р. У своїх байках письменник звертається переважно до морально-філософських аспектів життя лю­дини й суспільства. У збірці байок однією з найголовніших є про­блема індивідуального самопізнання та визначення людиною свого природного шляху. У байках «Бджола та Шершень», «Зозуля та Дрізд» автор обґрунтовує ідею «сродної праці», засуджуючи людей, які легковажать своїми природними нахилами. У байці «Собака і Вовк» письменник звертається до з’ясування тих чинників, які спри­яють утвердженню душевної спорідненості й дружніх стосунків між людьми.

Серед філософських праць Сковороди складною побудовою та смис­ловою глибиною відзначається діалог «Алфавіт, чи Буквар світу». Автор звертається до важливих питань самопізнання, визначення людиною своїх природних нахилів, розглядає проблеми «сродної праці» та людського щастя.

Філософський досвід Сковороди відчутно вплинув на розвиток нової української літератури. Його ідеї стали важливим духовним орієнтиром, що визначив особливу увагу українських письменників до морально-філософської проблематики.