3. Розробка шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільств й прироби, збереження здатності біосфери до самовідновлення та саморегулювання з урахуванням основних екологічних законів.

Екологічна ємність території - це її здатність прогодувати певну - кількість видів із збереженням можливостей самовідновлення, нормального функціонування і саморегулювання екосистем.

Об'єктами екології або її галузевих підрозділів є екологічні системи чи елементи екосистем.

Предмет досліджень - особливості та розвиток взаємозв'язків між організмами, їхніми угрупуваннями, екосистеми й неживою компонентою екосистем, дослідження впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери в цілому.

2. Структура сучасної екології.

· Факторіальна екологія (аутекологія) вивчає фактори середовища на живі організми.

· Демекологія вивчає популяції та їхній зв’язок між собою і довкіллям.

· Синекологія розглядає закономірності співіснування організмів, їх угрупувань одне з одним й умовами існування.

· Соціальна екологія вивчає взаємодію людини та біосфери й місце людського суспільства в природі.

Вчені К.М.Ситник та М.І.Будико (1990-1992) розділяють екологію:

· Загальна екологія про головні закомонірності функціонування екосистем.

· Глобальна екологія вивчає біосферу вцілому (біосферологія).

· Прикладна екологія взаємовідносини живих організмів із середовищем.

Вчені Г. О. Білявський та М. М. Падун (1991) розділяють екологію:

· Біоекологія.

· Геоекологія

· Техноекологія.

· Соціоекологія.

· Космічна екологія.

Найвищим за рангом узагальнюючим поняттям, є "універсальна екологія", або "загальна екологія" якій підпорядковані:

· Теоретична екологія – екологія живих організмів (біоекологія), яка складається з підрозділів

o Екологія людини.

o Екологія мікросвіту.

o Екологія рослин.

o Кологія тварин.

· Практична екологія

o Науки про охорону та раціональне використання природних ресурсів.

o Науки про соціально-економічні фактори впливу на довкілля.

o Науки про техногенні фактори забруднення довкілля.

Г.Швебс у центрі схеми класифікації екологічного значення ставить:

· «Екологію душі»

· «Екологію культури»

Основні екологічні поняття та визначення.

Біосфера – область існування живих організмів і продуктів їх життєдіяльності, глобальна саморегулююча відкрита система, яка охоплює й активно перетворює речовинні та енергетичні характеристики літосфери, гідросфери та атмосфери завдяки невпинній діяльності живих організмів упродовж всієї геологічної історії Землі.

Основною функціональною одиницею біосфери є екосистема – сукупність організмів й умов їх існування, що утворює систему взаємонезалежних явищ і процесів, природний комплекс, утворений за довгий період живими організмами й середовищем, в якому вони існують, і де всі компоненти тісно пов’язані обміном речовин, енергії та інформації.

Виділяють:

Мікросистеми (пенсак з грибами, болітце);

Мезосистеми (ділянка лісу, озеро, водосховище);

Макросистеми (континент, океан).

Екосистема - складається з двох підсистем:

Біоценозу – історично сформованого угрупування рослин, тварин і мікроорганізмів, пов’язаних між собою трофічними зв’язками.

біотону - однорідної у фізико- географічному відношенні ділянки земної поверхні, на якій сформувався і з якою взаємодіє в процесі своєї життєдіяльності біоценоз.

Глобальною екосистемою є біосфера планети Земля.

Стабільність екосистеми - здатність протягом усього періоду існування реалізувати в мінливих умовах зовнішнього середовища свою життєву програму розвитку (закладена в її генетичній програмі)

Стійкість живої системи - стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи (екосистеми), що підтримується регулярним відновленням її основних елементів і речовинно-енергетичного складу, а також постійним функціональним саморегулюванням компонентів. Є характерним і необхідним для всіх природних систем - від атома й організму до космічних предметів.

Гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи (екосистеми), що підтримується регулярним відновленням її основних елементів і речовинно-енергетичного складу, а також постійним функціональним саморегулюванням компонентів. Є характерним і необхідним для всіх природних систем – від атома й організму до космічних предметів.

Вид (біологічний) - сукупність організмів зі спорідненими морфологічними ознаками, які можуть схрещуватися один з одним і мають спільний генофонд.

Популяція - сукупність особин одного виду з однаковим генофондом, що живе на спільній території протягом багатьох поколінь.

Усі популяції характеризуються властивостями, завдяки яким підтримується їх чисельність на оптимальному рівні в умовах середовищ, що постійно змінюється. Ці властивості й є гомеостазом

Природне середовище (повітряне, водне та ґрунтове середовище) - живе і неживе, що оточує організм й з чим вони взаємодіють.

Розрізняють:

Екологічні фактори - всі складові (елементи) природного середовища, які впливають на розвиток й існування організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування (за межами здатності пристосування настає смерть).

· абіотичні (неорганічні умови: хімічні, фізичні, такі як склад повітря, води, грунтів, температура, світло, вологість, радіація, тиск тощо)

· .біотичні (форми взаємодії між організмами - хазяїн-паразит)антропогенні форми діяльності і людини

Одні і ті ж екологічні фактори не однаково опливають на організми різних видів, які живуть разом. Тому є поняття:

сприятлива доза або зона оптимуму фактора

й зона песимумуму (доза фактора, за якої організми почуваються пригніченими).

Діапазон зон оптимуму й песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності - здатності живого організму пристосовуватися до змін умов середовища.

За екологічною валентністю організми поділяються:

· стенобіонти - з малою пристосованістю до змін середовища (орхідея, форель)

· еврибіонти - з великою пристосованістю до змін довкілля (колорадський жук, миші, вовки, очерет, пирій)

В природі екологічні фактори діють колективно, де негативна дій однієї хімічної речовини накладесться на негативну дію інших, до нього додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів - радіаційного, теплового чи електромагнітного і в результаті "сумаційним" ефект буде значно посиленим.

Лімітуючі фактори, тобто такі, рівень (доза) яких наближається до межі витривалості організму концентрація якого нижча або більша оптимальної (температура світло, біогенні речовини, тиск).

Ланцюг живлення (трофічний ланцюг) - взаємовідносини між організмами під час переносу енергії і їжі від її джерела (зеленої рослини) через ряд в організмі (шляхом поєднання) на більш високі трофічні рівні

Ланцюги живлення - це живі канали, що подають енергію нагору, а смерть і тління повертають цю енергію у грунт.

Оскільки система не замкнена, у процесі кожного переносу енергії їжі з одного трофічного рівня на інший (вищий) більша частина потенційної енергії (80-90%) губиться, переходячи в теплоту.

Ланцюги живлення поділяються:

· ланцюги пасовиськ (від зеленої рослини до травоїдної тварини і далі - до хижаків, що поїдають рослиноїдних тварин)

· і детритні (ланцюги розкладу від детриту через мікроорганізми до детритофагів і їх споживачів - хижаків)

Біосфера та її властивості

біосфера (термін вжив австрійський геолог Е.Зюсс у 1855 році, але поширився він після видання у 1926 році праці В. І .Вернадського "Біосфера") - це сфера життя; оболонка Землі, населена живими організмами; область існування живих організмів

Біосфера

· це єдина планетарна система, в якій підтримується необхідне для життєдіяльності організмів середовище, та й самі організми суттєво впливають на склад і функціонування біосфери.

· нині розглядається як глобальна саморегулююча відкрита система, яка охоплює й активно перетворює речовинні та енергетичні характеристики літосфери, гідросфери й атмосфери завдяки невпинній діяльності живих організмів упродовж всієї геологічної історії Землі. Вона є основним акумулятором і трансформатором сонячної енергії у верхніх шарах атмосфери й дотичного середовища планети.

· на неї негативно впливає інтенсивна людська діяльність, яка вичерпує природні ресурси, забруднює навколишнє природне середовище, виснажує екосистеми, що призводить до масової загибелі флори і фауни та створює несприятливі умови для

Структура біосфери

особливістю біосфери є її злитність з іншими геосферами

Атмосферою є зовнішня оболонкою Землі сягає в космічний простір 3000 км. Є "буфе - ром" між Космосом і поверхнею планети, неї відбувається фотосинтез і головні процеси біосфери.

Гідросферою є водяна сфера планети основа існування життя на Землі.

Використовується для пиття, та для забезпечення санітарно- гігієнічних та господарсько- побутових потреб.

Літосферою є зовнішньою твердою оболонкою Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої Мантії Землі. Під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів виникли грунти, які є цінним родючим субстрактом. Основна маса організмів і мікроорганізмів зосереджена в порівняно невеликому прошарку – біострумі.

Біосфера За В.І.Вернадським сформована з:

· Жива речовина (організми різних видів)

· Біогенна речовина, продукт життєдіяльності організмів (кам’яне вугілля)

· Нежива (косна) організми не брали участі

· Біокосна речовина є сформована неживою та косною речовинами (грунт)

· Радіоактивна нечовина

· Космічна речовина (метеорити)

Унікальна роль живої речовини в біосфері полягає в її високій біохімічній активності. Жива речовина атмосферних організмів здійснює поглинання сонячної енергії та її перетворення в енергію хімічних зв"язків.

Екосистема являє собою сукупн взаємозв"язків та взаємодію з навколишнім середовищем.

Глобальною екосистемою є біосфера нашої планети: організми і фактори неживої природи.

123 4