ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЖІНОЧІ ОБРАЗИ В ПОЕЗІЯХ Т. ШЕВЧЕНКА

Жінка... Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть... Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружи­на, донька... Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, при­свячених її величності Жінці.

З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат — Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни-черниці... Поет милується їхньою красою — як зовньою, так і душевною, щирістю, безпо­середністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя... То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шев­ченка було саме життя. А воно — педагог суворий. І чи бачив хлопчик-кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо

... матір добрую мою Ще молодую — у могилу Нужда та праця положила. Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:

Сестри! Горе вам,

мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах, сестри, й умрете! І перше кохання Шевченка, Оксану, що «... утирала мої сльози...», теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чолові­кові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона — товар і цим все сказано! Так чи могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?

Т. Шевченко — гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жі­ночі понівечені долі — яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


подарувати жінці щастя. Як приклад — образ Оксани із поеми «Гайдамаки». Вона пройшла через тяжкі випробування — вбивство батька, полон,— але все ж таки отримала омріяне щастя. Оксана вийшла заміж за коханого чоловіка, гайдамаку Ярему, бо ці молоді люди — вільні, вони — господарі своєї долі.

Отож, для поета воля і щастя — поняття тотожні і нерозривні. Підтвердження цьому ми знаходимо у поезії «Ликарі», присвяченій ко­ханій жінці поета, з якою він хотів одружитися:

... І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. Як бачимо, Т. Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи. Вони й досі хвилюють читача, примушують замислитися, вчать, перше за все, бути Людиною. Справжня Людина ніколи не примусить страждати, не бажатиме зла іншому. І, звичайно, кожним рядочком своєї поезії Т. Шевченко закликає: «Люди! Бережіть жінок! Даруйте їм любов і щастя! Адже вони цього варті...»

МОРАЛЬНІ УРОКИ КАТЕРИНИ І ГАННИ СУЧАСНИМ ЧИТАЧАМ

(За творчістю Т. Шевченка) План

I. Актуальність проблеми стосунків між дівчатами та хлопцями в усі часи.

II. Глибоке переживання Шевченка за долю скривджених дівчат.

 

1. Щирі, довірливі почуття — основа стосунків.

2. Особливості поведінки дівчат — обережність, розважливість, сором’язливість.

3. Відповідальність юнаків, чоловіків за наслідки стосунків.

4. Материнські обов’язки, думки про майбутню долю дитини.

III. Часи нові — проблеми старі.

МРІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ПРО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля — входити до скла­ду інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало ук­раїнської держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатно­го майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка — діамант української літератури, гордість української нації. «Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини»,— писав поет. Україна для Шев­ченка не тільки «садок вишневий», «лани широкополі, і Дніпро, і кручі». Україна — це доля людей, «і мертвих, і живих, і ненарожденних» Шев-ченкових земляків. Це вся історія народу з найдавніших її початків, че­рез сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші в майбутнє. Поет вірою і правдою служив своєму народові, стояв на сторожі його інтересів:


КЛАС



…Возвеличу

Малих отих рабів німих, Я на сторожі коло їх Поставлю слово.

Усе своє життя Кобзар мріяв про іншу долю України, зокрема, у сво­єму вірші «Ісаія. Глава 35», поетичному переосмисленні псалмів біблійно­го пророка Ісаії, він малює нам, читачам, картину майбутнього, можливо, майбутнього нашої України:

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться…

Сам Ісаія був одним із так званих пророків — релігійних проповідників, які в своїх промовах торкалися широкого кола не лише культових, а й соці­альних та морально-етичних проблем. Отже, Т. Шевченко, переосмислюючи погляди Ісаії на майбутнє, малює картину світлу і чисту, уявляє країну, в якій не буде поневолення, національного гноблення, знущання над людьми. На мою думку, в образі цієї країни вгадується майбутня Україна.

Дещо чіткішу, наближену до українського життя картину зображує поет у вірші «І виріс я на чужині…»:

Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люди веселі,

Воно б може так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Україні. Чудові картини рідної природи малює Т. Шевченко у своїх віршах:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть… В ідилічному серпанку з’являється в уяві поета коханий рідний край:

Село і сонце одпочине.

Село на нашій Україні… Мрію в краще майбутнє рідної країни, у звільнення від будь-якої за­лежності втілює він у рядках свого послання «І мертвим, і живим…»:

І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


І світ ясний, невечірній Тихо засіяє…

Сьогодні, на початку двадцять першого століття, коли Україна вибо­рола очікувану незалежність, стала вільною, ми маємо можливість спостерігати, як втілюються в життя слова і мрії Кобзаря:

…Іменем Христовим Возобновим наш тихий рай.

ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА

Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно пе­реходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім’я волі і свободи він жертвував усім — шматком важко заробленого хліба, родинним спо­коєм і своїм життям. В ім’я незалежності єднався і збройно ставав на за­хист своєї землі від численних поневолювачів.

Але до цього моменту — моменту утворення держави — Україна йшла дуже важким і довгим шляхом.

І, може, якби не її співці-кобзарі, лірники, поети,— не стала б Вітчизна незалежною, не мала б своєї назви — Україна. Адже за царських часів вона була Малоросією. І перший, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її, оплакав і омріяв, був Великий Тарас. Він пробудив народ від сну, підняв його на боротьбу за волю, за гідність, за право бути державним народом.

Шевченко, не маючи власної сім’ї, уявляв майбутню Україну як вели­ку сім’ю народів, про що написав у «Заповіті» своїм нащадкам:

І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути…

Сьогодні ми згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі.

Україна, свята Україна — головний образ Шевченкової лірики. Тому поетові

…не однаково… Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять…

Україна у творчості великого Кобзаря — це передусім волелюбний на­род, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі.

Шевченка турбувало те, що українці відрікаються від батьківщини, нехтуючи своєю мовою, культурою. Він прагне залучити український народ до глибокого вивчення своєї історії:

…та й спитайте Тоді себе: що ми?


КЛАС



Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?

Сьогодні ми вивчаємо своє минуле і пишаємось, що був у нас великий патріот і пророк, який побачив нову Україну. Про це у вірші «Ісаія. Глава 35» говориться так:

…Бог судить, визволяє

Довготерпеливих…

…убогих. І воздає

Злодіям за злая.

Отже, народ, який так багато терпів, скеровується Богом до нового шляху. На ньому не буде убогих і злидарів, а будуть нові люди нової землі.

Шевченко мріяв про велику Україну. Її велич вбачав у величі краси, неповторності, у величі одухотвореності, у величі пам’яті народної.

Чи такою вона уявлялась Шевченкові, якою є зараз? Не нам судити. Та тільки в сучасному житті й у Шевченкових мріях є незаперечно спільне: ми зберегли пам’ять народну, ми зберегли мову. А мова — це ге­нетичний код майбутнього нації, освячений високою духовністю:

Боже великий, єдиний! Нам Україну храни! Волі і світла промінням Ти її осіни…

(О. Кониський)

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти